Стояв колись на покуті узвар,
в хатах долівка куталася в сіно.
За сволоком від усіляких чар
складали помічні рослини.
Місила мама тісто у діжі
і садовила в піч святу хлібину,
щоб розділили в полі на межі
насущну скибку батько з сином.
Вибілювало сонце полотно,
переплітались мрії на тканині.
Там зазирали мальви у вікно
і сум ховався і кетягах калини.
Заквітчувалось дерево життя,
у даль летіла пісня без упину.
Веснянку водить вже твоє дитя –
із роду в рід перетекло нетлінне.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira