Пророком нарекли жителі села Космирин, Тернопільської області, Бучацького району, що над Дністром, Івана Деркача віщування якого для них далі збуваються. Головний заповіт пророка стоїть на народження дітей, бо «жінка рятується, від потрапляння до пекла – народженням дітей». Тобто, жінка народжуючи дітей, примножуючи життя на радість Бога, діє по божому задуму.

Їхня община вільна від алкогольних, тютюнових і всяких наркотичних отрут, і це справжній острів здорових людей в морі зомбованих, п’яних малодітних виродженців.

В найтяжчі часи після великої вітчизняної війни, де на західній Україні ще далеко не так відразу все почало налагоджуватися на комуністичний лад, пророк Іван показав на власному прикладі і дав життя 16 дітям. Так його учні, а далі його діти і діти учнів тягнуться до нього у всьому.

Ти будеш жить на світі десять раз,
Десятикратно в дітях повторенний,
І вправі будеш в свій останній час
Торжествувать над смертю покоренной.
(В. Шекспір)

Повірили своєму пророку тоді одиниці, десь до десятка людей. Але повірили насправді. Сьогодні їх вже декілька тисяч, це при тому, що пророк жив ще лиш 8 літ тому.

Усі діти ходять у загальні школи. Школи в їх селах не поміщають дітей, і вони вже як можуть намагаються розширити шкільні площі. А по вулицях сіл повно прохожої молоді, і дітей. Треба бути обережному підчас керування авто.

А от, у сусідніх «розумних» селах можна їхати вільно, і школи все частіше закривають. Нормальна народжуваність у кожній сім'ї 12-15 дітей. Найбільше серед них, від однієї матері народжених дітей на світ Божий є – 18. Матері і дочки народжують разом. Живе щастя поміж них.

Питання прогодовування більше 10 дітей не стоїть в Україні у бучацьких Дністрянців взагалі. Навіть як автор ряду статей по напрямку «народжуваність українців» з досвідом відвідувань різнопланових сімей з кількістю 5 і більше дітей, я правдиво здивований, що за простоволосою логікою якби чим більше дітей тим більше часу і сил прийдеться задіювати на усе забезпечення, а тут, в живій практиці, побачив все якось навпаки – чим більше народу тим менше треба робити робіт. Оце записуючи в цей же день, ще складно оговтуюся від побаченого і навіть прощупаного.

Ми з головою одного сімейства сиділи пів дня на лавці, також коло нас сиділи жінка і сестри чоловіка, їхні дочки поряд возили в колясках малюків (вже жіночки знов дехто були вагітні помітно), декілька чоловіків приєднувалися і відлучалися в процесі, а діти розглядали мене як нового гостя, і ніхто з них, на моїх очах не працював, а спокійно туди-сюди обходилися собі по подвір’ї. Прості радісні люди.

Є у цих людей деякі особливості, одна з яких: вони не фотографуються. Пояснюють це тим, що якщо вони дбають про життя у вічності, то для чого їм дбати про короткострокові фото… Тому фотографувати вдалося вкрай мало, нажаль, хоч просив не для себе. Але що вдієш, такі вони цікаві.

У них нема допомоги, гуманітарної чи державної. Більш того, навпаки, ці люди свідомо намагаються відмовлятися від державних виплат на дітей. Наприклад з них ніхто не оформився як «мати героїня», яку присвоюють вже після п’ятої дитини. Тобто, у малодітних-дводітних сім'ях українців біда, коли негативно коливається державна разова допомога при народженні дитини, а у цих простих людей з 15 дітьми вистачає усього щоб обходитися навіть без гарантованої виплати на дітей. І це не просто вкладається в голову…

Тлумачив пророк Іван Біблію людям, що написано ж, «Ісус зчинив перше чудо де(?) – на весіллі. А чому саме початок чудес починається з весілля(?) – тому, що з весілля і починається життя правдиве, коли половина чоловіча і жіноча об’єднуються в одне, і в цілості починає давати плоди життя – народжувати дітей».

«Не можна плеснути в долоні однією рукою»

Господарка у них менша навіть як в деяких загально поширених сім'ях України. А якщо взяти середніх селян західної України, то то в них є все практично те саме що у всіх хазяїв, і як було колись ще зовсім недавно 20 літ тому в Радянському Союзі: 20 качок, 2 корови, 1 кінь, 4 свинки, може ще якісь курочки- гусочки. Не мають навіть теплиці, а просто як усі висаджують овочі і заготовляють в сезон до наступного разу, на усього лиш 70 сотих орної землі. Мають хороші два підвали, де зберігають консервацію, овочі та фрукти. І все. Зовсім все як у всіх.

Я думав що у них кухня якась особливо збільшена, та ні, все як у малодітних. Думав що каструлі напевне величезні, і відрами п’ють чай, та ні, все нормально як у всіх. Пригостили мене першим, другим і компотом, все на натуральних продуктах, смачно і чисто. В них їжу наготовлено зранку, і на протязі дня я не бачив жінок в ділі на кухні. Хліб печуть у п’єцах (печах), один раз на тиждень. Тобто, є здавна напрацьовані і збережені побутові порядки по відношенню до продуктивності сил і користі дій.

«Порядок – продовжує день, безпорядність – вкорочує»

Дивлячись на те що в них в загальному немає електрики, вони і без холодильників обходяться вільно. Вони правду кажуть, що електрика є лиш останні 50 літ, а наші предки обходилися без неї тисячоліттями. Електрику проводили зовсім недавно нам, і найстарше покоління усієї України бачило на власні очі як ставили перші електромережі. Тобто усе старше покоління українців змалку знають як жили без світла і що робити правильно задля нормального забезпечення. Електрику вони використовують лиш частково. Бучацькі Дністрянці для себе стараються зберегти прадавній уклад життя.

«Фантастика» дійсно в тому що забезпечення відбувається у них без електрики. І тут я був сильно вражений просторою рішень. На власні очі бачив як без електрики працює майстерня по дереву: фуганок з рейсмусом, токарний, шліфувальний, точильний. Це при тому, що сам я професійний різьбяр по дереву, з досвідом співпраці з половиною київських найкрупніших деревообробних фірм, оцінивши вироби Дністрянців якість викликала похвалу. Все геніальне – просте. Кінь – джерело безкоштовної енергії яка легко перетворюється на будь-яку потрібну кількість оборотів будь-якого верстата. Хто хоче побачити, їдьте дивіться. Коник, який просто запрягається, ходячи по колу без допомоги людини, приводить в дію редуктори, генератори, шестерні… Станки переключаються, як на одиночне задіяння, так і на одночасне для всіх. І т.п.

Стратегічно вони захищені від багатьох негараздів. Криза їх торкається на порядок менше як нас усіх «розвинених» громадян сіл, не говорячи про міщан. Правда не носять там люди жодних брязкалець на собі. «Прикрасами» себе не обтяжують. І це один з важливих пунктів економії доходів сімей. Вони кажуть, що «для чого вдень обманювати чоловіка різними брязкальцями, коли вночі всерівно в ліжко жінка йде гола». Але, якщо зважити все барахло по Україні у деяких малодітних сім’ях, то легко можна було б зрозуміти чому їм забракло коштів на ще парочку-другу діток. Бучацькі Дністрянці визнають це як самообман, і як те що травить чистоту душі. Також, вони кажуть «Справжні прикраси людей, це їх діла. Найкращі діла – це діти». І дійсно їхній пророк Іван був мудрим, навчив, що «Для Бога всі прикраси не мають значення, він все бачить так як є насправді». Це ж істинно.

«Вікно з скла і дзеркало з скла – додай срібла, і будеш бачити тільки себе»

Це стосується у них і хоромів. Не женуться за новомодними шторами чи люстрами, а взамін – дають життя дітям. В кімнатах чистота і порядок як в армійській частині особливого зразку. Все рівненько, все поскладано, все вимито.

