Все частіше и частіше останнім часом постає переді мною татове питання: таке просте, і водночас, таке мудре: «То глупаки, сине, в Києві нашого Бога звергли, а хто його звергне з Небес Святих?»

Справді варягам-чужовірцям, чи своїм відступникам, це було зробити доволі просто. Проте ж Бог - це аж ніяк не дерев'яна колода, Бог - вище інформаційне Поле, що окутує Землю. Своєрідна Теосфера, що впродовж тисячоліть накопичувала в собі нашарування знань з астрономії, агрономії, медицини, духовних надбань народу, що складається в єдиноціле Небесною Теосферою. І саме ця сув'яз ь давала можливість в найтяжчі хвилі історії оживати й відновлюватися нашому етносу знову й знову, бо ж Всеосяжність й Могуть Цієї Сили несоізмірима з іншими Силами, бо ж є найревніша в часовім вимірі. Постає закономірне питання: чи ж діє ця Сила, це Вище Інформаційне Поле й сьогодні, стоячи на охороні того етносу, що психічно живив його впродовж тисячоліть? Скажу однозначно - ДІЄ!

Й цьому підтвердженням є не лише мій особистий досвід. В кожного є подібні факти які можна пояснити лише втручанням Вищих Сил в наше земне буття. Причому ніякісінького стосунку з абрамівтичними віруваннями, як це любить подавати християнство, ці випадки не мають.

Вагітна жінка. Промовляю ці слова з божественним трепетом. Так як і належит ь арійцеві. Так, як він ставився до вагітної жінки впродовж тисячоліть, вважаючи її меншою сестрицею Ладиною. І радуюсь, як де побачу це земне Диво. Геосфера наділ я є вагітну жінк у особливим Силовим енергетичним полем, що зв'язує Земне й Космічне начала. І бере її під сій захист. Ну всім, звичайно, відомі, так і хочеться сказати - «забобони»: вагітній ЖІНЦІ негоже відмовляти, бо миші попсують одяг, прядиво І таке інше. Ну де ви, скажіть на десятому поверсі взятися миші?

В ніжинському видавництві, де видав свою фітотерапевтичну працю, редакторові відкопав лимонник далекосхідний. Тішачий в горщику всю зиму, він уже й гіллячко пустив, раптом взяв та й засох, бо редакторка відмовилась поділитися з ... вагітною.

«ВІСТІ ізначальні» однозначно говорять: «Якщо ти подумав про жінку, що ходить в надії брудно, про твоїх дітей брудно думатимуть весь вік! Якщо ти руку підняв на жінку, що ходить в надії - рук своїх І позбудешся.»

Марія Ільківна Слухай - доволі ще жвава бабуська, хоч розміняла вже дев'яностий десяток, самотня, мов перст. А мало ж би бути в неї дитятко. Та щось там чоловік з дурної голови, взяв та й побив її, вагітну. Народилося дитятко, але мертве. Пішла вона від нього. Коли це переказують: «А немає вже твого Миколи. Прийшов п'януватенький, ліг з цигаркою в постіль - руки обгоріли по плечі!»

Ще працюючи в Бахмацькому районі (Чернігівщина) заввідділом сільського господарства, в далеких 80-х роках ділив свій записник на дві частини. Одна офіційна, робоча, а друга ...

Власне цей випадок трапився в Батури- ні. Мене вкрай здивувало, що по-батькові одна з доярок - Святославівна. Згодьтесь, ІМ'Я, навіть зараз, рідкісне. Хоч саме прадавнє національне ІМ'Я - один з ключів до потужної Геосфери, одна з найвагоміших охоронних грамот, яку дає Небо дитяті. Але це вже інша тема.

- Та ні, тато - звичайний тракторист, - відказує доярка на звичайнісіньке моє зацікавлення. - Але якщо хочете, розкажу Я вам таку справжність.

Забігаючи наперед похвалюся, що використав її розповідь згодом в одному з сюжетів до своїх казок «Золота грамота» в основу яких покладена давньоруська основа.

- Ото ж: що народиться в моєї бабусі - татової мами - хлопчик, день-два поживе й помре. Ходить вона сама не своя з четвертим дитям. Але чи вагітна, чи не вагітна а норму буряків на політті давай. Ось й прилягли селянки десь в лісосмузі. І чи дрімали чи ні, аж підходить до неї дідусь у полотняне, вишиване біллю вбраний, поклав руку на чоло та й каже : «А ти не войдуйся, а ти не трепечи перепілонько, народиться хлоп'ятко так ти одразу ж Святославом й назвеш. І житиме воно тобі на милуванняч- ко, людям на услуженнячко!» Кинулась матінка мого тата дякувати, руку дідусю цілувати, а того І немає. Але був! Був!

