«Окрадений, ти на чужого бога,
Байдужого – ні доброго, ні злого,
Молитися почнеш…»
«Не змінюйте богів!», М.Данько

Моливсь Отцю і Сину,
й Духові (чийому?),
А я – Отцю Сварогу й Матері Землі.
Ти є слуга тому «писанію» страшному,
Як нищились народи більші і малі*!?.

Збагни ти: 
маємо свої Звича́ї-Віди, -
Нащо нам пити це вино,
що кров Христа**?!
Хрест з розіп’яттям Машияха*** - 
мертвий ідол,
В живому ж дереві –
душа жива й свята.
Чом на народ РА-синський**** мій 
речуть погани?
Багатобожжя Ваше - в кількості ікон!
І всі «святі» 
і «рукотворні», мій коханий,
Невже в них ПРАВда Рідна і Її Закон?

Ти проповідував мені «благу вістину»
По Євангеліях від Марка, від Луки.
А скільки там брехні і проклятиння!?
О скільки ще рабами бути нам віків!?

Кричать нам душі 
Лесі і Франка, й Тараса.
Глухі:
серця обплутав Біблії павук.
На Божі послуги 
свій прейскурант і такса,
Ще скільки треба інквізицій і наруг?!

Оповідав мені
про смерть Людського Сина,
І про Петра*, що Симоном рекли батьки.
А я тобі – 
про Сваргу, Ладу й Україну,
Про «Книгу Велеса» правдиві сторінки.

Ти говорив, що грішні** є,
що всі - в Ісусі***.
Про Авраамове насіння, про Павла*.
У нас своє коріння Роду – ми є РУСИ,
Закони ПРАВи маємо і Звичай-Лад!

Про різну філософію були розмови.
Та от Любов – 
є суть лиш Рідного Творця.
В нас різні храми, 
та єдині ми по крові,
Любов’ю ПРАВи переповнюймо серця!

Теги:
Джерело: Зі збірки "Білий лебідь - лебідь Чорний" вірш № 17
 

Медіа