Обходячи їхнє помешкання, господар і господиня розповіли що є окремо кімната де сплять хлопці, а де дівчата, а де і батько з матір’ю. І ще мені було не очікувано що немає жодного двоярусного ліжка, і жодних ліжок в ряди. Та навіть виявляється, що не має дітей які б спали по двоє на ліжку, усі на своїх. Дякуючи голові сімейства – столяру, все в них добре і з цим. Сама будівля теж не гігантська, просто три житлові кімнати, декілька кладових. Двоповерхових будівель вони не будують. Як в традиціях села будівля кухні окрема, і також є дуже зручна кухня літня. Є окремо і стайня для корів, для свинок, курятник, конюшенка на коника, тай ще якісь господарчі відсіки для інвентаря, ну все як у всіх.

Також говорив пророк Іван, що написано ж, «не прийдуть до Вас а ні маєтки, ані гроші, ані автомобілі, ані будь що тяжким трудом нажите, а лиш прийдуть до Вас діти. І побачите що Ви нажили на Землі, і Бог побачить що ви нажили на небо. І буде Вам по ділах Ваших».

«Діти як квіти, і хай будуть діти вашим вінцем», ще так тлумачив Божий задум пророк Іван.

Одяг дійсно вміють шити частково самі. Серед них багато завзятих трудівників, тому і це просте ремесло користується пошаною. Враховуючи сам попит на пошиття в їхніх кругах відповідно формується власне виробництво. Думаю, що майбутнє у їхніх кравчинь є, і китайські чи турецькі фасони їм не цікаві, тай з темпами росту общини там створяться автоматично власні напрямки промисловості. Одяг в Дністрянців простий, але як у всьому чистенький і охайний.

Зрозуміло, що як і у малодітних сім'ях є проблеми, то і у багатодітних також. Це життя.

До 2017 р. одна з дочок господаря в якого я був в гостях, Василя Рашидова якому 52 літа, народила – 8 дітей, 7 разів з яких було кесареве січення, і вони думають що вона буде спокійно народжувати ще. Ці люди йдуть заради народження дітей, якщо треба і на жертву. Але народжують усі в пологових будинках. Вони якби врозріз масово запущеним технологіям обману всерівно відстоюють закономірність життя, і вільно доводять протилежність здебільшого брехливим догмам які поширюють і лікарі. Це живі героїні України. І будуть вони живі жити в народжених дітях своїх – вічно.

В лікарні лікуватися вони йдуть, але як і всі ми не охоче. Раніше коли жив їх пророк то взагалі оминали ці заклади. Кажуть що йшли до Івана і він радив що робити, і всяка біда минала. Тепер мають лиш деякі власні способи підтримки здоров’я. Наприклад щоліта дістають дари Карпат, які недалеко від цих країв – чорниці, ожини, смородину, малину, суниці.., і готують на парі сік (100% чистий, без жодного бродіння). По 30 міліграм перед їжею вживають усі при почутті кволості, особливо вагітні.

Так би вони жили-поживали і сік попивали, якби одного разу не запросили б їх попрацювати в Києві у одного лікаря на будові. Дністрянці славляться тверезою працьовитістю. Працювали тай працювали, слово по слові з лікарем-власником будівлі, виявилося що у цього лікаря є внучка хвора, має низький гемоглобін, і цей лікар вже не знає як допомогти внучці. Більш того, це не простий лікар, а головний лікар в «Феофанії». І дали лікарю прості будівельники свого карпатського соку його дочці. Дочка одужала! Головний лікар «Феофанії» ахнув, і аж взяв на аналіз сік. Тепер вже він радить Дністрянцям вживати цей сік завжди при усяких недугах, і назавжди став їхнім другом, і в усякі будь-які питання що приходиться їм вирішувати з системою лікарів, цей авторитетний працівник «Феофанії» старається допомагати.

