У білоруській народній творчості, яка вва­жається однією з найбільш архаїчних і консер­вативних, є одна характерна особливість — усно-поетичний землеробський календар, весняно-новорічні обрядові волочебні пісні.

Вони виконуються групою співців-волочебників у першу весняно-новорічну ніч, на "Вялік- дзень", який у білорусів-язичників був основ­ним річним святом у перед- і ранньохристиян­ський період. Є підстави припускати, шо "свя­та Вялікдзснь" спочатку приурочувалося до весняного рівнодення (20—21 березня). Потім новорічно-величальні традиційні пісні стали виконуватися (і донині виконуються) в пер­ший пасхальний день, прославляючи господа­ря і його сім'ю.

До 200 рядків зустрічаються тексти пісень, які дослідники назвами поемами селянського життя. В окремих варіантах волочебних неотипів у хронологічній послідовності подаються стани землеробських занять і святкувань. Тут у пое­тичній формі відображений, законсервований період формування білоруського народного ка­лендаря, де яскраво виявився синтез язичниць­кої і християнської культур. Якщо чимось подіб­не "волочебництво" і зустрічається в традиціях деяких народів Європи, то поетичного календа­ря, в якому згадується більше півсотні хрононімів, немає. Це відмітна і феноменальна особли­вість білорусів. Хіба що порівняно з дидактич­ною епічною поемою "Праці і дні" давньогрець­кого поета 8—7 століття до н. е. Гесіода.

Покажемо автентичний уривок з варіанту XIX сторіччя, записаний Павлом Демідовичем у Мінській губернії і надрукований у "Віденсько­му віснику" [1|. У дужках позначимо дати ново­го і старого стилів навпроти тих хрононімів, шо згадуються (курсив):

Ішлі, прыйшлі валачобнікі,
Іграючы, спяваючы,
Добрага пана шукаючы,
Добры вечар, пане гаспадару!
Чы спіш, чы ляжыш, пане гаспадару?
Калі ж да спіш, Бог з табою,
Калі ж ня спіш, моу са мною.
Адчыні акно, паглядзі на двор:
На тваім двары стаіць шацер,
Навюсенькі, бялюсенькі.
А у тым шатры залатое крэсла,
На тым крэсле сам Бог сядзіць.
Перад Богам усе святыі
Шьыуюцца, рахуюцца:
Катораму святу наперад пайсці?
Святыя Саракі наперад пайшлі. (22/9 березня) 
Святы Аляксей сохі чэшаць. (30/17 березня) 
Святое Благавешчанне заворываєць, ( 7 квітня/ 25 березня) 
Святі Вербіч вярбу пасвянцаєць, (неділя перед Великоднем) 
Чисты чачвер ячмень засяваєць, (день Вербного тижня)
Святое Вялічкачервоным яєчкам. (одна з неділь в період з 4 квітня до 8 травня) 
Першы дзень пірагі маюць
А сярэдні дзень пагуляюць, (понеділок, другий день Великодня)
А паследні дзень выпрауляюць. (вівторок, останній день Великодня) 
Радауніца статак запасываєць,  (вівторок Проводного тижня)
Святы Юры, божы пасол (6 травня / 23 квітня)
Да Бога пайшоу,
А узяу ключы залатыя,
Адамкнуу зямлю сырусенькую.
Пусціу расу цяплюсенькую
На белы свет і на увесь свет.
Святы Барис бабы сеець, (15/2 травня) 
Святы Мікола па межах ходзіць.  (22/9 травня)
Па межах ходзіць, жыта родзіпь,
Урасціуся, умачыуся,
Пал залаты пояс падаткнууся.
Святы Ушэснік— жита выплываєць, (четвер шостого тижня після Великодня)
Святая Семуха навозы возіць (неділя 7 тижня після Великодня)
І Бога просіць.
Святы Дзевятнік жыта раунуець,  (четвер на 9 тижні після Великодня)
Свята Дзесятуха жыта красуєць,  (п 'ятніщя на 9 тижні після Великодня) 
Святы Іван пчолы садзіць  (7 липня/24 червня)
Пад пералазам шасцера разам. 
Святы Петра жыта спеліць, (12 липня /29 червня)
Святы Паулюк граблі робіць,  (12 липня / 29 червня) 
Святы Дзям'ян сено грабіць,  (14/1 липня) 
Святы Кузьма сярпы робіць (14/1 липня) 
Залатыя, новыя і сталевыя.
Святы Ілля — слауная жняя,  (2 серпня / 20 липня) 
Святы Барыс снапы зносіць,  (6 серпня / 24 липня) 
Святыя Ганны дамоу возяць, (7 серпня / 25 липня) 
Святы Спас жыта пасвянцаєць, (19 / 6 серпня) 
Святая Прачыстая папары мяшаєць (28 / 15 серпня)
 І жыта засяваєць,
 А другая ей памагаєць,  (21/8 вересня) 
Святы Міхайла з халодным ветрам,  (19/6 вересня) 
Святы Узвіжанне з поля збіраець,  (27 / 14 вересня) 
Святы Пакроу зямлю пакрыу,  (14/1 жовтня)
Зямлю - лістом, а воду - лядом. 
Святы Юрыи грудай гвоздзіць,  (9 грудня / 26 листопада) 
Святы Мікола снегам мосціць  (19/6 грудня) 
Прийшлі Калядкі - гаспадарам парадкі.  ( 7 січня / 25 грудня) 
Святая Василя дзяжу мясіла,  (14 / / січня)
Пірагі пякла і рагатыя, і букатыя. 
Святое Вадохрышча воду пасвянцаєць,  (19/6 січня)
Людзсй пакрапляєць. 
Святьія Грамніцы свечи пасвянцаюць  (15/2 лютого) 
Прыйшлі Саракі та другіх Саракоу. (22/9 березня)
Дай жа, Божа, гаспадарам здароуе!

