Нарекли батьки по-українському.
Я пишаюсь коренем таким!

Давній-давній він, а любо, дзвінко
Так лунає з рідних вуст батьків.

Стала я теж матір’ю. А тільки
Чим мій розум тьмарився в ту мить?
Княжі ймення хоч лунають дзвінко,
Та кого уславлюють?.. Болить...
Я синів назвала, може й, славно,
Та кому цим честь я принесла?
І кому ті ймення зродять славу?!
І кому слугою я була?!

Не шукаємо з ім’ям причини,
Лиш перекладаєм: щó несе?
Перекласти вже чуже навчились,
Ще навчімсь до рідних йти осель.
І навчімсь прадавніх слів премилих,
Щоб не гасла вічности свіча.
Щоб ім’я – просте і зрозуміле.
Щоб у ньому – рід наш і звичай.

Не корімося безславним зайдам,
Наче любим ворогів своїх.
Вже пора уславити назавше,
Що звучить чарівніш солов’їв.

Чужовір’я імена нам грецькі,
І гебрейські, й римські принесло,
Нав’язало нам чужинські брехні.
Рідне все – з водою попливло.
Знищували нашу Рідну віру
І Природи вічну таїну.
І молитись вчили, хай нещиро,
Всьому ж українському – війну!

Спалювали капища, святині:
То, мовляв, «поганство» і ганьба.
Довго очі повнились дитинно:
«Видибай, наш Боже, видибай!».
Не топи Богів, Славуто-річко,
Ти ж із ними славною була!
Блідли у моральнім рабстві личка.
Йшли в безпам’ять Дáждьбог, Велес-Влас...

Не звучить в гаю веснянка-пісня.
Що дають – бери, не вибирай.
Від чужих наймень ставало тісно.
Витісняли рідних нас за край.
Згубне те хрещення нав’язали:
Темне нам дали, чуже ім’я,
Рідне зберегли лиш серб, болгарин,
Чех, поляк, хорват. І ти! І я!

До «святих» ніхто з нас не потрапив.
Тільки Володимир – «честь» яка!..
Ні, ганьба! За те, що став сатрапом!
Що ж, спокуса вельми і п’янка –
Бути серед них, «святих», навіки.
Свій же нарід бив! Чим думав ти?!
Лились під хрестами крови ріки,
В рідновірів – у вогні хати.

Стала ніччю та нещасна днина,
Гинули старі і молоді.
Ось до чого призвела гординя,
Славолюбство і плазучість дій.
Силою ніхто дух не породить!
Гріх чинив для рідного народу!

Не годім Ісусам, Заратустрі:
Якщо є – Один, хто дав буття.
Найсвятіше, що справіку рідне,
Піднімімо з пилу забуття.
Оживімо, окропім водою
Віщою, з народу джерела.
Не засіймо більше лободою.
В них – любови жар і міць орла.

В рідних іменах – і спомин слави:
Оріяна, Русь і Руськолань...
В них дзвенить історія держави:
Ярослав, Ізяслав, Святослав...
Нам чуже наймення – анінащо.
З ним – омана, пута усім нам.
Щоб, як паспорт, візитівка націй –
Рідного народу імена!

Теги:

Схожі статті

  • 10.07.2016
    717

    Обмеження, куди ти не ступи:
    Остроги, тюрми, карцери, підвали...
    При хрещенні

    ...
Подобається rid i vira?
Допоможіть зробити її кращою!

Ваша фінансова допомога дасть нам змогу активніше розвивати проект, впроваджувати нові рубрики та сервіси.

Зробіть покупку
будь-якого товару у нашому магазині
Замовте розробку сайту
10% від його вартості піде на розвиток порталу
Пожертвуйте кошти
Будь-яка сума буде корисною