Рецепт приготування соку простий. Головне дістати карпатських, наділених щедрою природою чорниць, ожин, смородини, малини, суниць.., все замішати, на парі виварити сік, і законсервувати. З слів цих людей лікар наголошує на корисності якраз чорних плодів, тобто чорниці, ожини, смородини, а от все інше то вони вже за наявністю по можливості додають. Але, я так думаю, що можна постаратися заготовляти ці самі плоди і не обов'язково з Карпат, а по місцевості. Хоч в Карпатах такі плоди в дикій природі дійсно і крупніші в об’ємі, і ймовірно чистіші.

Після гостин у господарських сім'ях Бучацьких Дністрянців, повертаючись додому я вловив дивне відчуття, що я побував на «острові» життя, а зараз вертаюся в «дурдом». Це з’явилося не випадково. Зайшовши в магазин по дорозі вже в інших селах, потрібно було оминати випивших і п’яних людей які нерозбірливо спілкувалися. По дорогах ходять молоді люди напів оголені, з химерними тату і щей хизуються цим. Курять де завгодно, і між малими дітьми, тай думають що вони з себе від цього пускання диму щось більше значать. Будівлі чим більше «модніші», брами і плоти кам'яні і ковані та й побільші, але подвір’я пусті там, і часом сидить хтось поодинокий на лавці – дорослі гнуть спини десь за кордоном, а дітей не видно. Всі кудись спішать, рвуться за брязкальцями і фантиками, будуючи замки чим більші як в сусіда, але ці замки з піску… Я чесно, перший раз в життю якось відчув, що це ж «дурдом». І напевне якісь генетичні сили мене пробують витягнути, заставляючи шукати вихід в пошуку вцілілих острівців здорового глузду. Хочеться вірити що не мене одного всесвіт пробує витягнути з «дурдому», і повернути до життя.

Їздив я два рази до цих людей, перший раз для проведення безпристрасного опису побуту, другий раз для звіряння опису і корекцію, на свіжу голову. Після обох поїздок, це моє правило, перед виходом статті в світ, обговорював про побачене з різноманітними людьми для зворотних відгуків. Ряд людей ця інформація зацікавила, і думаю що в Бучацький район ще потягнуться сім’янини для обміну досвідом. Але, у багатьох випадках я натрапляв на однобоку цензуру спрямовану безстидно проти такої чисельності народжування діток. Причому як у нас заведено, цензура була теоретичною, стандартною, що дає повід вважати її наслідком системної дезорієнтації з тих же штучно брехливих ЗМІ.

Рекомендую не витрачати час на додаткове ознайомлення з побутом Бучацьких Дністрянців з допомогою інтернету, тому що це зробив був і я, але добре що пощупав і побачив все сам. Там все сильно інакше. ЗМІ роблять свій «професійний» аналіз. ЗМІ – брешуть.

Знаю з досвіду, і зрозуміло вже наперед, що загальна маса читачів статей про «народжуваність українців», нажаль також шаблонно користуються лексикою ЗМІ, і найперші це ті в кого обмаль дітей. Розбір пагубної реакції тих людей, показав що це лиш манера самовиправдання. І що тут дивного, коли «хто хоче працювати – шукає можливостей, а хто хоче ледарювати – шукає виправдань»…

Основний аргумент «розумних» критиків великої народжуваності, це – їх уявна не цивілізованість таких сімей. Тільки такі теоретики, все «бачать» далеко, а під носом нічого.

