До хвиль гірською стежкою бреду...
Бринить за небокраєм даль стрімка...
каміння тепле в гості заклика.
кладе до ніг ожину молоду...

Про кожну скелю знаю я в цю мить –
там сивий світ, там тиша й таїна...
Знов оживає квітка кам’яна,
що зберегла життя мільйоноліть.

І сниться їй прадавній океан,
коралів рідних шепіт пломінкий,
дельфінів юних голубі стежки
і променів мінливих ніжний тан...

Матусю-Земле! Чую спомин твій!
не спить величний вітер давнини...
А хочеш – я згадаю серця сни?
А хочеш – стане зорями прибій?

Скеля „Вітрило”, Крим

Теги:

Схожі статті

  • 03.03.2016
    6420

    Кожна людина народжена для щастя, та не кожна знає, як його досягнути. Одним із шляхів

    ...
  • 03.03.2016
    1375

    Порозліталися галактики
    Ніхто не з на куди і далі...
    Планета крається на клаптики,

    ...
 

Медіа