У полянина Жития та його дружини Добрини народилася вродлива донька, яку волхви нарекли Поляною. Росла вона як з води.

І вимостилася в дивовижну красуню, якої світ не бачив. Багато красенів-парубків сваталися до неї, та Поля була вірна Стрибі - найпрудкішому з усіх юнаків округи. Міг він навіть обігнати стрілу, яку випустили з найтугішої тятиви.

Тож воєвода посилав Стрибу гінцем в різні кінці, коли була в тому потреба.

Щасливі були і Поляна, і Стриба, стали вони до весілля готуватися. Та на заваді стала врода Поляни. Бо її краса осліпила навіть грізного громовержця Перуна з Вирію. І надумав бог блискавки взяти злюб з Поляною.

"Бути Поляні Богинею!" - вигукнув громовержець так, що його почули всі поляни. І зраділи, що матимуть такого могутнього, всесильного родича, який щедро поливатиме їхню Землю дощем, а ще, дивись, вогняними стрілами відганятиме ворогів.

Про Стрибу всі забули. Всі, крім Полі.

Вона боялася злюбу з Перуном і тихо плакала за своїм коханим.

Та ось вбрали Полю в найкращий одяг і повели до урочища Перуна, аби віддати в жони громовержцеві.

Все плем'я полян ішло за Перуновою нареченою. І похнюплений Стриба також.

Ось і задрижала Земля, всі попадали навколішки, лише Поляна стояла горда як богиня,- у золотому осяяні, з пучком вогненних стріл у руці з'явився Перун. Молодецькі сріблясті вуса спадали, аж на його могутні груди. Горіли золоті кучері на голові. Сяяли його очі.

Усміхаючись, бог-красень став наближатися до Полі.

"Прощай, кохана моя Полю!" - скрикнув розпачливо Стриба, вихопив короткого мисливського меча і вгородив собі в серце.

Жахно скрикнув натовп. Жалібно зойкнула Поля, залившись слізьми. Спохмурнів Перун і сказав: "Ні, не хочу, щоби на злюбі моєму лилися кров і сльози. Хай же ти, чарівна Поляно, нікому не дістанешся!"

Сліпуче сяйнули блискавки, вдарив грім. У неймовірному страхові люди припали до Землі. А коли підвели голови, то

не побачили красуні Полі. Замість неї виросло дерево - високе й струнке, як дівчина.

"То - Поля!" - вжахнулися передні.

"Що то за дерево?" - допитувалися задні.

"Тополя",- відказували їм.

Так і пристала до дерева назва - ТОПОЛЯ.

А Перун злітав у Вирій, приніс звідти пригорщу Живої Води, бризнув на лице мертвому Стрибі й - ожив юнак.

"Будь моїм побратимом, Стрибо!- сказав Перун.- Адже обидва ми осиротіли без нашої Полі. Чи згоден?"

"Згоден",- відповів Стриба.

Перун схопив за руку побратима, потягнув за собою і... обидва легко злетіли в небо, полинули у Вирій. Там Стриба з дозволу Рода вкусив молодильне яблуко і став безсмертним.

"Роде,- звернувся Перун до Сокола,- дай крила для ніг мого побратима Стриби - його я хочу зробити богом І вітрів, без яких не буде життя на Землі".

І тоді Сокіл-Род пустив дві сльозинки, і до ніг Стриби впало два крила. І врочисто промовив Перун: "Тепер ти володар вітрів на світі, тепер ти не Стриба, а СТРИБОГ!"

Так вони стали побратимами - Перун і Стрибог.

Стриба щодуху ганяє хмари по світу, а Перун їх розпанахує стрілами, пускаючи життєдайний дощ на Землю в потрібному місці.

Так вони творять добро: без вітру й без дощу й справді немає життя на Землі.

 

Теги:
Джерело: З книги: "Словник давньої української міфології"

Схожі статті

  • 15.12.2015
    1553

    Ярило - бог Весняного Сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті. Корінь слова Яр- означає

    ...
  • 15.12.2015
    4262

    Чорнобог — бог темряви, ночі, зими, холоду, але водночас таємничості, ворожіння, марення, сну.

    ...