Очима легенд

Ворон — дзьобастий чорний птах — згадується у народних піснях про війну. А прабабусі наші, наші прадіди вірили, що вороном по смерті став скупий багатий зажерливий чоловік, котрий хотів нічого не робити, а лишень їсти, їсти і їсти.

То Бог, коли його душа стала перед лицем Господнім, повернув його на землю дуже  неприємним птахом: 

— Ти любиш лишень наїдки, напитки, а людям не допомагав, добра не робив. Зате будеш по світі літати та мертвяччину  збирати, — сказав напослідок. 

Отож ворон літає і мертве поїдає і ніхто його не любить,  ніхто його не підгодовує, як інших птахів. 

А ластівочкою стала, співається у піснях, ота матуся, котра не дочекалася синочка свого із війни. Всюди ніжка її ступала, всюди сина свого шукала, де  ставала — сльози проливала, а з отих сліз — озеречко виростало. А поки кінчився її вік, то стала вона перед! Богом і попросила: 

— Впусти мене, Господи, ще раз на землю,- дитину мою відшукати. 

— Добре, — каже Господь. — Впущу я тебе. Але вже не будеш ноги свої дорогами тяжкими збивати, а будеш птахою над ними літати. 

Отож ластівочка чорна тому, що лежить на ній материнський великий смуток, а грудці білі, бо то хустинка, якою витирає сльози. А коли має йти дощ, то вона крилами над водою черкає, сльози свої захищає... І селиться, в’є гніздо тільки у добрих людей. Тому, коли  зацвітав дерен, матері дітям випікали у попелі ластівочку, щоб божа пташка бачила, що її тут чекають. Бо люди казали: якщо не в’ють під стріхою ластівки гніздо, то значить у цьому будинку живуть злі господарі. 

Півень — то воїн, який розігнав з рідної землі ворогів. А тому Бог впустив душу такого воїна у образі півня на землю, щоб він розганяв недобру (нечисту) силу. Нечиста сила любить ходити полями уночі. Та тільки  прокукурікає півень — відразу утікає... Тому аби нечисті не припхалися до води у колодязі — на цямбринні вирізували образ півня. Аби не зайшли крізь комин у хату, півня вирізували по краях даху. Малювали його на  припічку, щоб недобрі сили не заходили у піч, коли там печуть хліб, у віночках над вікнами, дверима... ! 

Соловейком став хлопчик, який дуже любив співати,  горобцем — великий трудар, з якого знущалися багаті люди. То якщо багатих знущальників Бог впустив на землю осоружними воронами-круками, то чесного трударя — горобчиком, який уже ні оре, ні сіє, ні збирає, а усе має. 

А от сорокою стає та людина, котра любить багато цокотати. Хтось довірить їй свою таємницю, а вона по всьому світу рознесе. Сорокою може стати і той, хто любить щось без дозволу,  крадькома взяти...

Свинею стає нехлюя... Так вважали дідусі наші і бабусі, вони казали: шануй все живе, бо не знаєш, ким ти по своєму відході з цієї землі ще раз на землю прийдеш. І суворо вчили це робити. Тому кожен хлопчик і дівчинка знали:  позбиткуєшся над пташиним гніздом — грім може впасти на хату,  зірвеш для забави гілку, квітку — Бог забере мамку, або можеш поламати ніжку, ручку, як живу квітку чи деревце ламаєш...  Розіб’єш мурашник — з’являються воші у голові, скільки  забрудниш води — киданням туди чого-небудь стільки води (сліз)  витече з очей...