Я перепитую знову і знову:
Що відбувається з нами?
В серці моєму заплакало слово,
Втоптане в землю синами.
Плакало слово і говорило:
Нам би сьогодні радіти.
Чом же ви знов обтинаєте крила,
Наче ви зайди – не діти?
Рідні сини почали забувати
Лихо моє вікопомне.
Так, ніби мати, вигнала з хати,
Плакало слово бездомне.
Поле не вродить і висохнуть ріки
Там, де зневажено мову.
Боже, подай нам священнії ліки.
Люди, врятуємо слово.
2002 р.
facebook.com/Ridivira
twitter.com/Ridivira
plus.google.com/Ridivira