Любов Панченко – легенда української творчості

Після місячного голодування у Бучі, коли місто було в окупації, померла українська художниця-модельєрка, шістдесятниця, лауреатка Премії імені Василя Стуса Любов Панченко.

Любов Михайлівна Панченко – почесний громадянин міста Бучі, лауреат премії ім. В. Стуса, член Союзу Українок, народилася 1938 року в селі Київської області. Батьки ніколи не схвалювали захоплення малюванням. У дитинстві Любу били по руках, якщо вона бралася за олівець.

Любов закінчила сільську семирічку, потім Київське училище прикладного мистецтва (відділ вишивання); працювала в кравецькій майстерні і водночас розширювала свої обрії пізнання мистецтва, захопилася ліноритом. Згодом вступила на вечірнє відділення факультету графіки Українського поліграфічного інституту імені І. Федорова. У 60-ті роки відвідувала Клуб творчої молоді «Сучасник», стала членом його літературної секції «Брама». Потім Любов Панченко працювала в Проектно-конструкторському технологічному інституті художником-модельєром та в Республіканському будинку моделей.

Багатогранна діяльність

Свій талант Панченко розкрила, ставши дизайнеркою одягу. Створювала ескізи одягу, декоративний розпис, аплікації з тканини, графіку, живопис. Схеми розроблених Любов'ю вишивок друкував головний жіночий журнал тодішньої України «Радянська жінка». Потім ці візерунки копіювали майстрині по всій республіці.
Вона завжди обстоювала українську мову і культуру. Панченко малювала писанки, вишивала національні строї для хорів, збирала гроші для допомоги політв'язням, що відбували покарання «за антирадянську агітацію та пропаганду». За її участі в Києві відродилася традиція різдвяного колядування та вертепу.
1964 року Алла Горська, Людмила Семикіна, Галина Севрук і Опанас Заливаха виготовляють вітраж «Шевченко. Мати» в Київському університеті імені Шевченка. Тоді Панченко робить ескізи українських рушників та оформлює стіни Музею Тараса Шевченка.

Її душа – у полотнах

В усіх творах Панченко, незалежно від техніки виконання, є українські мотиви. Вона добре знала народне мистецтво і спиралася на нього у власній роботі. Зокрема, вплітала національні орнаменти в малюнки і в дизайн одягу.
Доля Любові склалася драматично. У радянські часи її твори не виставляли і не друкували. Художниця рятувалася вишивкою. Сьогодні роботи мисткині можна побачити у приватних колекціях її друзів, а також у фондах українського Музею шістдесятництва.

Творчість

«Ті, хто туди входили, працювали під чужу дудку, а я – під свою. Мені все життя нав'язували політику, а я була далека від неї. Але завжди і скрізь розмовляла українською мовою» - Поячнює, чому попри високу професійну майстерність, не членкиня Національної спілки художників України.