Ні, ми просто останні з твоїх кораблів,
Боже Велесе, пущені плавати в Яву -
Голубими річками течем з-під землі,
До землі і у землю, хмільну і ласкаву

Не тривожить ніщо голубої води
На мальованій сонцем, ясній акварелі...
Тільки іноді пам'ять заводить — туди,
На хиткі і виткі манівці підземелля.

Там, де паростки душ в віщих пащах у риб,
В рідних світлих світів спопелілому рам'ї,
Наша пам'ять болить й проростає углиб
Підземелля, де час переходить в непам'ять.

Теги:
Джерело: журнал "Сварог", №10, 1999

Схожі статті

  • 14.12.2015
    2084

    Ярило - бог Весняного Сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті. Корінь слова Яр- означає

    ...
  • 14.12.2015
    4613

    Чорнобог — бог темряви, ночі, зими, холоду, але водночас таємничості, ворожіння, марення, сну.

    ...