Наприклад, порівняння на предмет цивілізованості:

«дикі» Дністрянці – не вживають будь яких отрут (алкоголь, дим, наркотики), на лікар няному обслуговуванні рідко мають потребу перебувати;

«цивілізоване» населення – вживає все і будь що.., в більшій масі є часто залежні від фармацевтики і медицини;

«дикі» Дністрянці – живуть частково без електрики, та повністю без газу, і їм вистачає забезпечення;

«цивілізоване» населення – має всі блага для проживання, але їм завжди бракує…;

«дикі» Дністрянці – не маючи інтернету, і лиш частково користуються мобільним зв’язком – не мають розпусти, дочки виходять заміж цнотливі, сім'ї дуже міцні;

«цивілізоване» населення – має інтернет і мобільний зв'язок – розпуста масова, фізичні наслідки розпусти мають списки питань по здоров’ю, і моральних трагедіях. Сім'ї часто розпадаються, або взагалі безсімейні;

«дикі» Дністрянці – живуть без розкоші, в простоті і порядку, але сміливо почуваються господарями вдома в яких є все потрібне, і ростять дітей;

«цивілізоване» населення – користується предметами розкоші, і заради цих предметів жертвує усім, але постійно відчуває у всьому недостачу, і обмеження до дітей…;

«дикі» Дністрянці – взагалі не роблять абортів, і навіть з рекомендацій лікарів заради унеможливлення народження хворих дітей, але діти у них здорові, і там не зустріти дітей у інвалідних колясках;

«цивілізоване» населення – роблять аборти з будь-яких причин, і в тому числі заради унеможливлення народження хворих дітей, але дітей на інвалідних колясках більшає;

«дикі» Дністрянці – не знають поміж себе одиноких самотніх похилих людей;

«цивілізоване» населення – збільшує кількість одиноких пенсіонерів;

«дикі» Дністрянці – не мають жодної дитини що потрапила в дитячий притулок;

«цивілізоване» населення – поповнює рідними дітьми дитячі притулки в Україні і закордоном, напевне пропорційно росту своєї «цивілізованості»;

«дикі» Дністрянці – при народжуваності 12- 15 дітей не залежні від державних допомог;

«цивілізоване» населення – при народжуваності 1-2 дитини поводяться дуже чутливо в залежності від соціальних допомог;

«дикі» Дністрянці – розростаються чисельно при цьому бережуть землю від хімії;

«цивілізоване» населення – зменшується чисельно, при цьому загаджує навкруги усе… І головне…

«дикі» Дністрянці – не зляться на «цивілізованих» котрі ображають усі вище перераховані їх пункти і говорять що це якраз «дико»; «цивілізоване» населення – страшно злиться якщо назвати їм будь який вище названий пункт, і звинувачують у нелюдяності і безбожності…

Питання до теоретиків «цивілізованого блага» – де благо?

От що криється за лицями основної маси малодітних і бездітних українців, які щей противляться народжуваності?

Також спішать «цивілізатори» клеймити Дністрянців – «та вони ж релігійні…». Але ж, і усі українці, кого спитай – всі релігійні…

Зрозуміло що є і цілий ряд моментів де Дністрянцям треба брати до уваги розвиток суспільства, навчаючись корисного і у «цивілізованого» світу. Насправді вони поки що мають досить початкове культурне середовище (без вишивки, без танців, без співів, без структури, без розвитку в плануванні), це очевидно. Якщо вони задумали себе проявити в світі як такий вид побуту племінного ладу, воля їхня, вони не несуть абсолютно нічого поганого. Розглядати їх слабкі сторони нам немає потреби. Опис торкнувся їхніх однозначно корисних сторін сімейності.

Вся ця розповідь для того, щоб якщо читач, котрий вважає себе розумним, за рахунок інформаційного досвіду зба) гатиться, і сміливіше донародить рід) них дітей – тоді буде Вам щастя.

Смію розповідати іншим добрим людям лиш те що бачив і мацав. Живі розповіді потрібні. Вже є на цей час знайомі, і такі кого я не знаю в лице, але вони дали знати, що напрацювання матеріалів по цій темі – допомогли донародити дітей у їхніх сім'ях. Це благо.

