Київ – одне з наймістичніших міст Східної Європи. Овіяне легендами, воно до цих не втрачає своїх позицій.

Перекази Старого Києва не поступаються аналогічним у Празі, Кракові або Бухаресті. А їх хвіст ховається у сивій давнині, наче п’ята кінцівка місцевого Змія.

Збудований на колишніх древлянських болотах Київ до цих пір зберіг моторошні історії про таємничих мешканців його гір, ярів, озер і урочищ. Згідно з версіями езотериків місцева нечисть адаптувалася до асфальтного перекриття і висотних будинків.

На відміну від нас вона не переживає з приводу покриття доріг. Їй все одно, ґрунтовка, бруківка чи асфальт. Башта середньовічного замку чи ще київської «свічки». Склеп на занедбаному кладовищі чи тунелі столичного метро.

Історично склалося так, що більшість містичного припадає на центральну, історичну  частину Києва: Поділ і Печерськ. Чим далі від них, тим слабшим стає сигнал невідомого. Виняток із вказаного вище – Голосієво. Втім, за деякими версіями, Київ починався саме там.

Можливо, це пов’язано з тим, що теперішні київські околиці, той же Лівий берег освоювалися за радянських часів. Останні, як відомо, не мали особливого пієтету до того, що вважали народними забобонами.

Мабуть тому зустріти поважаючого себе привида на Троєщині важче, ніж на Андріївському. Хоча, кажуть дослідники столичних аномалій – цілком можливо…

Подол – серцева «чакра» Києва. З нього, за інформацією істориків, почалася колонізація славнозвісних «Київських гір». Не зважаючи на пізнішу радянську забудову і її наслідок, еклектичну архітектуру, тут кожен двір на Андріївському і цеглина на Боричевому дихають відлунням поколінь.

Подол – це згусток, як кажуть науковці, «кластер». Його містика розлита в густому літньому повітрі, котрий ближче до вечора трансформується у чудернацькі тіні, а ранком – в туман… Подол бачив давньоруських жерців, козаків-характерників, єврейських кабалістів. Втім, головною магічною історією Подола, його окрасою є київські відьми. Історично склалося так, що на відміну від сусідньої Росії українські носії сили були здебільшого жінками. Але, це дещо інша історія.

Сьогодні Подол – це низка вулиць, на котрі мов на намисто нанизані історії урочищ, будинків і біографій. З нього розпочинають свій шлях вниз по Дніпру так звані «Київські» гори. Літописні, перш за все. Вони, в свою чергу, мало змінилися з часів проживання на них перших, легендарних засновників Києва.

Містичні статуси Щекавиці, Хоревиці і Киселівки до цих пір  не мілішають в заводі магічної історії Києва. Пов’язані з ними перекази як і століття тому приваблюють місцевих езотериків, котрі не дають зарости стежкам до метафізичної сутності гори.

Так, на Щекавиці знаходився один з 3-х перших градів Києва, власне, Щековий. Одна з її назв – Олегова гора. Згідно з переказами, саме на ній був похований «віщий» Олег. Ніби-то, ще в минулому столітті старожили знали, де його могила. Згодом, на ній захищалися від тодішніх московських окупантів. Перший раз від орд Юрія Долгорукова. Другий – гетьман Виговський від військ Шереметьєва.

Зараз на Щекавиці знаходяться два, по-своєму унікальних кладовища: старообрядницьке і мусульманське. Крім того, на підході до вершини розташована найбільша в Україні мечеть Аль-Рахма.

Неофіційна назва Щекавиці – «місто мертвих». Пов’язано це, вочевидь з масовими захороненнями під час епідемії холери в 18 столітті.

За однією з версій Щекавиця – одна з 5 Лисих гір з їх обов’язковими у минулому атрибутами: відьмами і їх шабашами.

Її сусідка  – Киселівка, більше відома як Замкова гора, знаходиться обіруч славнозвісного Андріївського узвозу. Як і Щекавиця, вона вважається однією із Лисих гір Києва. На відміну від нею і за аналогією з видубецькою Дівич-горою – діючою.

