Довга руса коса - українська краса

Кажуть, «дівчина» – від слова «диво». І це диво допомагає їй творити її коса.

Хто з нас не милувався довгою русою косою! Вона викликає захоплення в усіх. Закосиченими українками світ милувався здавна. Коса виховує у дівчат почуття моральної чистоти, правил етичної й естетичної поведінки, відновленню народних звичаїв. Коса дівоча – краса дівоча, її честь. Дівчина з розпущеним волоссям – це не у звичаях українців. Навпаки, окраса дівчини – се її охайне волосся, акуратно заплетене або закладене.

Довге густе волосся завжди було ознакою дівочої вроди, а охайно заплетена коса – символом цнотливости, незайманости та дівування. 

Дівчата прикрашали косу віночком: очіллям (від слова «чоло», себто доокруж чола). Сплетений віночок – це не просто краса, а й символічний «знахар душі», бо він знімає головний біль, береже волосся від випадіння, оберігає від злих очей. 

Вірили: особливе щастя принесе віночок-оберіг, який сплетено із 12-х квіточок. Кожна квітка щось символізує, барвінок – життя, цвіт вишні та яблуні – материнську любов, любисток – любов і відданість, волошка – вроду, красу, мрії про щастя, ромашка – доброту й ніжність. А калина, переплетена з вусиками хмелю, символізує гнучкість і розум.

Звичай плекати косу поширений в українок здавна. До вінка прив’язували стрічки, бо з прикрас нам більше була до вподоби стрічка, не яскрава, спокійна, переважно – блакитна, иноді й червона як барва дівоцтва, молодости, любови.  

Стрічкú були найголовнішою прикрасою дівчат. У неділю або на святá юнка вибирала найкращу стрічку і обвивала нею свою голову. До кінців, які звисали на спину, пришпилювала всі инші стрічки. Щоб стрічка краще трималася на голові, були свої маленькі хитрощі. З лози дівчата робили обруч, покривали його стрічкою й одягали на голову, мов капелюшок. Влітку, йдучи в поле, дівчина збирала квіти і закладала їх за обруч, покритий стрічкою. Виходило щось на зразок корони з живих квітів. Тому стрічку і намисто дівчата завжди вважали бажаним дарунком.

Ой, по росі, сивий коню, по росі, по росі.
Від милого – дарунок: стрічка у косі...

Стрічки повинні бути трохи довші від коси, щоб сховати волосся.

Дотримувалися й символіки барв. Коричнева стрічка – символ рідної землі-годувальниці, жовта – сонця, зелена – молодости, блакитна і синя – символ неба і води, фіалкова (фіолетова) – мудрости. Малинова барва – це уособлення душевности та щирости, рожева – достатку, червона – любови й краси, біла – жива пам’ять поколінь. Які чудові символи! Тому такий віночок оберігав щастя кожної дівчини.

Дівчина з косою, з непокритою головою – це ознака дівочої чести.

З розпущеним волоссям дівчата не ходили, лише коли померла мати... 

В Україні деякий час косу носили хлопці й чоловіки. Це було не лише в козацькі часи. Ще до насадження християнства давні українці мали гарний звичай: 15-річних юнаків обрядово приймати у стан дорослих. Це робили святково, у дні Купайла. Юнакам голили голови так, що на тім’ї залишалась тільки коса(довгий чуб). Такий юнак отримував титул «косак»: «той, хто з косою». З часом «косак» змінилося на чуже «козак».

Нині юні патріоти-косаки відроджують давній звичай, відновлюючи і першоназву: «косак», «косач». Честь і хвала таким косакам, які не дають забутися нашій історії й культурі! І слава нашим юнкам, які не біжать за модою, а дотримуються гарних манер, плекаючи косу. Вони – справжні українки, бо розуміють, що довга  коса – це не лише власна краса, а й краса України.

З довгого волосся можна творити безліч зачісок. У кожної юнки – инша зачіска з косою. Бо в нас існували цікаві звичаї у заплітанні коси. В різних частинах України вони були иншими. На Лівобережжі у будень дівчата робили рівний проділ посередині і заплітали дві коси, якими обвивали голову віночком. А в неділю плели волосся в одну косу, вплітали кісники – кольорові стрічки. На Правобережжі у будень дівчата обвивали голову 2-ма кісьми. В неділю плели дві коси, які звисали уздовж спини і були без стрічок. Галичанки заплітали 4 коси – дрібушки. На Закарпатті заплітають одну косу, спереду роблять начоси. На Київщині дівчата перед неділею і святом одна одну заплітали «у зв’язки» і «в колокілки». Це вишукана зачіска, без сторонніх рук не обійтись. Подолянки заплітали дві коси зі стрічкою. Їх носили віночком, підв’язували кінець коси до початку, переплітали одну одною, опускали на всю довжину. І кожна зачіска – дивовижно-красива!

