...Охрестити киян — це не значить охрестити українську землю: держава Володимира була дуже велика, а тому й роботи для охрещення всього українського народу було надзвичайно ба­гато — це була робота не для одного покоління людей.

Літопис, звичайно, досить просто уявляє собі всю що роботу. По охрещенні киян, коротко ка­же літописець, «почав Володимир ставити по містах церкви та священників та зганяти (при­водити) людей на охрещення по всіх містах та селах». Звичайно, було це зовсім не так прос­то: нелегко було охрестити киян, де багато було інтелігенції, що здавна тяжіла до християнства; але охрестити всю іншу Україну, особливо сіль­ську, — то був уже труд непосильний для однієї людини, хоча б і такої рішучої, яким був князь Володимир. Отож, треба думати, що хрещення позакиївської України розтяглося не на один десяток літ; нову віру таки густо полито кро­в'ю українського народу, що боронив батьківсь­ку віру.

...У нас звичайно прийнято думати, ніби християнство легенько заводилося собі серед українського народу. Справа була ніби так, що князь Володимир наказав охреститись, а вдяч­ний народ зараз же відцурався віри батьків сво­їх, зрадив цій вірі і прийняв християнство.

Насправді ж справа відбувалася зовсім не так. Мирного прийняття християнства не було, народ завзято боронив свою віру, скрізь були бунти, й часто доводилося хрестити народ у вла­сній крові його, доводилося хрестити його вог­нем і мечем. Володимир Великий проголосив християнство державною вірою, а віру поперед­ню, «язицтво», заборонив. Але ж ми всі добре знаємо, що від оголошення закону до його про­ведення в життя — дорога немала.

...Загал народу навіть у Києві не хотів хре­ститися й голосно плакав, коли тягли Перуна. Але в Києві Володимир мав наємне вірне вій­сько, а тому крикунів проти нової віри легко могли відправляти в Дніпро за Перуном; бага­то повтікало в глухі місця, багато поховалося, а ще більше — сиділо мовчки, не виконуючи нової віри (бо й не вміло), тільки викупавшись у Дніпрі...

Поза Києвом справа була вже зовсім не лег­кою — коли приходило військо для охрещення, народ утікав і ховався в лісах, яких тоді було досить; а кого урядники встигли-таки схопити й охрестити, той все одно тримався старої віри в загальному морі її, коли відходило військо...-А з насильного охрещення не робив собі клопоту.

Стара українська віра своїми представниками перед Богом мала так званих волхвів. Волхвів було в нас дуже багато; хоч І не були вони власне класом жерців, бо й кожен старший у родині виконував у нас обов'язки жерця, але все-таки, як слуги свого Бога, мали волхви ве­ликий вплив на народ. Ось ці наші волхви й завзялися боронити стару віру перед загрозою нового християнства. Волхви були з простого народу, жили разом із ним, а тому їхня агітація проти християнства була сильна та реальна. Це через них наш народ так уперто та довго боро­нив свою стару віру, а почасти доніс її й до­нині...

Звичайно, державна влада вела гостру бо­ротьбу власне з цими волхвами, ловила їх 1 і катувала немилосердно. Старі джерела наші, головним чином літописи, не люблять розповіда­ти про боротьбу народу проти християнства — вони звичайно малюють, що народ із радістю приймав нову віру, охоче зраджуючи старій. Але час від часу прориваються й у них вістки про цю запеклу боротьбу.

(уривки з книги Огієнка І. Українська церква.—К., 1993.—С. 55—63).

* * *

Скільки було киян в часи їхнього насильни­цького охрещення нам невідомо. Найближчі да­ні маємо за XI ст, — 50 тисяч чоловік. Кіль­кість людності Києва часто змінювалась, так у середині XVII ст. тут мешкало 10—15 тис. Ни­ні киян понад 3 млн.

Теги:
Джерело: журнал "Сварог", №2, 1995

Схожі статті

  • 16.05.2016
    8941

    В переддень відзначення чергової річниціі Хрищення Руси багато людей подумки зверта­ються

    ...
  • 17.05.2016
    2108

    Маленьке в церкві плакало дитя,
    Таке беззахисне, тулилося до мами.
    Гнусаво піп

    ...
 

Медіа