Моливсь Отцю і Сину, й Духові

«Окрадений, ти на чужого бога,
Байдужого – ні доброго, ні злого,
Молитися почнеш…»
«Не змінюйте богів!»,
М.Данько

Моливсь Отцю і Сину, й Духові (чийому?),
А я – Отцю Сварогу й Матері Землі.
Ти є слуга тому «писанію» страшному,
Як нищились народи більші і малі*!?.

Збагни ти: маємо свої Звича́ї-Віди,
- Нащо нам пити це вино, що кров Христа**?!
Хрест з розіп’яттям Машияха*** - мертвий ідол,
В живому ж дереві – душа жива й свята.
Чом на народ РА-синський**** мій речуть погани?
Багатобожжя Ваше - в кількості ікон!
І всі «святі» і «рукотворні», мій коханий,
Невже в них ПРАВда Рідна і Її Закон?

Ти проповідував мені «благу вістину»
По Євангеліях від Марка, від Луки.
А скільки там брехні і проклятиння!?
О скільки ще рабами бути нам віків!?

Кричать нам душі Лесі і Франка, й Тараса.
Глухі: серця обплутав Біблії павук.
На Божі послуги свій прейскурант і такса,
Ще скільки треба інквізицій і наруг?!

Оповідав мені про смерть
Людського Сина, І про Петра*,
що Симоном рекли батьки.
А я тобі – про Сваргу, Ладу й Україну,
Про «Книгу Велеса» правдиві сторінки.

Ти говорив, що грішні** є, що всі - в Ісусі***.
Про Авраамове насіння, про Павла*.
У нас своє коріння Роду – ми є РУСИ,
Закони ПРАВи маємо і Звичай-Лад!

Про різну філософію були розмови.
Та от Любов – є суть лиш Рідного Творця.
В нас різні храми, та єдині ми по крові,
Любов’ю ПРАВи переповнюймо серця!