Особливу увагу дівочій косі приділяли під час весілля. Найурочистіший момент народнього весілля – це розплітання дівочої коси. Звичай розплітання коси на весіллі – не випадковий: він означає кінець дівуванню нареченої. Розплітає косу мати чи брат «молодої» або «молодий». Він же і забирає собі стрічку. Було, розплітання закінчували дружки або ж бояри. Подільським молодухам у косу перед весіллям вплітали дрібні монети.  Молоду садовлять на діжці, застеленій кожухом. Молодий підходить до нареченої і розплітає їй косу. Розплітає небагато, щоб тільки витягнути з коси стрічку і забрати її собі. Далі вже цю церемонію довершують дружки. Прощаючись із косою, молода плаче, а дружки співають:

Чого плачеш, чого жалуєш, молода Марусю?
Ой, чи тобі жаль батька старого, чи подвір’ячка його?
Ой, не жаль мені батька старого і подвір’ячка його,
Тільки жаль мені русої коси, дівочої краси;
Дівки гуляють, кісоньками мають, а мене не приймають...

Потім дівчині покривали голову хусткою. Цей обряд символізує заміжжя, підкорення своєму чоловікові. На другий день після весілля вже одружена жінка не повинна була знімати хустку, адже «ходити простоволосою» або «світити волоссям» колись вважали непристойністю. На щастя, жінки вже не дотримуються цього звичаю. Та це тільки на користь, позаяк ходити з непокритою головою зручніше і здоровіше (звісно, у підхожу погоду). Молодиці-подолянки носили своє довге волосся під хусткою, не відрізали.

У хлопців був звичай тричі на рік дарувати дівчині стрічку: тим він нагадував, щоб плекала косу. 

У жахливій історії української нації були випадки, коли довга коса рятувала навіть життя... 

Як же виростити таке диво: пишну довгу косу? Комусь відомі таємниці бабусь, а комусь доглядати за довгим волоссям не до снаги. Але ж бувають навіть коси-рекордсменки! Коса вимагає багато уваги до себе, неабиякого догляду. Особливої краси набуває волосся, мите у відварах пахучих трав. Відвар любистку чи шавлії не зрівняти ні з яким шампунем.

Кожна дівчина хотіла, щоб у неї було гарне волосся та довга коса, тому про косу дівочу дбали змалку. Люди вірили, що підрізати косу повинен хтось із родичів по чоловічій лінії на повний місяць. Не можна цього робити самій собі. Коли закінчували заплітати косу, то говорили так:

Рости, коса,  до пояса,
Від пояса –  до п’яти, та гляди, не відпади.

Тому саме їй, косі, український нарід присвятив так багато віршів, пісень і прислів’їв.  Про красу дівчини з косою говорять і сучасні, й давні народні мудрослів’я: 

Нема коси – нема краси.
Не вари борщу, поки не заплетеш косу.
Подивись на косу, а подумай про господиню.
Ой, не ріж коси – не губи краси.
Де дівка з косою, там хлопці юрбою.
Довга коса – дівоча краса.
Коса до вінця, а розум – до кінця.
Утоплюсь у косі – утоплюсь у красі.
Дівка без коси – що кінь без гриви.
Дівчина з косою – як трава з росою.
Косу збережеш – щастя знайдеш.
Довга руса коса – українська краса.
А які прислів’я про косу знаєте ви?..

Але хіба тільки дівчата носили косу? Ні, не лише. Плекали косу і дорослі жінки. Й тому поет І. Чернецький і композитор В. Хорт створили чудову пісню «Мамина коса»:

Ой чого калина віти похилила?
Чи багато квіту, чи важка роса?
Ой чого так рано мама посивіла?
А була ж у неї золота коса…
Мамине безсоння, мамині тривоги
Простелила доля у незнану даль.
За ворота вийде, стане край дороги,
В коси заплітає сивини печаль.
Стеляться тумани долами, лугами,
Стеляться тумани у глибокі сни.
Гей дорого дальня, повертай до мами:
Буде в її косах менше сивини.

