Україна, була, є і завжди буде Україною. Україною жили, Україною марили в далеких ГУЛАГівьких таборах, що придавало сили вижити. З Україною на вустах йшли на смерть.

Не було такого вечора, аби в тісному колі, тихенько, майже пошепки, збившись у віддаленому від сторонніх очей і вух, в темному куточку, не згадували Неньку Україну. Малим був, але пам’ятаю.

То тепер, скрізь лише чуєш: - Продали, розікрали, більше немає.

Там, у таборах, на каторзі, щодня дивилися смерті у вічі і ніколи не скиглили ті, хто захищав Україну, Хто за Україну боровся, хто власного життя не щадив і ніхто й ніколи не скиглив як тепер. Ті, там, майже усі й залишилися.

А ті, що розікрали, що сплюндрували Україну, довели до повного розорення, і ті, хто мовчав, хто спостерігав, хто докрадав уже до кінця і чекав справжньої кіньчини – усі тут. Тут, в Україні. І скиглять, як кинуті щенята.

Одиниці, яким не байдужа України, яким не байдужа доля їхніх дітей, внуків, правнуків – сьогодні теж на передовій. На передовій не пиво п’ють, а проливають свою кров, ризикують життям, аби інші , у них за спиною жирували, поливали брудом і плакалися, як їм погано, бо грошей немає на Європу.

Бридко і гидко.

Україна була, є і буде. Для мене, для мого сина, для моєї сім’ї. Я так вихований і вони теж.

Навіть там, у Європі, куди не раз закидало життя, ніколи не забував про Україну, про свою Батьківщину, гордився тим, що українець,і завжди з радістю повертався з великим багажем нових знань.

Так, в Україні болото. Але хто його розвів? З чиєї мовчазної згоди. Їм його й прибирати, доки, як свині не захлинулися.

І не нийте, не верещіть з переляку, українцям не тільки не годиться, але й не личить. Українці сама древня, горда і ніколи, ніде, і ніким не скорена нація.

Тому й, лишаймося українцями. Справжніми українцями, яким дозволяється розслабитися і заплакати лише від щастя, від щастя великої і неминучої Перемоги над Кремлем і здичавілою неіснуючою нацією кровожерів, що має згинути назавжди. Принаймні – для українців.

А ми, як і завжди велося серед українців, їздитимемо і ходитимемо у гості і так само радісно, прийматимемо і зустрічатимемо гостиною усіх, хто до нас з добром і миром і на усякий пожежний випадок, не забуватимемо про шаблю і порохівницю на покуті. 

Тому що, Я українець.

А ви?

Теги:

Схожі статті

  • 14.04.2016
    1809

    У контексті національної ідеї превалює етнічна складова. Але етнос має свою окремішність

    ...
  • 08.04.2016
    26738

    Ми непогано знаємо своїх достойників ХVІІІ-ХХ ст., знаємо, що випало на їхню долю. Але чомусь

    ...

Медіа