 

Ось і закінчилося коло днів від "Саракоу ко Саракам". Феномен також йго полягаэ в розумінні рядка "Катораму святу наперад пайсці?", в інших варіантах пісень є аналогічні за значенням. У чому суть першості? Що ж таке важливе могло відбуватися в язичницькому святилищі, новій християнській церкві, під міфологічним деревом життя і т.д.? Дослідники або зовсім не розглядали цей аспект, або обмежувалися якимись загальними міркуваннями і необгрунтованими висновками.

Адже йдеться про Новий рік, або точніше Нове літо. В інших варіантах текстів так і співається: "Сам Бог сядзіць / Каля яго служкі / Шыкуюцца, / Рахуюцца, / Катораму святцу / Упярод стаці. / Першае свята — / Новае лета...". Дослідники ще в XIX сторіччі писали про те, що "свята Саракі" відображає язичницький день рівнодення[2]. У літописах так і писали: В лето 6609. Преставися Всеслав Полотский князь...". А система рахунку "вруцелет" ("у руце літо") і т. д.

Новий рік знадобився нашим далеким предкам для початку числення днів. Але ж технічно складно без додаткових приладів визначити цю постійну точку в кругообігу днів. Якщо бути послідовним у міркуваннях, то простіше знайти не рівнодення, а літнє сонцестояння - найкоротша тінь від сонця. От чому стародавній людині знадобилися споруди з каменю "кромлехи" і "менгіри" ще 4 000 років тому назад. У всесвітньо відомому Стоунхенджы з допомогою науково розроблених методів і пропорційно викладеного каміння визначали не тільки чотири пункти сонцеворотів, але фіксували азимути сходу і заходу місяця, передбачали затемнення і т.д. [3, с. 150—164]. Аналогічні мегалітичні обсерваторії відомі в Хакасії, Литві, Україні, Вірменії [З, с. 159—160], Росії, Білорусі. У білоруському Стоунхенджі на березі Янова озера, шо на Полотчині, каміння укладене П-подібною фігурою і в цьому "кадендарі-капищі" каміння "дивиться на схід сонця в кінці найдовшого дня і на нічні купальські вогні" [4, с. 125].

Ось чому ще в народній творчості залишилися сліди спостереження за сонцем особливо в чотири перехідні пори року. За свідченням поважного знавця Полісся С. Толстої [5| в архаїчній зоні сонце в певні свята не тільки грає, але і купається, міняється, гуляє, тремтить, зсовується, радуєтея, веселиться, красується (прикрашається), квітне. ... кружляє, до вінця йде. І це відбувається на Купайла, Великдень, Благовіщення, Воздвиження, Різдво, Розигри (понеділок наступний після троїцького тижня), Чистий четвер, Петрів день, Вознесення, Ільїн день, Десятуху (п'ятниця десятого тижня після Великодня). Але найбільш стійка гра сонця на Купалля, Великдень (перший день) і Благовіщення.

У своїй монографії "Феномен Новага року у беларускім фальклоры" доводимо, що день літнього сонцестояння Купаллє в слов'янстві був, по-суті, першим Новим роком [6]. Відомо, що перший сонячний календар у Давньому Сгипті з'явився 6000 років тому. Новий рік святкувався в день першого в році передранішнього (геліактичного) сходу зірки Сіріус, з якою у той час було пов'язане настання літнього сонцестояння і розливу Нілу. Дослідники помітили, що "стародавні греки обчислювали рік від першого молодика після літнього або зимового сонцестояння, від весняного або осіннього рівнодення" [7, с. 27], Відомо, що влітку святкували початок року стародавні вірмени, майя, древньо-кельтське плем'я секванів та ін.

