Світ довбодятлів - загадковий і таємничий. Вони виведені шляхом якоїсь такої тупезної селекції, що питати розуму там і не намагайтесь. 

Довбодятли прямоходячі і плазуни - то ще півбіди. В тих, бодай, якийсь інстинкт самозбереження є. Принаймні, якщо ваш правий хук на відстані руки від їхнього дзьоба - вони гальмують.

А от довбодятли на колесах - то страшна сила. Причому, ці тупаки вважають, що вони настільки швидко їздять, що закон бумеранга на них не діє.

Стою на світлофорі, чекаю зеленого. На тому боці, навпроти розкішної калюжі, поважна пані теж чекає. Красива така, у світлому плащі, в капелюшку і в руках сумочка маленька та парасолька бежева. Чимось на королеву Єлизавету схожа.

Вмикається зелений, я роблю крок. І пані його робить.

І тут на повному ходу, на пішохідне зелене(!) мчить, громихаючи, рускою попсою, воно. Білий Хюндай. А за кермом породистий довбодятел.

Пані поважна і поважного віку. Гальмує. А довбодятел ні. Воно ще й "фак" показує у відкриту шибу. Йому весело! А мені прикро і гидко. Бо й мені дісталось. А пані, схожа на королеву Єлизавету, стоїть розгублено і плаче.

"Та щоб ти, сука, їздив на гужевому Хюндаї!" -думаю я.

"Із заднім батоговим приводом, вівсяним карбюратором і, щоб з-під вихлопної вилами СО2 вигрібав!"
Допомагаю пані трохи відчиститись. Наскільки це можливо. І продовжую думати. Вголос:

- А Хюндай, щоб тебе копитами дубасив, придурка такого!
- Не можна бажати зла, - каже пані. - Воно ж молоде і машину має...
- Зашибісь! А розуму і совісті не має. Бо довбодятел. Воно ж дуб дубом...

І тут бачу, що не дуб. А прекрасна стара осика, метрів сто далі, надійно зупинила стрімкий політ хюндайської пташки.

Осика - дерево серйозне і конкретне, можна сказати - спеціаліст по нечисті, виконавча служба Неба. Воно закон бумеранга в дію приводить. Якщо осика - то все, вважай - приїхали. І що, довбодятле? Ну, давай покажи їй "фак" тепер!

 

Медіа