Допис

Якщо сім'я на початку складається лиш з чоловіка і дружини, але вони добре лагодять між собою у всьому, то навіть те що двоє людей живуть не по одному, а разом і допомагаючи в простих, на перший погляд непомітних щоденних речах, це економить їхні зусилля і час приблизно на 15% постійно.

Це відбувається так: чоловік майструє щось і потрібно щось найпростіше подати чи включити наприклад переноску, тому що він має зайняті обидві руки. Тут дружина проходячи поряд, просто піднесла і подала потрібний інструмент і чоловік швидко владнав справу. А якби не було дружини, тоді чоловік мусить, або когось шукати з сусідів чи знайомих, або наймати когось. Тобто, полишивши справу чоловік мусів би найперше затрачати час на пошук помічника, потім бути в боргу перед помічником чи витратити відразу гроші за поміч, потім провести помічника з дому, от в сумі на найлегшу задачу витрачається зовсім інші зусилля і час.

Так само і дружина, як наприклад, готує щось на кухні, то каже чоловіку абсолютно без відволікання його від справ, «коли тобі вийде, як будеш йти в гараж, захопи з собою ножі і нагостри». А от коли жінка сама, тоді навіть для приготування їжі їй треба буде самій затрачати більший об’єм зусиль. Чи то м'ясо порубати, чи ручку в кухонному гарнітурі докрутити, ванну налагодити, і т.п...

І все відповідно відображається на загальній силі сім'ї у залежності від кількості дітей. Поки перші діти ще малі тоді ще не так. А от коли діти дорослішають, тоді відповідно свій відсоток посильної допомоги включається автоматично і багатодітні сім’ї мають кращий потенціал у всіх видах справ. Діти виростають, а особливо коли їх 5 і більше, то в будь якій справі економія за рахунок взаємодопомоги складає в середньому до 15%, що є економніше на все про все, і в сумі на 40% усіх затрат менше, а досягнення на 40 % більші від того коли вони одинокі діти.

Усяка ідея втілюється в практиці швидше і краще коли є поряд брати і сестри, не в порівнянні як в сім'ях у поодиноких дітей, коли хтось сам щось навіть хороше і задумав, але щоб це зробити треба спочатку думати – а з ким?

Найпростіше; подати інструмент, до столу посуд, віднести відро, включити світло, купити продукти, позамітати, поскладати, оплатити комунальні, підлити ва зони..., для п’ятьох це навіть не помітні дрібниці, а для одного це день за днем пролітає а толку не видно.

Нас програмами телевізійними планово штовхають до загальної слабкості. Можна нерідко почути з уст зомбованого населення «хватить однієї дитини, хоча б цю поставити на ноги…». Жителі Тернопільщини, Бучацького району що над Дністром, не мають телевізорів, тому вони просто не в курсі що народжувати мало дітей це «немодно, лякливо, тяжко…».

Відповідно, населення «дурдому» з недорозумінням дивиться на чисельно багаті дитячим щастям сім'ї і плутається у «розумних» поясненнях, а от хороші великі сім'ї навпаки, з розумінням дивляться на нещасних живущих дурманом українців. І починають усвідомлювати це вже всі.

Кілька літ тому, я вивчаючи наукові праці різних вчених, в напрямку виховання дітей, звернув увагу на вчення Клода Адріана Гельвеція. На запитання, що найбільше впливає на виховання молодої людини (дитини), чи природна вдача, чи сім'я, чи вулиця, чи школа, Гельвецій відповідає, що найбільшим впливом на становлення розуму людини відіграє все ж – загальнодержавна політика влади. Тобто, філософ доводить, що дитина може бути обдарована, але сім'я це маленька частина держави, вулиця чуть більша частина, школа також усього лиш частина, а загально державна політика влади відіграє направляючу роль в цілому на всіх.

