Безліч етнічних європейців відмовляється названі себе язичниками, хоча вони й хотіли б називатися язичниками. Бо па їхню думку (як каже мій друг): «Навколо так багато брудних, немитих хіппі, то палять траву і користуються цим поняттям», що розсудливі люди не хочуть мати нічого спільного з такими типами.

У Норвегії через мене люди також не хочуть назватися язичниками, а деякі з так званих язичників у Норвегії навіть про­вели проти мене кампанію, щоб піддати мене остракізмові і відмежувати від усього язичницького руху, але за іронією долі люди, які не бажають мати зі мною нічого спільного, — це ті ж самі брудні, немиті, "курящі траву хиппі", прихильники вільної любові, шо, у свою чергу, відлякують інших людей від того, щоб називатися язичниками.

Деякі легковірні люди твер­дять, що замість того, щоб боро­тися, ми усі повинні об'єднатися і працювати над досягненням за­гальної мети. Зрозуміло, пробле­ма в тім, що у нас немає спіль­ної мети. Я не називаю себе язичником заради того, шоб ку­рити траву чи носити екзотичні коштовності та костюми, або то­му, що я бажаю спати досхочу, і ніколи не митися. Я не користу­юся цим поняттям для того, щоб лиш замінити християнського "Бога" "Богинею' і ненавидіти чоловіків замість жінок, як, зда­ється, роблять вікканці.

01Проблема в тім, Що поняття "язичник" — занадто велике по­няття. По суті його можна порів­няти з таким поняттям, як "хрис­тиянин". Що значить христи­нин? Існують різні інтерпретації біблії і безліч різних версій хрис­тиянства. Навіть ку-клукс-кланівці — християни! Аманіти, Свідки Єгови, Єзуїти, Масони, Гностики та інші. Усі вони "християни", і усі вони стверджують, що їхня версія — "щире" християнство. Єдина річ, що їх усіх об'єднує, — це поклоніння Ісусові "Христосу'  хоча вони далеко не однос­тайні в питанні, ким або навіть яким насправді був Ісус.

Точно так само, як христи­янська віра заснована на юдейській міфології (старому і новому заповітах), віра всіх язичників заснована на європейській міфології. Деякі з цих інтерпретацій гарні, інші вкрай безграмотні, але хто може сказа­ти, шо є що? Чи правий я, як­що скажу, що язичники, які ві­рують у те, що Тор з молотом справді їде по небу на колісниці.

Через що блискає блискавка, дурні? Чи правий я, якщо ска­жу, що курящі траву хиппі, які називають себе язичниками, — неосвічені люди, що практично нічого не знають про язичниц­тво? Чи праві вони, стверджую­чи, шо я осліп і лише зловживаю язичництвом у своїх "огидних расистських проектах"? Хто може знати, хто з нас правий?

Я думаю, що ніхто не вправі трактувати це поняття, але ми можемо провести дослідження і довідатися побільше про язичес­тво і чим воно є насправді. Дех­то вважає, що поняття "язич­ник" (раgап) походить від ла­тинського "раganus", що пере­кладається просто як сільський житель (villager). Англійське cло­во "лиходій" (villain) спочатку означало те ж саме: людину, що живе в селі або в сільській міс­цевості. Вважається, що язични­ків називали так тому, що хрис­тиянство спочатку прийшло в міста, у тім змісті, шо люди, які живуть у сільській місцевості, усе ще сповідували стару релігію протягом деякого часу, перш ніж вони також були навернені в християнство, а до того їх зважа­ли "лиходіями".

Згідно з іншою теорією, слово "язичник" походить від грецького "раgos", шо означає кам'яний мо­нумент або менгір (mengir), що використовувався язичниками для здійснення своїх обрядів нав­коло кам'яних монументів, таких як Стоунгендж (Stonehenge), Зкстернштайпс (Externsteine), кам'яні храми в Древній Греції, менгіри в Північній Європі І Т.Д. Проте, ми не знаємо, відкіля бере початок поняття "язичник" і що воно означає.

