Хліб святий - це життя

Наші Предки споконвіку ставилися до Хліба з великою пошаною. Вони знали, що Хліб, то дарунок Дажбожий для онуків своїх. Недарма першими хліборобами на Землі були племена білої людини, які проживали по обох берегах Славути-Дніпра. Ще за незапам’ятних часів Мізинської, Середньостогівської та Трипільської культур наші далекі Предки Арії (Орії) приручили коня, винайшли колесо та плуг і вперше в історії людства почали обробляти землю з метою вирощування зернових та інших культур.

Довгий час нам намагалися вбити в голови, що хліборобство пішло з Малої Азії – Месопотамії та Єгипту, але археологічні розкопки, проведені в Україні за останнє століття, стверджують, що хліборобство не прийшло до нас із далекого Шумеру, а навпаки, що більш, ніж п’ять тисячоліть тому наші Предки Арії вимандрували з території північного Причорномор’я й розселилися по Європі та Азії, при цьому вже маючи великий досвід обробітку землі. Тож прибувши на нові землі, вони вже там намагалися покращувати майстерність у хліборобстві та тваринництві, виходячи з місцевих умов життя.

В Українських родинах і досі зберігається древній звичай шанобливого ставлення до Хліба. Із давніх часів збереглося чимало висловів на зразок: «Хліб – усьому голова!»; «Хліб Святий»; «Хліб – то Життя» та інші. Ми в родинах бачимо, як особливо трепетно ставляться до Хліба старші люди, не лише через те, що вони пройшли нелюдські випробування голодоморами, здійсненими проти нашого народу у ХХ столітті, а в першу чергу, через мудрість, яка з роками набувається людською свідомістю.

Ми помічаємо, що хліб чи пироги набагато смачніші виходять у старших людей, ніж у молодших, хоча випікають і ті, й інші з однакових продуктів. Бо справа тут не лише в продуктах, а, в першу чергу, від того, яке в людини ставлення до самої роботи з приготування страв. Якщо господиня охайна, гарно вбрана, усміхнена, та ще й із піснею виконує свою роботу, то й хліб, і страви виходять набагато смачнішими, а ще, якщо й з молитвами, як це споконвіку робили наші Предки, то, як кажуть у народі, від столу і за вуха не відтягнеш. Усе залежить від того, як ми самі ставимося до своїх обов’язків у родинах. Якщо в державі є чимало негараздів, а в родині панують любов та злагода, то тоді набагато легше пережити всі ті негаразди, що нам наробила неукраїнська влада в нашій Україні.

Велике значення в житті наших предків відігравали обрядові страви, які готувалися до свят. Багатьом із рідновірів, певно, відомо, що вареники у наших предків були обрядовою стравою. Їх готували з різними начинками, залежно від місцевості та пори року. Вареник символізує небесне світило – Місяць.

Але повернемося до хліба. Скоро ми святкуватимемо, на Весняне Рівнодення, Орійський Новий рік, і хочеться розповісти про обрядовий хліб «Велес», який випікали наші далекі предки до цього Свята.

Ось як про це розповідає дослідниця Світлана Творун на матеріалах, зібраних на Поділлі, у своїй книзі «УКРАЇНСЬКІ ОБРЯДОВІ ХЛІБИ»: «Новий рік давні наші предки святкували весною. Тому в новорічних обрядах ми можемо помітити багато весняних ритуалів і символів. Обрядовий новорічний коровай, прикрашений священними знаками, мав забезпечити гарний урожай. Сонце повинно зігріти зорану ниву, вужик запліднити її і забезпечити вологою, а пташечки – душі дідів–ладів, охороняти вирощений врожай.

«Велес» – дуже гарний і великий новорічний коровай. Його випікають зі здобного дріжджового тіста, прикрашають магічними знаками, а зверху змащують яйцем.

Коли господиня пече «Велеса», вона повинна бути в гарному настрої, а виробляючи магічні знаки, говорити заклинання або співати, наприклад, так:

Ой Велесу, Велесечку,
Не гони кури по подвір’ячку,
Наші кури знесуть яєчко,
А ми спечемо «велесочка».