Якщо практично подивитися навкруги, то особливо в наш час розвитку глобальних засобів масового впливу (газети, радіо, телебачення, інтернет) виховнича роль батьків зводиться до дріб’язку. Як же сильно стараються закласти культуру життя своїм дітям розумні батьки, але всерівно в школах, інститутах, армії, державних установах, і так далі, діти вимушені приймати правила поведінки з піддиктовки влади. До гостин в сім'ї Дністрянців я враховував твердження Гельвеція, бо не було з чим рівняти. Після практичного розгляду сімей Дністрянців, все стало на своє місце, практичний майданчик життя освітив протилежні дані.

Найбільший вплив на виховання мо) лодих людей (дітей) мають батьки – крапка, коли в сім'ї кількість дітей біля 10. Закономірність впливу така:

  • чим менше дітей в сім'ях (відтак і родинах), тим слабша сімейна кругова культура.
  • чим більше дітей в сім'ях (відтак і родинах), тим стабільніша внутрішня кругова сімейна культура.

Лиш в багатодітних сім'ях батьки мають важелі збереження культури, і можливість спільного захисту від зовнішнього впливу.

Іншими словами, негативні впливи є сильнішими, коли діток у сім’ї мало. То ж ці одинокі дітки вимушені тимчасово групуватися з іншими дітьми з зовнішнього середовища. Але такі звязки є слабкі і не дають надійного захисту. Будучи все ж розрізненими, вони стають легкою поживою для зовнішнього негативного впливу. Навпаки ж в сім’ях з хорошим числом дітей, такий вплив є набагато слабшим, тому що кожна багатодітна сім’я вже як природна мала держава. Керувати сильними багатодітними родинами зможуть лиш дійсно достойні цього керівники, це на порядок вищий рівень. То ж і виходить що, малодітне населення України легко попадає під різного роду маніпулювання і може бути ошуканим навіть явно примітивними методами, адже в такого населення немає зв’язки.

Багатодітна сім'я яка утворює Родину, далі утворює Рід, який стає Народом, зберігає устрій життя, відтак кровне спільне споріднення являється основою усякого благополуччя.

У дітей з малодітних сімей в голові не існує стержня родини, тому вони і вигідні для маніпулювання. Оскільки такі завжди лишаються чужі поміж своїх, де ніби усі і схожі між собою, але руку подати нікому. Навіть якщо в дітей є якийсь особистий талант, то діти малодітних сімей де немає місця збереженню сімейної культури, приречені групуватися з зовнішнім середовищем і автоматично їхній талант опускають до рівня – товару.

У багатодітних сім'ях за рахунок автономності циркуляції внутрішньої культури, завжди є – стержень, який і відіграє роль того кріплення яке оберігає від опускання до рівня товару, тому що завжди є сім'я як найавторитетніший круг, що зігріє і дасть кров, і усякі надбання дітей з багатодітних сімей відповідно привносять долю покращення насамперед у родинне коло. Народ – порядок.

Як тільки падає народжуваність, починається розсипання. А якщо додати до розсипаних людей з інших чужих рас розсипаних людей, тоді і утворюються – нації. Нація, це сукупність змішаних народів. Нація – вінегрет для споживання хижаками. Нація – хаос.

В наш час масового обману, де лихвацько культуру життя підмінено безкультурщиною на зведення людей до безглуздя, яке послідовно, за законом природи, призводить обманутих до щезнення, тому що – «усе що нездатне до розвитку розмно) ження – пропадає з лиця землі».

Так бездумно, почали повторяти слабаки собі та іншим, ось це самовиправдання «хоча цю дитину поставити на ноги…», що дивлячись часто на добре одітих, нагодованих, з житлом, в машині, і т.п. людей диву даєшся від несумісності дійсно доброї забезпеченості таких, але ввижаючих себе малосильними і бідними перед життям. В принципі, в цьому правда є, бо незалежно від нагромадження матеріальних статків люди з дзюравою культурою життя (а народження дітей це основа цілісності культури життя), по правді почуваються ніким, тому і в душі трясуться, трясуться і знають що матеріальні «блага», посади, медалі.., це ніщо, в гріб їх не забереш, потім ніхто не згадає навіть…

Всякий хто проживає життя заради кількості туристичних (дуристичних) поїздок, матеріальних прикрас і атрибутів, але не збагачується примноженням дітей заради живого життя, так і залишиться для життя – одноразовим «туристом-дуристом». Скільки б разів їздили б на всякі моря, скільки б чого на себе надівали, але це всерівно незрівнянно пусте, в порівнянні з тим – у скількох дітях ви залишите своє життя на віки жити далі.

