З початку XX століття літературознавці і дослідники творчості Лесі Українки намагалися визначи­ти політичні, релігійні, національ­ні погляди цієї визначної письмен­ниці.

В комуністичні часи Лесю Ук­раїнку зображали сформованою революціонеркою, а в навчальних закладах України пропонували для вивчення лише ті твори, в яких Ле­ся писала про знедолене життя “трудового народу”, в яких ніби чулися заклики до майбутньої “соціалістичної революції”…

Часи змінилися і вже сьогодні про Лесю Українку, нарешті, гово­рять переважно як про невтомну проповідницю української націо­нальної ідеї і борця за самостійну Україну. І знову підбираються відповідні до часу твори… Але в усі часи щиро відзначали її само­бутній твір “Лісова пісня”, в якому письменниця зібрала міфічні образи давньої релігії українців та інших сусідніх народів, Саме цей твір був виз­наний як найкращий твір Лесі Українки на тему язичництва, а означенням духовного стану пись­менниці стали слова головної героїні” Лісової пісні” Мавки: “Я в серці маю те, що не вмирає!”.

Чимало вже написано досліджень, в яких розгля­дається міфологічний світ “Лісової пісні”. Усі дослід­ники творчості письменниці майже одноголосно за­уважують, що в цьому легендарному творі найпов­ніше зібрано пантеон низових Богів і духів, які зав­жди жили поряд з людьми. Найчастіше розглядали­ся ті образи, імена яких письменниця винесла на початок твору у “список діячів “Лісової пісні”. До нього, крім людей, увійшло лише 13 імен: Лісовик, Водяник, Доля, Той, що в скалі сидить, Перелесник, Той, що греблі рве, Потерчата, Куць, Мавка (Лісова), Русалка (Водяна), Русалка Польо­ва, злидні, Пропасниця.

Літературознавці розглядали ці образи, послуговуючись пере­важно поверховими поясненнями етнографів-християн. Та, незва­жаючи на це, й досі ще не прове­дено ґрунтовного і глибинного дослідження ні “Лісової пісні”, ні всієї творчості письменниці…

За підрахунками, в тексті “Лі­сової пісні” можна зустріти, крім вищезгаданого списку міфічних дійових осіб, ще й імена 30 ін­ших міфічних постатей. Леся Українка внесла ці імена в розмову дійових осіб. Дядько Лев згадав Бога, Сонце, Місяць, Зорі, Урая, Зірницю (“найкращу Зорю”), Оха-Чудотвора, Трьомсина, Царівну Хвилю, Білого Палянина, Цур-Пека. Лукаш згадує Мавок і Упири­цю Лісовик – Бабу, що любить зимувати в сос­нових борах, і Вітра Водяник – Метелицю Гірсь­ку, Русалок (водяних), Осіннього Дощика Мавка – Весну, Вихора і Ніченьку чарівниченьку. Русалка (водяна) згадує Морського Царенка, Лелю (“Ой, Леле!”), Матінку і Бабусю Куця. Той, що греб­лі рве – Царя Морського і Океана. Перелесник зга­дує Змію-Царицю, Літавиць – Гірських Русалок.

Уособлено згадуються також дерева і кущі: Вербиця-вдовиця, Береза-сестриця, Дуби, Клен-князь, Явір, Ясень, Калина, дика Рожа, Осика, Глід. Коли Лукаш хоче надрізати ножем березу, щоб сточити сік, Мавка хапає його за руку: Мавка …Не ріж! не убивай!.. Не точи! Се кров її. Не пий же кров із сестроньки моєї!…

Коли Лукаш признався Мавці: “Я думав, дере­во німе, та й годі”, то почув від неї слова, які мог­ли б стати епіграфом до “Лісової пісні”: “Німого в лісі в нас нема нічого!”

Теги:
Джерело: https://sribnovit.com/kultura/mifolohichnyi-svit-lisovoi-pisni/
 

Медіа