Як же виглядав «Велес»? Серед обов’язкових символів, якими прикрашають «Велеса», є колоски, пташечки, кривульки–вужики. У деяких селах для виготовлення «Велеса» спочатку сплітають три косички, які викладають поряд і оперізують пояском, це – основа виробу. За виглядом вона схожа на зорану ниву. Паляницю густо посипають маком. Поверх основи кладуть хрест, який роблять із двох смужок тіста, кінці яких розрізані й закручені в різні боки у вигляді баранячих ріжок. Цей знак символізує «Божий дар». В українській символіці «баранячі ріжки» – символ Сонця. Хрест на «Велесі» – це Сонце, що зігріває засіяну ниву, пробуджує рослини до життя, його тепло й називають «Божим даром». У центрі хреста кладуть шишку, схожу до весільного короваю, лиш меншу за розміром. Інколи цей хрест називають «оленячі ріжки». За народними віруваннями саме олень щоранку виносить сонце на небо на своїх рогах. Між завитками хреста розміщують чотири пташечки, а ближче до «оленячих рогів» – чотири «вужики».

Птахи – вісники неба, посередники між світами реальним, земним (Явою) та іншими світами (Навою – світом мертвих та Правою – світом божественним), птахами до нас можуть являтися і душі наших предків. Саме вони оберігають вирощений урожай у полі.

«Вужик» («безконечник», «кривулька», «сигма») є знаком безперервності життєвих циклів, вічності, може символізувати воду.

Це ще знак Змія – бога земних вод і землі, якому приписували мудрість, безсмертя, лікувальну силу і здатність запліднювати все живе. В.М.Войтович вважає вужа символом багатства, охоронцем дому та обійстя, «небесним символом запліднення сім’ям – дощем землі–матері».

В інших селах «Велеса» прикрашають трохи інакше. Спочатку паляницю густо посипають маком і оперізують пояском. У центрі «Велеса» кладуть велику квітку «шишку», навколо неї чотири видовжені пташечки голівками до центру. Птахи своїми фігурками утворюють хрест і ділять поверхню короваю на чотири частини. У кожному із чотирьох секторів розміщуються свої магічні знаки. В одому – Сонце, у протилежному – Місяць. Між ними ламаний хрест із завитками – свастя (сварга), навпроти сварги – знак вужика. Над сваргою і вужиком – пучки вишеньок із листочками. На краю паляниці поверх пояска по колу викладають узор, що нагадує стиглий колос.

Весь коровай має також хліборобську символіку. Квітка, або шишка, дуже схожа до центрального знаку весільного короваю. Вона може символізувати досягнення фізичної зрілості, розквіту плодючої сили землі, цвітіння як передумову плодоносіння. Посипана маком поверхня – засіяну ниву. Макове насіння є також оберегом від нечистої сили. Цвіт і насіння оберігають птахи – душі предків. Із двох протилежних сторін їх удень і вночі освітлюють та зігрівають Сонце і Місяць, а вологу посилає Небо (сварга – знак Сварога, бога неба) і Змій – бог земних вод, він же – і чоловіче начало, яке запліднює все живе. Над сваргою – символом неба, і вужиком – символом земних вод, зображені вишеньки із хвостиками й листочками. У давнину «вишеньки» означали дощ і вологу. Листочки можуть бути хмаринками або джерельцями, косі лінії – дощем або струмочками, а вишеньки – крапельками роси або насінням, на яке спрямована волога. Вишеньки розташовані поруч зі сваргою і вужиком, вони можуть бути заклинанням до небесних хмар і підземних вод, щоб ті влітку посилали достатню кількість вологи. Завершує композицію повний колос – результат праці хлібороба.

«Велесом» у першу чергу частують хлопчиків-посівальників. Коли до хати заходив перший посівальник, він повинен обмолотити макогоном на долівці сніп «Дідух», зібрати його чарівні зерна й здійснити обряд посівання. Після чого господиня бере зі столу «Велеса», промовляючи: «Господи, благослови ці свята відправити й інших діждати», а потім крає його на шматочки і дає дітям. «Велесом» пригощають усіх гостей, які цього дня зайдуть до хати, щоб наступний рік був урожайним. Отже, «Велесом» потрібно було пригостити якнайбільше людей, а також волів і корову. Засушений шматок «Велеса» зберігали до того дня, коли вперше виходили в поле сіяти».  

Таким чином, до кожного свята з піснями та примовляннями наші предки готували обрядові страви. Святкові Хліби вони прикрашали певними символами та магічними знаками. Ці символи були спрямовані на збереження та продовження роду. Кожна страва наповнювалася цілющою енергією, додавала сили і здоров’я, оберігала від злих сил, поєднувала рід наш із Матінкою-Природою та Всесвітом.

Тож звертаємося до рідновірів, аби долучилися до велетенської праці з повернення древніх звичаїв нашого народу. Зокрема й Українських народних страв. Поки ще живі наші бабусі та діди, які добре пам’ятають про древні звичаї НАШОГО РОДУ.