У волочебпому поетичному календарі купальське Новоліття не відображене. Воно добре збе­реглося в інших архетипах білоруської народної твор­чості. В період синтезу двох культур переважали інші пріоритети і віяння. "Гіаганське" Купаллє під тиском християнства відходило на другорядні ролі, воно майже не присустнє у волочебному пантеоні святих. Йде бо­ротьба за прогресивніше весняне Новоліття, якого дійшли у той час язичники і вже встигли сформувати міцні традиції. Юліанське літочислення приймалося на східно-слов'янських землях по візантійському зразку і з місцевими відхиленнями - Новоліття не із зими, і не з осені, а весною, з 1 березня.

Аналізуючи білоруські волочебні пісні, які у нас зібрані у великих томах |8, 9]. Ми переконуємо­ся, шо в поетичному календарі зафіксований досвід наших предків у відшуканні оптимальних засобів літочислення і, так звані календарні стилі, що були відомі європейським народам в різні періоди. Це значить, що числення року починали з 25 грудня, 1 січня, 1 березня, Пас­ки і і вересня [3, с. 395]. У цьому суть нашої концепції віддзеркалення календарних стилів в білоруському фольклорі.

У волочебних текстах знаходимо: "Свято Ражаство / Упярод пашло, / Новы гадок / Павеу радок..."; "Свято Васілле во з Новым годам,.."; "Аудакея, перва святца, — / Вясна усходзе..."; "Первага свята - святога Вялікдзень, / Свят Вялікдзень з красним яєчкам..." 110, с. 23—24]. Так склалися обставини, що виявився не пред­ставленим у волочебному календарі вересневий стиль, який в Росії був офіційним з 1493 по 1770 роки, у Великому князівстві Литовсько­му - з XII ст. паралельно з іншими стилями, а перший друкований серед східних слов'ян скоринівський календар "Ма­лая подорожная книжка" (1522 р.) рік починає з 1 вересня. У білоруському фольклорі дуже свіжі сліди святкування цієї дати — оригінальний обряд "Жаніцьба пасьвета" (1/14 ве­ресня).

Серед варіантів волочебних пісень зустрічаються такі, шо літо починають з Юр'я, Бориса, Збора та ін. Аналогії в історії календаря народів світу є. І цей унікальний випадок можна пояснити як місцевий досвід відшукання оптимальних засобів літочислення.

Дуже близькі до розумін­ня календарних стилів позиці деяких фольклористів: Л. М. Соловей, укладач тому "Валачобния пісні", Т. Агапкина, автор ґрунтовної монографії "Мифопозтические основи славянского календаря" [11] і ін.

Таким чином, в білоруських волочебних піснях і особливо в тих, які представляють землероб­ський поетичний календар, фено­менально відобразилися офіційні календарні стилі, що мали місце в історії народів Європи: різдвяний, січневий, пасхальний, березне­вий, благовіщенський, а також великодній, збірний, сороковний, квітнево-юровський, травнево-борисівський, які можна назвати неофіційними. У фольклорі біло­русів також є унікальні традиції вересневого стилю, а день літ­нього сонцестояння, відомий ба­гатьом народам, можна вважати як найдавнішим досвідом соняч­ного календаря, Новоліттям.

  1. Виленский вестник. - 1895. - № 73—74,
  2. Романовскии И К этнографии Белоруссии// Виленский вестник, — 1895.— № 129.
  3. Климишин И. Калєндарь и хронология. — М.. 1990.
  4. Ляукоу Э. Мауклівыя сведкі мінуушчыны. - Мінск, 1992.
  5. Тостая С. Солнце играет // Славянский и балканский фольклор. Духовная культура Полесья на обшеславянском фоне. - М., 1986. - С. 8—11
  6. Лозка А. Феномен Новага года у беларускім фальклоры. Манагр. - Мінск, 2004.
  7. Календарные обычаи и обрядьі в странах зарубежной Европы: Исторические корни и развитие обычаев. - М., 1983.
  8. Валачобныя песні / Склад. Г. Барташзвіч, Л. Салавей. — Мінск, 1980.
  9. Паэзія беларускага земляробчага календара / Уклад. А. Ліса. — Мінск, 1992.
  10. Лозка А Беларускі народны каляндар. — Мінск, 2002.
  11. Агапкина Т. Мифопоэтические основи славянского календаря. Весеннее-летний цикл. - М., 2002. 
Теги:
Джерело: журнал "Сварог", №21, 2007

Схожі статті

 

Медіа