Десь так передсвіт народилося хлоп'ятко, та таке гоже! Коли це перегодя являєтьс я свекруха та прямо з порогу:
«В Петрівку народилося - Петром І буде!»
- «Е ні, мамо, не буде! Я його вже Святославом найменувала!»
- «Та такого й батюшка не дозволить, та такого й у СВЯТЦЯХ немає!» - аж завищала свекруха.
- «А що, то ваш батюшка мені дитя родив? Яке він право на нього має!» Так до самісінької смерті свекруха в домі й не була.

Ось вам і захисна Енергетика арійсько го, Богами даного імені. Ось вам в очі ДІЯ прадавньої національної Теосфери.

«Якщо хоч один з вас возводитиме руки до Небес ІМ'Я моє Славлячи - щодень-щодень народ свій пильнуватиму зором ЯСНИМ!» Речут ь ВІСТІ ізначальні». Мої тато щодень молилися на здоров'я миру нашого, на дуж перелітнім птахам, на проізростаніє хлібів, хоч за це ніхто їм й щербатої полушки не давав. Хоча - далося, бо це було його життя. Почувши першого соловейка восклицали: «Господине! Божечку! Дай всьому миру здоров'ячко. І Твоєму соло- війкові, І Твоєму чоловікові!» Я, вже студент Ніжинського педагогічного інституту, підсміювався зачасту над родителем, над його древніми формулами, хоч досить-таки часто й сам вжива в їх то перед екзаменами, то в інших скрутних випадках, не розумом, а півсвідомістю вірячи в їх безсумнівну помічність.

Четвертий курс. Весна. Перша зелень. Теплінь. Повертаюся з Сосниці (батьківщина Довженка) де МОЯ молодісінька дружина працювала науковим співробітником, до інституту чере з Мену. А на потяг Ленінград-Дніпропетровськ квитків - ката. Але Я, ЯК старий залізничник, знаю, що на з'єднаннях тамбурів є службова драбинка нагору. Мить, І вже мені весело згори, бо не ра з доводилося так їздити, благо залізниця була не електрифікована. ВСІВСЯ на газетку спиною до потяга. Уже віє свіжістю Десни. Уже загойдався вагон на стрілках станційки Макошине. І раптом якась невидима потуга хапонула мене за плечі й силоміць розвернула до голови потяга... - назустріч летів дріт. Товстезний дріт, що зв'язува в з обох боків колій два щойно забенотовані світлофори. Не роздумуючи впав на вагонний дах. Лютою шаблюкою свиснув дріт над головою Покотилась би буйнісінька голова МОЯ по весняній травиці, на ридання моїх сивих родителів. Більше Я на такі коники не відважувався.

Вже тоді, сидячи на парах, відтаюючи від шпарких зашпорів жаху , серединою, нутром відчував - неспроста то все чинилося. І саме на тому МІСЦІ.

Макошине прадавнє святилище Богині І Родючості - Макоші. Матері Повних Кошів, Мокрої Богині, Перунниці - Дружини Перуна. Колись МОЯ прабабуся Богівна, Ирій їй Сварожий, що дожила ста одинадцяти літ, саме сюди ходила молитися. З такими ж як вона відунками. Неспроста мене тими Вишніми Руками врятовано І неспроста на тому святому МІСЦІ. Ніхто, НІЯКІ, зайди, ніякими псевдоіконопціями, ніякою своєю магією не вимкне Наше Прадавнє Інформаційне Поле, бо воно надпотужне. Бо наші Діди - це наші Боги. Так вістять : «ВІСТІ Ізначальні». Так глаголяше «Велесова книга».

Село зветься Красне. І лежить воно на березі Сейму, трохи вище Батурина. Минулого, вкрай спекотного літа, директор місцевого будинку культури зі своїм сином виявив в пониззі своєї садиби древній зруб криниці. І прийшло батькові на гадку вичистити ту криничку. Тож, не відкладаючи на завтра, взялися до роботи. По полудні рясного поту, коли вже відчулася вогкість джерела , зненацька , невідомо й звідки взнавши про працю, підходять до робочих дві вдовиці й починають допомагати вергати ту глевку землю. І джерело забило. До речі, дуже смачною і, подейкують, цілющою водою.

