Житель урбанізованого мегаполіса розповіді про відьом, чаклунів та вовкулак сприймає з усмішкою, як казку. А між тим, у казці набагато більше реальності, аніж ми гадаємо.

У цьому переконана етнограф та фольклорист Лілія Мусіхіна , котра упродовж семи років досліджувала вірування та магічні обряди українців. Усі свої зустрічі з відунами та знахарями тернополянка описала у праці «Магія українців очима очевидця». Отож, про неймовірні речі, побачені на власні очі, та несподівані відкриття.

«Відчиняються двері, і відун з порога: «Я тебе все життя чекав»

Свідком першого магічного обряду Лілія стала ще у 12 років. Тоді зробила запис замовляння. “Виглядало це неймовірно, бо мені, тоді ще дитині, дозволили описати “викачування вроків яйцем”. Сталося це на Хмельниччині у селі Пиляї”, — розповідає дослідниця. Тими архівними, школярськими записами Лілія користується й досі. У студентські роки, навчаючись на філологічному факультеті, Лілія вирішила для себе, що напише дослідження того, що не наважувались описувати інші науковці. Матеріали на дисертацію Лілія в основному збирала у селах Гуцульщини, там досі живуть унікальні традиції, які описували дослідники початку ХХ ст. Також досліджувала Буковину, Полісся, Дніпропетровщину, Запоріжжя, Полтавщину. “П’ятничних магічних постів люди на Гуцульщині досі дотримуються, — каже етнограф. — Люди запевняли мене, що це дуже позитивно впливає на їхнє життя. Намагалась зустрічатися з тими, що практикують магію, або вважають себе такими. Скеровували мене до відунів, ворожок, знахарів чи мольфарів самі ж селяни. При цьому без жодного негативу казали: “Іди в ту хату, там той, що знає”. Відьмами людей з незвичними здібностями ніхто не називає, частіше кажуть “відуни” від слова “відати”, “знати”. Бігають до них усім селом. Лілія каже, що жодного разу не було, аби відун не розповів їй своїх таємниць: “Волосся дибки ставало, коли ще не встигла у хату постукати, а відун відчиняє двері і з порога каже: “Я тебе усе життя чекав”. Таке у мене було в Чернівецькій області, та бабуся досі жива. Коли 70-річна жінка мене побачила — розплакалася і кілька годин поспіль переповідала мені своє життя. Для мене всі оповідачі — не надприродне явище, а носії давньої традиції, що з кожним роком зникають. Такі люди закінчують свої розповіді словами: “Тепер я можу спокійно померти”.

Чаклуни живуть у звичайних квартирах, а шахраї зловживають атрибутикою

“Сучасні мольфари та чаклуни живуть у квартирах і нічим не відрізняються від нас з вами. Хіба що знають і вміють більше. Магічні дії часто роблять несвідомо, тобто для них — це буденна річ, бо так робила бабуся чи мама. У відунів в хаті телевізори, на дахах — сателітарні антени, у всіх мобільні телефони… Це сучасні люди, не одразу помітиш, що над дверима у них шкірка їжака прибита, а усі речі розставлені у певній послідовності. А там, де вся хата завалена “магічною атрибутикою” — свічками, скляними кулями і як фон дримба звучить, — шахраї”. Самозванці дослідниці траплялись, а от негативних персонажів серед відунів Лілія не зустрічала. Вона з чаклунами і їла за одним столом, і поратись по господарству допомагала. Етнограф каже, що усі види відунів мають єдине першоджерело. “Першовитоки у чаклунів, мольфарів, ворожбитів, відьом — єдині. Означення “відун” або “відьма” колись не мало настільки негативного значення, як тепер, це були люди, які знали більше, аніж усі інші. “Мольфаром” колись називали того, хто робив чарівні предмети. Зараз в Карпатах це слово вважають образливим і воліють, щоб їх називали “знахарями” або “шептунами”. Ворожбити передбачали події, могли по речі знайти пропалу людину чи тварину. Але за всю свою практику не зустрічала жодного ворожбита”.