Інше загальне поняття, вжива­не в англійській мові, - "Heathen" (язичник). Це поняття використовувалося християнами, що називали так язичників, які живуть у Північній Європі - у по­рослих вересом (heathery) місце­востях на узбережжі Атлантично­го океану. Так що воно означає усього лише "людину, яка живе в місцевості, порослій вересом". Воно ще менше говорить нам про язичеську релігію, ніж слово "язичник" (pagan).

"Одініст" — сучасне поняття, тому я навіть не буду писати про нього, а Асатру ("віра в Аєсир" або "відданий Аєсир") також є поняттям, придуманим христия­нами в християнську епоху. За­мість віри в юдейського "Бога" вони вірили в Аєсир (Аеsіг), норвезьке сімейство Богів, тому вони були просто "прихильни­ками" або "відданими" Аєсир (множина від норвезького аss, що означає "джерело божествен­них висловів").

Тоді, як же самі язичники на­зивали свою релігію? І навіщо їм узагалі потрібно було якось її на­зивати, коли це була єдина релі­гія, яку вони мали і про яку во­ни знали? У Японії релігія Синто теж ніяк не називалася, поки їм не знадобилося відрізняти "їх­ню рідну релігію від іноземного буддизму і конфуціанства. Отже, навіщо нашим предкам треба бу­ло як-небудь називати свою єдину релігію? Те, шо ми називаемо язичеством, для них було просто їхніми старими традиціями, зви­чаями і таїнствами (таємними релігійними обрядами). У нас у Скандинавії є: спеціальна назва для цієї древньої магічної прак­тики, що підкріплює дане твер­дження. Можливо, ви чули про сеід (seid), ритуальну магічну традицію скандинавських жінок. Древньоскандинавське слово seid означає те ж саме, що і нор­везьке sec, і означає просто "звичай". Так що вони назвали свій магічний звичай ні чим ін­шим як "звичаєм".

Промовляння заклинань у Древній Скандинавії називало­ся гальдр (galdr). Це був у вищо­му сенсі чоловічий вид магії, пов'язаний з рунами і чаклунс­твом. Так що, сподіваюся, ніхто не здивується, якщо я скажу, шо гальдр перекладається як "кричати" або "вигукувати", тобто не "заклинання" або "магічна пісня".

Називаючи свої релігійні зви­чаї "звичаями", а магічні пісні "магічними піснями", навіщо їм потрібні буди вигадливі назви для інших релігійних традицій? У древньої релігії просто-нап­росто немає ніякої споконвічної назви. Тому найчастіше я нази­ваю її просто "древньою релігі­єю", оскільки це найточніше і найправильніше визначення, що я можу дати.

Хоча поняття "язичник" має ще одне значений, про яке я ще не згадав. Так називаються ті, хто не є юдеєм або, хто не спо­відує юдейську віру (тобто будь- яку форму християнства, ісламу або юдаїзму). Тому, характеризу­ючи себе, мені набагато легше користуватися визначенням "язичник" (навіть при тім, що воно мало що розповідає про мою віру), тому що я не єврей і не сповідую юдейську релігію.

Проте, віра багатьох "язични­ків", які заявляють, що вони сповідують язичництво, заснова­на на християнських тлумачен­нях древньої релігії; так що вони насправді вірять не в справжніх європейських Богів, а в "євро­пейських Богів через призму християнського світогляду". Са­ме тому я висміюю багатьох з так званих язичників і вважаю, шо в нас немає спільної мети, тому що їхня релігійна практи­ка — ні що інше, як глузування з древньої релігії, і більше схожа на свого роду перекручену хрис­тиянську віру, у якій світогляд і філософія цілком і повністю християнські.