Трясуться «багачі» що мають статки, але мають лиш одну-дві дитинки, якраз тому, що не розуміють але нутром чують свою слабкість, бо так чи інакше, рано чи пізно, перейде все «багатство» від тих хто має мізер дітей, до тих хто лишився в життю жити, до тих, до інших народів, хто народив дітей які закономірно візьмуть на своє користування усі багатства в наступних поколіннях.

Аякже ж (?) «краще для однієї дитини дати все і багато, а ніж для багатьох розділити нажите і по трохи», спитають такі парафіяни? А діти повиростають, у всіх з народженням вже закладений інстинкт виживання, підростуть, і життя само розділить ресурси поміж живущими. Оттак, по факту – чим нас більше, тим нам легше, а хто зробив аборт, сам себе вбив, сам собі винен…

А тепер уважно.

Відповідь на животурбуюче питання мас – «Як народити багато дітей і зробити так щоб вони були забезпеченими?»

Згадай, оглянься, задумайся.

Чи кожному з Вас розумні люди, батьки колись забезпечили найкращі матеріальні умови в яких Ви виросли, чи супер навчання без якого не змогли б заробити і на кусок хліба? Чи виросли Ви по простому, але все ж, із себе щось тай являєте тепер?

Так от, гляньте на близьких знайомих, таких як родичі, однокласники, ровесники з вулиці. Виберіть тих хто «негідні» цього життя (алкоголіки, наркомани, повії, збоченці), і виберіть покращено забезпечених (підприємці, посадовці, талановиті). Зверніть увагу:

  • чи є «негідні» цього життя в яких – батьки якраз мали заможний рівень забезпечення?
  • чи в тих що гарно забезпечені і добилися чогось в життю – батьки були простими людьми?

Тобто, чи залежить успіх майбутніх дітей тільки на 100% від матеріального забезпечення батьків?

В основній масі досягнувших успішності людей, по життю не стоїть майнове забезпечення батьків, а власна основа моделі мислення, яка наділяється природою генетики, що бере перший поштовх до життя з сімейної культури. Оскільки, вже при народженні кожне зерно має закладену програму вирости і розвиватися, так і кожне дитя вже від народження має повний набір здібностей для життя.

Завдання батьків насправді не таке вже і складне, просто не навчити дітей курити, пити алкоголь, їсти хімічні «продукти», а оберегти від згубного впливу телевізора, інтернету, навчити працювати фізично і розумово по мірі можливостей в практичних умовах, а діти решту все самі розви) нуть. Головне закласти здорові основи світогляду. Та навіть не закласти, бо вони закладені і так природою життя, а не закласти нездорові збої в програму світогляду дітей-ангелів, і це 99% гарантії автоматичної забезпеченості майбутнього дітей.

«Люди відучилися розрізняти істину, розрізняти істину по сяянні». Власне димлять, п’ють отруєну спиртом воду, дивляться отруєний телевізор, і вже народжені в навколишнім дурдомі не уявляють що життя інакше, що життя можливе чисте, життя є, чисте… Лиш ще чудом одиницям Іванів природа наділяє чистоту розуму, чистоту поглядів, чистоту почуттів.

Як трава пробиває асфальт, так і живі люди пробиваються до правди, черпаючи з генетичної свідомості, в час коли ПРАВДА під приводом «стандартів» криється вже не одним шаром асфальтувань

Теги:
Джерело: З журналу "Українська родина"4/2017
 

Медіа