Бджола

Бджола – символ Великої Богині; першопочатку світу; безсмертя; чистоти душі, творчої діяльності; працьовитості, невтомності. Уявлення про те, що бджоли живуть лише ароматом квітів, пізніше зробило їх ще й символом чистоти і помірності.

У давніх слов’ян бджола символізувала кохання, бо поєднувала в собі “солод меду і гіркоту жала” (порівняйте відгомін цього у вислові “медовий місяць”).

На думку американського археолога Марії Гімбутас, бджола ще за часів неоліту була одним із втілень Великої Богині. У деяких міфологічних системах вона символізувала душу, Небо.

Емблемою Афродіти (грецької богині вроди і кохання), а також Деметри, Діани і Персефони виступала саме бджола. Пізніше бджола стала емблемою Діви Марії. Українці називали бджолу "святою", німці давали їй назву "божа пташка" і "пташка Марії".

У найдавніших міфологічних уявленнях українського народу бджола виступала як провісниця весни, а з нею і родючості – бджола часто виступає центральним образом давньоукраїнських веснянок.

Священне значення бджоли грунтується на легенді, що вона жила колись у раю, просила дозволу в Бога брати з квіток поживу. В народних уявленнях бджола пов’язана зі Світовим деревом, серед гілля якого “роються в бортях бджоли”. І в українських колядках бджоли є важливим елементом Світового дерева – вони вважались одними із зачинателів Всесвіту:

Серед подвір'я зелений явір, 
Під тим явором чорнії бобри, 
На восиридку - ярії пчоли, 
А на вершечку сиві соколи.

Українці з великою пошаною ставилися до бджоли, ніколи не говорили, що вона "здохла", а лише - "померла" (як про людину). На Паску потрібно було навіть… вітатися з нею, щоб був багатим взяток. Як пише відомий дослідник звичаїв нашого народу Олекса Воропай, існувало спеціальне бджолине свято - 17 квітня, день Зосими, коли приказували: "Господи Боже, … благослови і моїм бджолам зачати діло роботи на часті рої, на густі меди, від вологи земної, і від роси небесної, і від всіх зел квітучих".