Мольфарство передавалось від жінки до чоловіка

Наймолодшій відьмі, з якою розмовляла дослідниця, було за тридцять, а до найстаршого чаклуна Лілія приїхала запізно. Відуни Полісся розповідають свої таємниці тільки молодшому за себе — мають табу на розголошення, тоді як знаючі Гуцульщини та Східної України вікового розрізнення не роблять. Дехто вирішує займатись магією свідомо, але більшості знання передаються незалежно від їхньої волі. “Баба Параска з Верховини не знала, що їй прийде такий дар. Сім’я жила бідно, тож дівчиною вирішила поворожити, чи буде у неї багатий чоловік. Їй приснився сон, що виходить заміж за сусіда, який на той момент був одружений, мав дітей. Сну вона не повірила. Але за кілька років дружина у сусіда померла, і той прийшов до неї свататись. Як виявилось пізніше, Параска вийшла заміж за правдивого мольфара. Коли чоловік помирав, передав усі чарівні речі і зошити із замовляннями їй, як того вимагають правила. Так баба Параска стала відункою. Померла вона позаминулого літа. Відунську  справу передала синові чоловіка”.

Найчастіше магічні знання передаються від матері дочці, а костоправство — від діда до внука. Такий дар накладає на одержувача аскетичний спосіб життя. “Не можна пити горілки, чинити перелюбу, відун не має призначати плату за свої послуги.  Знаю випадок, коли чарівник зрадив дружину, а пізніше у цій сім’ї народилася онука з вадами — це пов’язували з дідусевим порушенням табу”. Лілію Мусіхіну, як дослідника здебільшого цікавить, чому люди вірять у магію, а не у те, як трапляються дива. Проте наслідки магічних дій жінці бачити доводилось. “Двічі у мене на очах траплялося чудо. У людини на нозі зійшла хвороба, яку в народі називають “рожа”. Друге зцілення також було пов’язане зі шкірними захворюваннями”, — каже Лілія.

Добрі перевертні і злі упирі

Фольклорист досліджує також сучасне захоплення міфічними персонажами з надприродними силами — вампірами та вовкулаками. “Деякі народні вірування в надприродне породжують культурні феномени. Наприклад, Голлівуд зробив суперзірок з перевертнів та упирів, з ущербних сформував образи надгероїв. Це спекулювання на страху людей перед ідеальним хижаком”. Лілія Мусіхіна вважає, що прадавня віра в упирів та вовкулаків має реальне підґрунтя, — такі хвороби людства, як порфирія та сказ. “При порфирії виникали опіки від сонячного проміння, хворі не перетравлювали певного типу їжі. Схоже на те, що у Середньовіччі була епідемія порфирії, що призвела до винищення носіїв хвороби. Так само перевертні могли бути людьми  хворими на сказ.  Цікаво, що українці ставляться до таких істот особливо. Наприклад, перевертні у всьому світі негативні персонажі, а для українців — позитивні. При цьому упир в українських віруваннях — мертвий, а перевертень живий. “Це моє теперішнє дослідження на Поліссі, вивчаю там так звані “вовчі культи”, сліди вовкулаків. Перевертнями вважались і Іван Сірко, і Всеслав Полоцький, і Золотаренко… У вовків, згідно з українськими віруваннями, є святий покровитель -Бог Велес, який не дозволяє їм звершувати акт каннібалізму”, — розповіла фольклорист.

Відьми віщували козакам перемогу у бою

Вирізняють українці упирів, відьмаків та вурдалаків. Відьмаки були позитивними героями, керували відьмами і охороняли свою територію від упирів. Відь­маки не бояться сонячного світла, але страшаться часнику і цибулі.  А от  вурдалаки пили кров тільки своїх рідних. Їх поява пов’язана, на думку дослідниці, з поширенням інфекційних хвороб, коли помирав спочатку один родич, а потім гинула вся сім’я. “Боролися з незвичними істотами нетрадиційними методами — відрізали голови і ставили поміж ніг померлого, заганяли кілки, підрізали п’яти, — каже Лілія Мусіхіна. — Усі ці моменти виявляли при ексгумації могил характерників у Східній Україні. Я була на цих хуторах. На жаль, коли приїхала в “мекку українства”, традиція характерництва вже була втрачена. У цій місцевості зараз виродження, пов’язане з алкоголізмом. Дізналась лише, що самі характерники називали себе “знаю­чими”, або “відаючими”. Ходять перекази, що козаки також мали відьом, які з ними не жили, але їздили на бої. Начебто перед битвою влаштовувався “відьомський герць” — яка жінка перемагала, те військо мало виграти бій. А от відьма Горпина, котру описав Сенкевич, має реальний історичний прототип.  Деякі дослідники вважають, що вона була коханкою Хмельницького”.

Теги:
Джерело: https://intelektnacii.top/cultura/molfariv-ta-chakluniv-ne-vidriznyty-vid-nas-z-vamy-khiba-znaiut-nabahato-bilshe/
 

Медіа