Ці "язичники" ненавидять мене і мені подібних, улаштову­ючи кампанії, щоб піддати нас остракізмові і відмежувати від їхнього руху, тому шо насправді вони - купка християн, що не розуміє, що ж ми — дійсні язич­ники — робимо, говоримо або навіть думаємо. Вони усього ли­ше перейменували свою християнську віру, але вони усе ще християни.

Я повинен визнати, що жін­ки, одягнені в середньовічні або старомодні плаття, виглядають прекрасно, зовсім не так, як во­ни виглядають у сучасному одязі, і мені б хотілося, щоб більше жінок регулярно носили такий одяг, хоча язичництво - це не тільки носіння одягу, що вдяга­ли наші язичеські предки. Зрозу­міло, люди можуть так удягати­ся, але це не має ніякого відно­шення до язичества. Невже "язичники" думають, шо люди, які сповідають древню релігію, повинні бути настільки ортодок­сальні, що не можуть навіть но­сити сучасний одяг, або що но­сіння одягу як у наших предків зробить їх язичниками? Єдине, що в деяких язичеських таїнс­твах одяг повинен бути білим (як споконвічний одяг "Санта Клауса" і одіяння друїдів), тому що їм не можна було приносити нечисте у святі місця (а білий - колір чистоти ). У жіночих куль­тах деякі обряди навіть здійсню­вали голяком, так що їм взагалі не обов'язково було надягати одяг (залишаючись покритими тільки їхньою білою шкірою).

Іншою проблемою для вище­згаданих "брудних, немитих, курящих траву хіппі", прихильни­ків "вільної любові", шо назива­ють себе "язичниками" і стверджують. шо вони проводять язи­чеські обряди, є те, що слово "бі­лий" також означає безневин­ний. Древні язичники стверджу­вали, що в урд (назва "того сві­ту") не можна приносити нічого нечистого. Тому тільки незайма­ним і заміжнім жінкам, у яких не було інших чоловіків, крім їхніх мужів, дозволялося практикувати "звичаї". Бути з іншими жінка­ми, які були жрицями Фреї, не заборонялося. Далі, тільки жінки і чоловіки зі світлими очима (тобто синіми, сірими або зеле­ними) могли потрапити в оби­тель Одіна. Це не є моєю вигад­кою, як подумають ті, хто назвав мене "мерзенним расистом". Бо про це ясно сказано в норвезькій міфології, що тільки люди з роду Ярля (ясноокі і біляві сини і доч­ки Хаймдалля [Ригра]) можуть потрапити у Валгаллу, в обитель Одіна. Нікому іншому цього не дозволялося, тому що вони були не білі (тобто чисті) душею і кров'ю. А тепер скажіть мені, скільки з цих "вікканців" або "язичників" відповідає цьому? Скільки з цих жінок є незайма­ними (або було тільки з їхніми чоловіками), і в скількох з ниx також світлі очі? ("Очі — дзерка­ло душі".)

Чоловікам навіть не дозволя­лося дивитися на жінок, коли вони здійснювали "обряди", як­що тільки вони самі не брали участь у таїнствах (як це іноді робили окремі жерці Фрейра). Ці таїнства були тільки для по­свячених. "Обряди" вважалися в основному жіночим заняттям, і в чоловіків і жінок були різні ролі в суспільстві, тому в чоловіків були власні культи воїнів, у рам­ках яких вони здійснювали інші ритуали (наприклад, ритуал іні­ціації і посвяти] у культ воїна), а також більш чоловічий гальдр, але із ньому культі також діяли суворі правила.

Відомо, що жінки значно вправніші у магії, оскільки вва­жалося, що чоловік не настільки наділений магічним даром, як жінка. Узагалі ж було визнано, шо жінки набагато цінніші. Як­що в племені залишається лише одна жінка, воно приречене, не­залежно від того, скільки зали­шилося чоловіків, але якщо залишається один чоловік і кілька жінок, він зможе їх запліднити (швидше за все, його не прийдеться довго просити зробити це, оскільки в кінцевому рахун­ку усі чоловіки здатні запліднити кілька жінок для народження ді­тей. Діти — це та основа, на якій повинне будуватися суспільство, що бажає, вижити.