Але не це головне. Головне те, що над Красним того ж посушливого дня, і лише над Красним, відцебенів рясний дощ. Про це писала розлогою статтею районна газета «Голос Присейміззя», що видається в тамтешньому Бахмацькому ройні, наголошуючи при цьому, що в народі жив е переконання: якщо вдовиці вичистять суху криницю, молячи Бога про дощ - він обов'язково буде. Перун милостив до вдовиць, до їх мольб, бо це ж саме Він опікується вдовицями. Ось тому вдови, чоловіки яких загинули на фронті чи за волю Вітчизни, такі довголітні.

Теосфера посилає нам віщі знаки. І той, хто вміє їх читати, правда таких зара з одиниці (звідси й негаразди в державі), може керувати своєю долею.

Вшанування Родословних Богів потрібно не самим Богам, воно потрібно самій людині, як усвідомлення одвічної Сув'язі Землі й Неба. «Якщо ти віриш - говорили тато, а Того Ввір'я» немає - ти нічого не втрачаєш, а якщо ти не віриш, а ВОНО є - ти втратиш все!»

Грімниці - другий день поминання Дідів у Вирії Сварожому. Юдохристиянство на цей День нічого не наклало, мабуть думаючи, що зітреться Він з генетичної пам'яті русича. А він не зтерся. В цей день суворо забороняється будь-що робити, й бабці з мого села Курені суворо дотримувалися заборони. Чоловіка звали Микола Пилипенко й ж ив він на вулиці Перехресній. І щось там гріб, палив з сином в цей день. А старенькі сусіди: «Гріх сьогодні будь що робити. Грім може покарати!» - Було б мовчати - ні: «Ось як сповниться, тоді й повірю!» Тепер в же ніхто не взнає від чого загорілася їх легковичка. Тільки встигли викинути маля 26 в сповитку на узбіччя. Пустує та хата. Люди бояться купувати, хоч добротна, з цегли мурована.

Могутня Сила Небесна могутньої хліборобської раси, витоки якої сягають трипільського часу матріархату.

Василя Васильовича Корецького Я знав добре. Голова УТМР - товариства мисливців та рибалок, такий собі, зручний при начальстві, чоловік для відпочинку. І загалом - добряк. Але ж надоумився чолов'яга стрільнути у щедрувальників, поверх голів, щоб пса не дратувати. Не згадав Василь Васильович, що колядники це посланці Богині Коляди - Матінки Сонця, ЯКІ несуть благу вість всьому руському народові (в російщині такого обряду немає, бо це ісконно мисливська нація). Чере з кілька днів Василя Васильовича спаралізувало. Ще він пересидів літечко на лавочці перед двором...

Прикладів могутньої захисної й попере джувальної дій Рідних Богів тисячі й тисячі. СІМ'Я мого сусіда Варчака Матвія, найжорстокішого на хуторі розкулькулювача (сам загинув на фронті) мала п'ятеро дітей, - висохла, не давши потомства, до самого кореня. У Віри Андріївни Усенко, що працює в зоовідділі районного управління с/ г М. Бахмач (родом з С. Мотронівка - батьківщини Куліша) сусіда палив грубку цвинтарними хрестами. І два сини його І донька - безплідні. Бо ж «Діди наші то Боги наші!»

І ось це потужне Інформаційне поле, ЦЯ Теосфера стає потужнішою в тисячу й тисячу разів коли ми вмикаємо його ключем молитви-радуниці. Саме Радуниці - бо в Богів непотрібно нічого прохати, вони всевидящі І Всемилостиві, Всезнаючівідають до макового зерня усі наші потреби.

ОСМІЛЮСЯ дати Вам свій ключ, яким користувалися мої тато, вітаючи вранці Сонце:

Господине! Боже! Свароже Всемогущ!
Дай мені Сили Тебе видіти!
Дай мені Мудрості Тебе розуміти!
Дай мені Радості Тебе величати!
Бо Ти Світло над Світом!
Бо Ти Мудрість над Мудрістю!
Бо Ти Радість над Радістю!
А ми Твої діди, а ми Твої діти,
Твої діти малії!
Теги:

Схожі статті

  • 20.04.2016
    1112

    Розкриття теми про стан та завдання сучасного українознавства може бути успішним лише на тлі

    ...
  • 27.02.2017
    856

    52 роки тому на аеродромі в Святошино відбувся перший політ широкофюзеляжного літака Ан-22

    ...

Медіа