Справа від неї, як було зауважено вище, знаходиться Андріївський узвіз з будинком Булгакова, горою Уздихальнецею із «замком Річарда» на ній і тому подібними, напівавтономними «місцями сили».

Зліва – забудовані респектабельною Воздвиженкою древні урочища, одне з яких – «Кожум’яки”, входить до топ-5 геопатогенних місцин Києва. Можливо через те, що колись в ньому ховали відьом. Пізніше там умертвляли тварин, еманації страждань котрих не могли минути просто так.

Сама Гора відома закинутим кладовищем і сучасними неоязичницькими вівтарями. Одне з його, як не дивно, світлих, позитивних місць – залишки церковної огорожі. Перебування біля зруйнованої цегляної кладки не лише здатне істотно покращити настрій, але  відкриває вид на панораму «київської Швейцарії» – Воздвиженки. Неподалік від неї знаходиться занедбаний склеп, а знизу жіночий Флорівський монастир з джерелом «цілющої води».

Остання з гір – Юрковиця. Теж Лиса. На її вершині був один з перших могильників, в котрому ховали чи то перших київських християн чи солдат місцевої варязької залоги. Як і у випадку зі Щекавицею під горою знаходиться монастир, Йорданське джерело  і купальня на ній. Але чим ближче до вершини, тим колючішою стає її, чужа християнству, енергетика…

Сусіди «подільських», Старокиївська гора з її Музеєм історії і Володимирська гірка у Шевченківському районі позбавлені негативних конотацій і вважаються так званими «геовітальними зонами», місцями з позитивною енергетикою. Звичайно, окремі локації на їх територіях випадають з цієї класифікації. Серед них, зауважене нами урочище Кожум’яки під Старокиївською горою і Чортове беремище (під фунікулером) до цих пір вважають місцями, де помирали, або збиралися київські відьми.

Колись, в часи свого містичного становлення і розквіту ця територія була суцільним сакральним комплексом, де кожна гірка, урочище чи джерело мала своє, окреме і водночас пов’язане з іншими навантаження і прочитання.

Згідно з українськими геомантичними традиціями одні з них наділялися позивними якостями, інші – навпаки. Біля одних селилися, біля інших молилися, біля третіх – проклинали. Знизу жили. Зверху – ховали. Мабуть тому значна частина київських некрополів знаходилася на вершинах всіх 3, вказаних нами «лисих гір» Подола. А церкви навпаки – під ними. При тому, що на деяких з них були, могли бути і були спроби їх встановлення.

Кажуть, «лисі гори» не люблять когось, вищого за себе. Тому жодна з церков на них не затрималася. Так, крок за кроком формувалася сакральна структура найстарішої частини Києва.

Християнізація внесла свої, неабиякі корективи в попередню язичницьку розмітку місцевості. Капища заступили церкви, котрі часто ставили поверх попередньо знищених кумирів. Це позбавляло їх архітекторів потреби у пошуці нових місць. Перші християни – вчорашні язичники знали, що капище в поганому місті не стоїть. З іншого боку, поява низки церков пізніше могла свідчити про спроби так би мовити, вирівняти енергетичну структуру місцевості, намолити, як мінімум, нейтральні місця…

Продовжуючи тему містичних місць Шевченківського району, зайдемо до нього з іншого боку – Сирця. Саме на ньому, як відомо, знаходяться київська «Телевежа» і Бабин Яр.

Перша, як відомо, розташована на місці єврейського, і почасти, караїмського, кладовища. Другий став  найкрупнішим з них за часів Другої Світової війни. Важко сказати, чим думали розробники першоъ у світі, за задумкою 500-метрової суцільнометалевої вежі, коли обирали місце під її розташування старий некрополь. Чим взагалі думають будівельники, коли зводять виробничі чи жилі конструкції на кістках своїх земляків?

Досить специфічну славу мають так званий «Зелений театр» та Аскольдова могила на Печерську. Розташовані на одній лінії вони, хоча і продукують різні легенди, з точки зору місцевих езотериків, пов’язані.

