Вдихаю тишу ранком проімлілим,
У юнь іду в оркестрах вечорів,
Стаю "в позір" під небом України,
Лечу до зір під небом України,

Затаюю в душі врочистий спів!...
Іду в степи з воями Святослава,
Іду "на Ви!" в хазарський каганат, -
Щоби утвердить навік Трисуттю славу,
Щоби утвердить українську державу,
Щоби у себе мати свій, український лад.
Пасу коней у селищі Трипільськім,
Пшеницю сію, жну і молочу,
І на Купала з Лукашем в раю Поліськім
Жду мавку в ніч під небом українським,
Душею давнім, ніжним трепетом тремчу...
І тато Ор відваги мене учить,
А мати Лель навчає доброти,
Добро - добром та син відважно мусить
Прийняти меч, що мати свято вручить
Йому до рук, як сміє враг прийти.
Я мчу у лавах Віщого Олега,
На брамах Візантії прибиваю щит,
Вкраїно, знов і знов вертаюся до Тебе,
Щоб прихилить твого святого неба,
Коли душа моя в розлуці заболить.
Стою на валах з плачем Ярославни
І разом кличем її лада з чужини,
І Сонця й Вітру просим як і предки давні,
В бою підмоги його воям славним,
Щоби Дніпро його до нас "при люляв" з далини.
Стою на чатах в лавах оріянських,
Цар Бож, цар Кий, цар Ант мені накази віддають.
Пишу клейноди я царкам троянським -
Русь сильна вірою в богів "поганських",
І з ними Русь-Вкраїна йде в щасливу путь.
Жерці духовні - волхви сивовусі,
Вони - оплот язичеських святинь
Під їх опікою, що кріпить нас по дусі,
Святі могили наших предків мусять бути
Оплотом наших всіх твердинь.
Княгиню Ольгу у Візантію проводжаю
Константинопольським вельможам напоказ;
Від жертв і помст її нутро палає,
В чужого Бога захисту шукає,
З чужого неба жде святих прикрас.

Із Святославом знов утверджую святиню,
І засіяла ясно знов русинська честь!
Він - цар і патріарх всія Руси й донині,
І патріарше слово він прорік Вкраїні,
Що "...вєра крістіанськая - уродство єсть!"
Дивлюсь з жалем на внука Владимира, -
Хоч роду княжого та із тавром раба,
А раб - це раб, і рабська в нього віра,

І вже русинська гордість на колінах
Вдогід чужим константинопольським богам.
І покотився жаль під небом України,
Варяги, греки, Суздаль, хан Батий, -
Усіх манить приваблива руїна,
Бо зраду довершив під небом України
Вчорашній раб, а нині наш "святий".
І знов бої, поразки, перемоги,
Але не ті ми вже, Вкраїно, ой не ті...
На манівці ведуть чужі святі дороги,
Поразками стають всі наші перемоги,
Коли чужими стануть святощі свої.
І, хоч завзята козацькая звитяга
Під небом України зблисне ще не раз,
Та чарка й люлька губить козака-нетягу,
Він проявляє до отаманів зневагу,
Яких так свято до висот підніс Тарас.
Тарасе, батьку, всі твої герої -
Ті Гамалії, Гонти, ті Залізняки, -
Хоч були хлопці браві та при зброї,
Не мали віри справжньої, святої -
"Блаженні, вбогі духом" - це раби!

Це зрадник Володимир їх усіх знеславив,
Коли насилував їх предків у Дніпрі вогнем й мечем,
Він зрадив віру батька Святослава,
Тому й слабка Хмельницького булава,
Що не освячена своїм святим жерцем.
Богдане Хмелю, орле сизокрилий,
Кого лиш ти в союзники собі не брав:
Ляхи, татари, зрадники-москвини,
З якими "возз'єднав" тебе на горе Україні
Монах Паїсій, Єрусалимський патріарх.
І те "возз'єднання" для України-неньки
Ярмом скропилося, хоч обіцявся рай...
Бо ж наші ідоли - Єгова, Лєнін, Берія Лаврентій,
І все дарма - і "За світ встали козаченьки",
Та інше все, проспіване Марусею Чурай.
З Мазепою молюсь за чаєчку небогу,
Від москалів до шведів нишком їду на поклін...
Але прокляття люті встелюють дорогу,
"Антихристом" лякають як і лякають "богом",
Одурених німих рабів, що мовчки не встають з колін.
Прокляте все святе під небом України -
Мазепі і Франкові прокляття шле єрей!
"Святі" у нас творці жахливої руїни:
"Свята" княгиня Ольга, "святий" князь Володимир
"Святий" - кат України - Суздальський Андрей.
І на вкраїнську мову солов'їну
Під небом України єрей кладе табу...
За що ж боролись і Тарас Трясило,
І Сагайдачний, і Петро Могила,
І "Каменяр" із вічним "...лупайте сю скалу!"

І рідна нам "Русалонька Дністрова"
Відправлена в монаший каземат,
А "благодать" рабам тепер - в моралі новій:
Любити ворогів і потурати злому,
Не брати в руки плуга і не плекати сад..!?
І на "скрижалях" Старого Заповіту,
Де вкраплений жидівський шовінізм,
"Закони божі" - для третини світу!
Раби - мети чужої вірні сателіти,
Бо вірять в євангельський чужий християнізм.
І що там ті петлюри, скоропадські,
В рабів нове спасіння - ЛЕНІНІЗМ!
І знову возз'єднаємось по-братськи,
Де "старший брат" - це пан, "молодший" -
По батрацьки працює, щоб приблизить комунізм.
І дуже легко одурити того,
Хто сам себе одурює щодень:
За свого має він чужого бога, -
І рабська стелеться йому дорога -
Працює за нещасний "трудодень."
Одурений під небом України,
Тим самим богом, що його своїм зове,
Шукає щастя у чужих країнах,
Своїй же напророчена руїна
Тим самим богом, що чомусь "обрав" жидів!?
Щоб вивести державу із руїни,
Такі як ми належим не собі.
Зродились ми під небом України,
Належим ми народу України,
Належим, Україно, ми тобі!!!

Теги:
Джерело: журнал "Рідна віра", №9(47)

Схожі статті

  • 14.04.2016
    1556

    У контексті національної ідеї превалює етнічна складова. Але етнос має свою окремішність

    ...
  • 08.04.2016
    26146

    Ми непогано знаємо своїх достойників ХVІІІ-ХХ ст., знаємо, що випало на їхню долю. Але чомусь

    ...
 

Медіа