Науково-технічний прогрес, емансипація змінили зовнішність жінки, забравши в неї природність і привабливість. І тому так тривожно мовить поет:

Як я скучав за вами, коси!
Чом вас, коси, ніхто не носить?
Це ж від полюса і до полюса
Вас в піснях прославляли віками,
Русі коси до самого пояса,
Коси, викладені вінками.
Ще ж і досі народ мій носить
Спогад,  лоскітний і щемливий,
Як дівча заплітало коси,
Як їх милий розплів, щасливий.
Коси, коси, дівочі коси,
Чом вас зараз  ніхто не носить?
Чи дівчатам немає часу,
А чи вже заплітатись ліньки?
Ви ж одвіку були окрасою
Гордочолої українки.
Скільки суму в житті розважили,
Скільки туги ви завдавали!
Вас на щире золото важили,
Як невільними продавали.
Шанували вас чорними й сивими,
Розпинали вас на хресті,
Недарма ж ви були  символом
І незайманості, і честі.
Що б там з косами не робили,
Але давнє луна доносить:
Тільки тим, що себе ганьбили,
Утинали безжально коси.
Я не знаю, а може, й правильні
Наші моди, що звичай стерли,
Та якби підвелися прадіди,
То від сорому б знов померли!  (Євген Летюк)  

І в наш час використання косичок і плетення волосся залишається актуальними при створенні дівочих зачісок. Ці елементи хоча й втратили свій символічний зміст, одначе додають образові юнки надзвичайної загадковости й шарму.

Проте з косою українки вродливіші, ніж зі стрижкою «під хлопця». Хто з нас не помічав, як перехожі задивляються на дівчину чи жінку з гарною косою?! Йде вона, українська панянка, у барвистій вишиванці, на грудях – разок доброго намиста, з гордо піднятою головою, з русявою косою, а волосся так і виграє на сонці, переливається на її плечах. Роками плекане, зіллями випещене, доглянуте, вишукано заплетене, волосся робить українок іще вродливішими та привабливішими. Чим не красуня? Мадонна! Українське диво!

Як прохання до вас, дівчата (і жінки теж), – пісня  «Ой не ріж косу» від поета Михайла Ткача (композитор Олександр Білаш):

Ой не ріж косу, бо хорошая,
Не погань красу, дуже прошу я!
Не журись, що я не ходитиму,
І любов моя – і любитиму!
Приспів:
Я люблю тебе таку –
В косах стрічку голубу,
Коси пахнуть росами,
Ласками дівочими.
Про чужу красу і не марю я,
Тож не ріж косу – будеш парою.
Покохав тебе закосичену,
Бо краса твоя не позичена.

Розпустили кучері дівчата,
Ще й підвели брови для краси.
Тільки ти роби, як вчила мати:
Не обрізуй русої коси.
Хай вона росте густа та пишна,
Всім зрадливим хлопцям на біду.
Я тобі, моя чарівна вишне,
Сам троянди в коси заплету.
Назбираю вранці, коли роси,
Квітів, що срібляться у росі.
Що є краще за дівочі коси
І троянди, вплетені в косі?
Стану рано-вранці до схід сонця.
Назбираю квітів запашних.
Що є краще за дівочі коси,
Ще й троянди, вплетені у них?
Кажуть, всі дівчата однакові,
А в моєму серці – ти одна.
Полонила серце юнакові,
А ключі від свого не дала.
Як настане день твого весілля,
Ти розпустиш коси чарівні,
Ой яка ж ти гарна, моя мила!
В косах ти сподобалась мені!

Отож, дівчата-україночки, старанно доглядайте своє волосся, щоб воно було здоровим, гарним, густим і пишним.  І як би вас не переконували про старомодність коси, знайте, що в дівочих косах є своя краса, ніжність і чарівність. Завжди пам’ятайте, що коса – це дівоча краса! Тож не даймо зникнути цій чарівній красі! Подбаймо, щоб українські красуні на всіх міжнародних конкурсах мали свою ориґінальну особливість: довгу русу косу, українську красу. І сприяймо цьому спершу на Батьківщині. Вчителі, організовуйте відповідні виховні заходи. Культпрацівники, проводьте міські, сільські, районні конкурси «Найдовша коса» (серед жіноцтва різного віку), «Коса – дівоча краса» (серед дівчат). Журналісти, розповідайте про цю красу, пропагуйте її всіма можливостями, доступними вам! Дбаймо усі разом, щоб українки були і духом, і зовнішністю – українками!

Збережімо і для майбутніх поколінь це рукотворно-природне диво для споглядання й замилування! Відроджуймо власне українські звичаї народної етики, які несли глибокий дух дівочої чистоти і людської гідности, високих норм етичної й естетичної поведінки. Закосичуймось! Відроджуймо і впроваджуймо народні традиції носити косу. Це – в дусі українських звичаїв і моралі. Коса – це завжди красиво й жіночно, велично, натхненно і прекрасно! Довга руса коса – українська краса