Роздуми до роману: "Рідна кров на чужій землі"

Йдучи дорогою дослідження, пізнання, як минулого так і сьогодення, яке певним чином проектується на ті події, які можуть відбуватися у майбутньому, ми поступово, крок за кроком, починаємо змінювати своє уявлення про навколишній світ, починаємо по-іншому сприймати речі, які ще вчора були зрозумілими і можливо здавалися банальними.

З кожним днем, з кожною вивченою, усвідомленою сторінкою архівних документів, змінюється наше ставлення до прадавньої минувшини. Тієї незвіданої, несправедливо забутої минувшини. Коли маєш можливість зрозуміти, що нам є чим пишатися, що ми не є якимось безрідним плем’ям. Про, що тобі кожного дня нагадує твій голос крові, який несе у собі, з далекої, прадавньої минувшини, від самих витоків, правду про те, ким ми були, ким ми стали, для того, щоб усвідомити ким ми можемо бути через певний проміжок часу.

З неймовірним трепетом ступаємо стежками давніх посвячених, тих хто відав таємним знанням, хто бачив у сонячному промінчику природню гармонію, яка живила собою все навколо, запалюючи у людських душах вогонь вічного життя. Того життя, яким його розуміли наші предки.

Саме занурившись у історичну правду тих часів через архіви, через священні місця сили, через безперервний містичний і кровний зв'язок поколінь, робимо перші спроби зрозуміти і усвідомити трагедію нашого народу. Ту трагедію, яку ми несемо у собі вже ціле тисячоліття, від роду до роду і невідомо, ще скільки будемо нести?

Вже зараз варто зупинитися і подивитися у своє минуле чистими, не заплямованими облудою очима. Якщо ми це зможемо зробити, то попереду нас чекатиме добре майбутнє. Адже нам треба зробити одночасно просту і не просту річ. Нам треба поставити своє розуміння нації, народу на ту гармонійну основу, яка була у наших предків. Ми повинні відкрити для себе світ рідних горизонтів, які повернуть нам життєдайну силу творіння.

Сьогодні, як і вчора, як і сто, двісті, триста років тому у наших душах живу підступний розбрат, який не дає нам у єдиному пориві відновити процес творення. Той процес, який давав можливість нашим прабатькам відчувати міць у своєму повсякденному житті. Що нам заважає? Чому усі шляхи заблоковані? Яке прокляття нам варто здолати, щоб відкрити для себе рідний, притаманний лише нам світ. Той світ, який невідомий чужинцям. Світ, який зрозумілий, тому, що він належить нам, адже основу його заклали, ще наші давні пращури.

Дуже хочеться знайти відповідь на те, яким чином здолати багатовікове прокляття? Скільки ще має бути пролито рідної крові, щоб омити нею те, що свого часу стало непоправним?

Відповіді, поки що ми не знайшли. Від цього все навколо, на якийсь час стає ще сумнішим. Навколо вороги, супостати, недруги і нелюди, які твою Вітчизну намагаються сплюндрувати, адже у їхніх жилах тече страх перед величчю цієї Землі. Тієї Землі, яка світові дала надію нового світанку.

Чи наша біда, що цей цивілізаційний світанок сьогодні затьмарений горем, болем, кров’ю? Чи з нашої вини втрачено містичний вплив на наше сьогодення рідних горизонтів страшним прокляттям? На ці питання ми не маємо відповіді, але добре, що ми почали це питання собі задавати. Ми на вірному шляху. Адже прийде час і рідна кров, яка була пролита, заволає у повний голос і змусить нас об’єднатися у могутню силу, яка постане із наших сердець, щоб відродити втрачену Славу і Звитягу минувших поколінь.

Ця кров вже починає подавати свій голос, свідченням того є всі ті події, які на сьогоднішній день відбуваються на нашій Рідній Землі. Ми робимо, хоч ще не великі кроки до свого самоусвідомлення, розуміння великого значення цієї землі, у яку вкладена велика сила духовної віри наших давніх предків. Адже з прокляттям не були втрачені витоки духовної сили нашого народу. Ця титанічність духу нікуди не зникла. Вона є присутньою у всіх тих хто відчуває кровний зв'язок із цією землею.

Правда відгомін минувшої і майбутньої Слави не дає спокійно спати ворогам, які одночасно ненавидять і бояться розквіту цієї фантастично духовно красивої Землі.

Нам дуже хочеться достукатися до душ тих, хто вже відчув силу прадавнього поклику, але не зміг усвідомити сутнісну його складову, для самого себе. Достукатися, щоб разом пробудитися у непереборному стремлінні знову постати у силі свого духу, силі своєї віри, яка буде оберігати межі нашої переродженої сутності у жазі творення.

Для цього першою і необхідною складовою є єдність, яка зможе поставити нас плече до плеча, здолавши ворожий розбрат. На сьогодні йде боротьба навколо об’єднання. Вищі духовні сили цієї Землі все роблять, щоб об’єднати нас у єдину монолітну силу. Ворожі сили, ціною великої крові намагаються нас роз’єднати, ослабити, забрати у нас віру у наші прадавні цінності. Ті цінності, які роблять нас непереможними, які зможуть вести нас за вічний виднокрай із надією повернення.

Чи зможемо ми у своїй книзі достукатися до загрубілих у бідах і нещастях сердець? Не знаю, але ми спробуємо. Ми готові монотонно бити кулаком у стіну байдужості і не розуміння, щоб рано чи пізно роздовбати там велике вікно, через яке зможе прорватися вітер надії у впереміш із світлими променями знання, краплинами вологи, яка зможе напоїти спраглих до істини. Тієї істини, яка була дана нашим Предкам…