Це та земля, яка у муках
Із попелища повставала,
Це та земля, яку розпука
Річками сліз оповивала

Це та, якою торгувала
Недоля, зрада з лихварями,
Земля, яку мов кусень сала,
Чужинці-пси скубли зубами.

Вона схиляла густі лози,
Сповита смутком і журбою,
Гіркі, дрібні жіночі сльози
Ховала мовчки під вербою

Земля, якій заперли в грудях
Пісні, що рвались до неба!
Яку приспали і не будять –
Бо тільки п’яні й сонні треба…

Вона ж, обкрадена й обдерта,
З своїх глибин цілющим соком
Людей живила, щоб не мерли
В скривавлені, горілі роки.

Зібрала гнів, ненависть люту, -
І вклала синові у груди:
Хай розкує її, закуту,
І всіх одурений розбудить!

І загримів Тарас громами,
Черпаючи у неньки сили.
Ударив думами-піснями,
Щоб ми свій корінь – воскресили!

Теги:
 

Медіа