Це пов'язано з моєю наступ­ною думкою. Здається, "вікканці" та інші "язичники" не розу­міють, що поклоніння Богині Матері Землі було насамперед культом родючості, згідно якого зачаття і вирощування здорових дітей вважалося важливим зав­данням. Тому групи жриць Фреї обирали кращого чоловіка пле­мені жерцем Фрейра, бо якість була понад усе, і, природно, кра­щий чоловік міг зробити їм кра­щих дітей. Тому в цих обраних жерців Фрейра було по кілька дружин. Нездорові чи хворі діти, слабкі або так чи інакше недос­коналі діти залишались у лісі на з'їдання вовкам. Вони робили це не тому, шо були бідні, а тому, що цього вимагала їхня релігія.

І ось тут сучасні "язичники" розуміють, шо вони, можливо, зовсім і не "язичники", тому що вони вважають цю традицію жорстокою. Однак з цього якраз і складається язичницька філо­софія життя: давати життя тільки здоровим, сильним, причому тільки моральним, гарним і кра­сивим. Тільки християни ціну­ють дегенеративних дітей, гене­тично дефективних істот, яким не можна давати вижити, вирос­ти і відтворювати собі подібних, бо, роблячи це, вони в кінцево­му рахунку руйнують наш гено­фонд. Тільки християни думають про кількість, а не про якість. Тільки християни вважають, що убити одного індивідуума — жах­ливо, краще дозволити цьому ін­дивідуумові отруїти ціле суспіль­ство його генетичною отрутою.

І це турбує "вікканців" та ін­ших анти-вяргівских "язични­ків", бо вони починають усві­домлювати, що, можливо, ра­сизм зрештою не такий далекий від язичницької філософії. Мож­ливо, євгеніка насправді — язич­ництво на практиці. Напевно, не так уже дивно, чому "люті ра­систи", подібні до мене, не зважаючи ні на шо, вітають язич­ницьку релігію? 0, Боже!

Насправді Одін посилає Хаймдалля на Землю, щоб створити кращий рід людський. Його пер­ша спроба зветься Треллом (ра­бом), але він чорний, потворний і дурний, тому Хаймдалль не звертає на нього уваги і продов­жує пробувати творити. Наступ­ний результат - Карл (вільна людина), у якого було буре волосся, і який був високий і силь­ний. Однак він усе ще не задово­лений, тому продовжує пробува­ти. Тоді нарешті він одержує си­на па ім'я Ярл (від протонор­везького Eirilа, англійське — Earl), у нього світлі очі, він ро­зумний, красивий і білявий (єв­ропеєць). Хаймдалль нарешті створив людину, цілком гідну Одина і Валгал и. Тому він нав­чає його — І тільки його — рунам (таїнствам) Богів, і Валгалла від­крита тільки його родові. Тільки його роду буде дозволено пере­тнути міст, що веде и Асгард ("суд Аєсір" або "двір Аєсір"). Інші ж запаляться й упадуть по­дібно каменям униз, якщо ступ­лять на цей міст, захищений Хаймдаллем.

Для того, щоб увійти, необхід­но походити з роду Ярла, а також бути безневинним і не приноси­ти що-небудь нечисте, але для того, шоб знову піти після відві­дування, вам також необхідно бу­ти живим. Насправді не важливо, що Ви скажете, тому що страж мосту вже знає усі відповіді (адже він усе-таки Хаймдалль, Білий Бог або, якщо хочете, "Санта Клаус", що знає усе, що треба знати про своїх дітей). Але, якщо ви спробуєте збрехати йому, не­хай вас не здивує те, шо послідує за цим (спитайте Короля Артура і його лицарів...). Як відомо, тіль­ки гарні діти одержують подарун­ки від "Санта Клауса" у перед­день Йоля, а в панчохах інших дітей виявляється попіл з каміна (і цей попіл — це усе, шо залиша­ється від інших "поганих" дітей, що пробують перетнути райдуж­ний міст).

