"Львів любить пити, вміє пити і має що пити", — з гордістю промовляли львів'яни. І мали рацію.

Адже наше місто славилося найкращим у в Австрії та Польщі пивом з бровару на вул. Клепарівській, розкішною горілкою Бачевського і кнайпами — явищем надзвичайно своєрідним, а за переконанням тодішніх львів'ян - просто незрівнянним. Кнайп було стільки, що навіть зараз, коли виростають вони, як гриби, на кожному кроці, вражає їхня географія. Бо ж не концентрувалися вони тоді лише в центральній частині міста, а й на околицях і навіть за містом.
І заходили до них львів'яни, як до себе до хати, кожен знав кельнера чи шинкаря на ім'я.


Кнайпи Львова мали  свою сталу публіку,

для якої "свій" льокаль був понад усе, і не дай Боже його лихим словом ганити.
Завсідники зналися між собою і почувалися як одна велика родина.
"У нашому старовинному Львові, — писав Євген Пеленський, — де так гарно розвинене товариське життя, де у святочні дні все населення входить у розкішні львівські церкви, городи і парки, чи до театрів, або кінотеатрів, чи взагалі де-небудь "між люди", щоб разом у гурті розважитись, звеселитись, — вже від давніх часів населення привикло до товариського, суспільного життя і цю благородну звичку плекає і надалі.
Немалу ролю в цьому товариському співжитті сповняли і сповняють каварні, касина, гостинниці, ресторани. Ще в недавньому минулому шумно та гучно було в цих приміщеннях розваги та гамору.


Найповажніші громадяни Львова мали улюблений куточок у якійсь каварні чи ресторані

та й там почували себе навіть краще, як дома. Там мали вони зв'язок з людьми, зі світом".
"Барва твоя схожа на барву чорнила, в яке письменник занурює своє перо" — сказав арабський поет, звертаючись до кави.

І мав рацію, бо каварні стали джерелом натхнення для багатьох митців світу.
У Франції богема і вищий світ облюбували каварні у XVIII ст. Каварні тоді з'явилися водночас із першими приватними сальонами.


"Каву у Львові готували по-особливому, — писав Монтеск'є, - аби вона сприяла пробудженню духу і розуму".

В літературних каварнях Львова працювало безліч письменників і малярів, тут вони призначали свої здибанки, створювали нові мистецькі течії. У "Флорі" Аполлінер зустрічався з Бретоном, у "Дьо маґо" Гемінґвей зазнайомився з Джойсом, у цюріхському "Кафе де ля Террасс" бували творець дадаїзму Трістан Тцара, Джойс і "літератор" Лєнін.


У літературних кнайпах Львова письменники ставали водночас глядачами і учасниками дійства на ймення "Життя".

Так "Флора" слугувала Аполлінерові кабінетом, редакції часопису "Суаре де Парі" — залом засідань, Сімоні де Бовуар та Сартрові — читальною з алею.


У Львові мода на каву зародилася в XVIII ст., хоча напій цей відомий був і раніше.

Пробував каву і Богдан Хмельницький. Гетьман Пилип Орлик називав її "каффа", автор "Діяріуша" Яків Маркович у XVIII ст. згадував про напій "кагве". А перша каварня в Україні та Речі Посполитій виникла у 1672 році в Кам'янці-Подільському.

Було їх там аж цілий десяток, і заснували їх турки. Щойно у 1683 р. з'явилася каварня Юрія Кульчицького у Відні, який за свою заслугу в порятунку Відня від турків отримав усі запаси кави, які були в турецькому обозі.

Австрійці подумали, що то паша для верблюдів, і радо віддали зерна підприємливому галичанинові.

Таким чином, мода на каву йшла до Львова водночас і зі Сходу, і зі Заходу,

охопивши спочатку людей заможних, а незабаром і все суспільство.

А що справжня кава була недешева, то бідніші верстви почали її фальшувати, вживаючи паленої пшениці, гороху чи навіть жолудів.

Цукор теж був дорогий, а тому воліли не кидати його в горнятко, а, тримаючи грудочку між зубами, цідити каву крізь нього. Цукор у кожній родині зберігався в спеціальній скриньці, яка замикалася на ключик.


За свідченням сучасників, серед міщан стародавнього Львова поширився звичай, згідно з яким, як тільки хто розплющував очі, зараз йому до ліжка несли каву.

А все це чинилося за радою лікарів, які вважали, що вставати з ліжка, а понадто виходити з дому, натще дуже нездорово. Особливо захопила кава жіноцтво, окремі панії брали навіть каву з собою у церкву, щоби після прийняття Святого причастя, відразу запити його кавою. Вважалося, що таким чином причастя буде захищене від нездорового повітря.


У стародавньому Львові прийнято було пити переважно білу каву з молоком і з цукром, чорну подавали на пиятиках.

Військові вживали чорну каву зазвичай по обіді, запаливши файку. Каву пили з "філіжанок", а подавали її в "імбрику" (кавнику).

Обидва слова турецького походження — "фільджан" та "ебрек".
Мистецтво запарювання кави мало певні особливості й вимагало відповідних знань і умінь, тому в заможніших родинах зайшов звичай тримати служницю-каварку, яка займалася винятково готуванням цього напою.
Богдан Лепкий описав традицію, яка панувала на Львівщині у священицьких родинах. "Це був один із канонів жуківського життя — ніде не їхати без вчесної (ранньої) кави і нікого з гостей без неї не пускати. А робили каву "стоячу", на три поверхи: партер — чорна, перший поверх — біла сметанка, а третій домашня, легка, як пух, булка".

Теги:
Джерело: http://karpaty-ua.org.ua/kava-ta-kavovi-knajpy-lvova-istoriya-zarodzhennya.html
 

Медіа