Легенд про паранормальні явища в «Зеленці», як називають його кияни, не менше ніж цеглин в його кладці. Хтось стверджує, що від нього йдуть тунелі до Чернігова. Інші наполягають на наявності порталів в паралельні виміри. Ще хтось каже про ходи поряд з Києво-Печерською Лаврою, котрі були і залишаються центром підземних комунікацій з часів заснування Києва і до нашого часу. Судячи з усього, підставою для цих легенд стала система дренажних шахтних систем, входів до котрих в околицях «Зеленки» безліч.

Також, існує думка, що на Зелений театр накладено «закляття вогню» через яке відбудовувати його руїни не має сенсу – згорять. Крім того вважається, що під сценою театру, в глибокому провалі зачаївся містичний Господар – дух в стилі гоголівського Вія.

При вході на територію «Зеленки», старожилами Зеленого театру рекомендується подумки з ним привітатися. Багато постійних відвідувачів Провалля стверджують, що бачили Господаря, а деяким навіть вдалося з ним поспілкуватися …

А ще подейкують, що руїни Зеленого театру вміють «говорити»: опівночі з підземель чути дивний гул і виразно спливає багаторазово повторений вигук: «Ура!». Подібне явище носить назву «Родоського чуда» і справді існує і навіть вивчається вченими. Київські дослідники припускають що вигук «Ура!» Зеленого театру – це законсервовані в підземеллях звуки битви, що проходила під Києвом в XV-XVII століттях.

Третій, надзвичайно потужний кластер знаходиться в найбільш зелених околицях Києва – в Голосієво. Йдеться, насамперед, про сам Голосіївський ліс. Втім, його слава гасне в порівнянні з грядою гір, першою з котрих є «Чорна гора» з пам’ятником “Батьківщині-матері», Бусова з Видубецьким монастирем, Лиса гора з капищем Світовида, Китаєва пустинь і Звіринецькі печери.

Всі вони позначені печаттю таємного. Ніхто з них за питомою паранормальністю не дотягує до славнозвісної Лисої гори, однієї «з» і головне – найголовнішої.

Походження її назви спільне для всіх «лисих» гір. Йдеться, насамперед, про гору з лисинами нагорі, де збиралися послідовники певних, переважно язичницьких культів для проведення своїх свят, треб, громадських справ.

Історики наполягають, що ще у 19 столітті вона називалася Дівич-горою. оскільки за Київської Русі на ній знаходилися капища Лади і Лелі. Саме вони перші влаштувалися на цій горі, пізніше, після хрещення, були витіснені чоловічими культами, втікачами з Києва. Тут, як відомо, виринув ідол Перуна, звідки, власне, і назва місцевості – Видубичі.

Слава Лисої гори своїм корінням сягає до відомих в історії київських відьом. Сучасні міські легенди стверджують, що вони до цих пір збираються у Відьминому яру на горі. Крім них, на ній присутні русалки, котрі облюбували Русалчин яр. Найгірша енергетика на горі в Мертв’яцькому гаю, а найкраща – на Галявині казок. Поспілкуватися з чужими богами можна на Галявині Шиви, а з рідними – біля капища Світовиду. На Місячній галявині можна переночувати, а біля Лобне місце краще обходити.

Можливо, Вам пощастить і Ви зустрінете самого Господаря гори. Кажуть, це буде величезний Білий Пес Або невеликий Сивий Ведмідь…

Теги:
Джерело: https://arttemenos.wordpress.com/2017/10/19/%d0%ba%d0%b8%d1%97%d0%b2%d1%81%d1%8c%d0%ba%d1%96-%d0%b3%d0%be%d1%80%d0%b8-%d1%96-%d0%bc%d1%96%d0%ba%d1%80%d0%be%d1%80%d0%b0%d0%b9%d0%be%d0%bd%d0%b8-%d0%b2%d1%96%d0%b4-%d0%bc%d1%96%d1%81%d1%82%d0%b8/#more-3624
 

Медіа