Ця міфологема явно расистсь­ке вчення, що дійшло до нас від наших предків. То ж чи насправ­ді є "сліпими" люди, подібні до мене, що нібито "зловживають" символами і релігією наших предків, коли ми поширюємо ра­сизм? Чи повинен я бути підда­ним остракізмові з боку "язи­чеського" руху, коли я усього ли­ше захищаю погляди, що нас­правді збігаються з поглядами наших предків і нашої релігії?

Я думаю, замість того ці 'язичники" повинні зрозуміти, що вони зовсім не язичники, але, як я сказав, усього лише купка християн. Не можна бути язич­ником і антирасистом. Не можна бути язичником і гомосексуаліс­том або навіть допускати гомо­сексуалізм. Не можна бути язич­ником і не хотіти мати настільки расово здорових дітей, наскільки це можливо. Не можна бути язичником і вірити в "вільну лю­бов", не можна бути язичником і одночасно бути, як говорять християни, "гуманістом".

...Однак ви легко можете бути язичником з карими очима, або не безневинним язичником, але в цьому випадку ви не можете здійснювати "звичаї" або співати "магічні пісні" у цьому житті (у будь-якому випадку, це складає лише малу дещицю язичництва). Тоді вам просто прийдеться че­кати наступного життя, перш ніж ви зможете відповідати необ­хідним моральним і генетичним критеріям. Можливо, ви не буде­те відповідати цим критеріям аж до життя після наступного жит­тя, але якщо ви язичник, це не проблема, тому шо язичники ві­рять у вічне життя індивіда в ро­ді. Коли ми вмираємо, то робимо лише невелику життєву перерву, щоб очиститися, перш ніж ми повернемося до життя, коли в роді будуть породжені нові діти. Навіть якщо деякі європейці небагато "забруднені генетично", якшо можна гак висловитися, і в них, наприклад, карі очі, то це можна виправити кількома поко­ліннями расової гігієни. Ті, кому закритий шлях у Валгаллу, підуть у Трудхаймр, Сесримнір або іншу божественну обитель, і звичайно ж у Хель (умираючи, кожний відвідує Хель).

Це і є язичництво. Знов-таки я повинен підкрес­лити, що не зважаючи на те, що я посилаюся на скандинавські імена і міфологію, я маю на ува­зі не тільки Скандинавію і скан­динавів або тільки скандинавську версію древньої релігії. Будучи балтійцями, римлянами, грека­ми, гаальцями (або, якщо хочете, "кельтами"), германцями, сло­в'янами, фінами (уграми) або скандинавами, — усі ми європейські аборигени з роду Ярла, і всі ми колись сповідували цю древ­ню релігію. Чи називаємо ми Бога літнього світла Балдром ("Кін­цем Дня") або Білобогом ("Білим Богом"), а Бога осінньої пітьми Ходром ("Ковпаком") або Чорнобогом ("Чорним Богом"), — не так важливо. Чи називаємо ми Богиню людської плідності Фреєю ("Любов'ю"), або Афродітою ("Піною"), - не важливо. Чи на­зиваємо ми Бога Неба Тиром ("Честю"), Ураном ("Небесами" або Сварогом ("Небесним скле­пінням"), — не це головне.

Коли християни називають Білобога і Чорнобога "гарним" і, відповідно, "поганим", це типо­вий приклад християнського трактування, що є неосвічнним та абсурдним. У язичництві не­має місця "злу", у ньому присут­ні лише природні і необхідні сторони життя і природи.

Після прочитання цієї статті, ви повинні дізнатися, чи є ви язичником чи ні, і чи треба вам користуватися даним поняттям при описі себе. Я знаю, що я — язичник. Можливо, розбещений, підступний, цинічний і лукавий "Локкі", але все-таки язичник.

Теги:

Схожі статті

 

Медіа