В житті мами бувають такі дні, які звуться святами. Наприклад, хрещення Русі.

От від ранку Ляна моя в зірковому товаристві Борі Севастьянова і Дмитра Лазуткіна поїхала на фестиваль "Файне місто", а потім друзі запросили Зайка до аквапарку. А я лишилась саменька. І забаглось мені чогось фруктового, тож подалась на ринок.

В голові був такий рій думок, що не одразу і дійшло до мене, що відбувається. Стою оце в дверях маршрутки і туплю собі про своє.

Спека. Народ щойно вийшов із церкви, зітхає блаженно і мовчки втирає липневий сьомий піт. А водій тим часом репетує на хлопця, який показав йому посвідчення УБД.

Хлопець вже й розвернувся, чи то, щоб вийти, чи гроші дістати. Але ж наш народ глухо стоїть в дверях - і ні сюди, ні туди.
З першого погляду вираховую, що хлопчина був ТАМ. Не знаю як, але я їх бачу і відчуваю. Стає прикро аж зло бере.

Втішаю себе тим, що я, нарешті, достатньо схудла для поміжлюдного плавання і пробираюсь в маршрутку.
- Воював він! Може мені ще й честь тобі віддавати? - горлає водій. - Навоювались! Досить!
- Ще хвильку, - кажу і прицілююся на водія смартфоном. 
- Всесвітнє тернопільське телебачення, апокаліптична програма "Критичні дні" - переконливо так випалюю я. - Повторіть на камеру те, що ви оце сказали!

Водій "зависає" з відкритим ротом. Але швидко оговтується і втискає педаль газу.
- Та їду я, їду! - говорить собі під ніс. - Везу всіх безкоштовно. Шофер же ж - не людина, він їсти не хоче.

Повертає до мене голову і вже голосніше:
- Кажу, як є: шофер в нас - ніхто! І його кожен пільговик може послати подалі. Дожилися! Пенсіонерів вози, ветеранів вози, тепер ще армію вози! Куди ця країна котиться?
- А ви за кого голосували? - питаю.
- За "Голос".
- Тоді збавте гучність, - кажу.
- І що?
- І просто виконуйте свою роботу.

Надувся. Мовчить, тільки поглядає косо.
- До сраки то все! - не витримує. - Бачили: вчора в москві, як запресували молодь?

І народ такий одразу:
- Так! Били страшно!
- Дітей собаками травили!
- І ніхто не вступився!
- Бо там всі бояться!
- Бо там путін всіх тримає!
- Отак і в нас буде!
- Всіх знищать!
- Ми нікому не потрібні!
- путін і нас задавить!
- Бог від нас відвернувся!

Не витримую.
- Дурний вас піп хрестив! - кажу.
- Вам хуйла не треба. Ви самі себе задушите. Самі країну до прірви ведете.
- Та ми нє! Ми з церкви їдемо!
- Безперечно! - погоджуюсь. - Це вас в церкві навчили бути схожими до москви? Бо чим ви відрізняєтесь від них? Ситуація, коли хам-водій принижує хлопця і ситуація в москві вам не тотожні? Ви себе не бачите в тих людях, які там мовчки знімали відео, як ОМОН лупцює студентів?
- Та ні, - заперечує поважний пан у вишиванці.
- В нас то звичайне, побутове, а там - політика.
- Пане, - кажу, - наше побутове хамство давно стало нормою життя і перекочувало в політику. Вас в церкві не вчили, що на гріх мовчати - також є гріхом?
- Ну, ви отак зразу! Гріх - то, коли проти Бога...

Не знаю, що вони там далі говорили. Я вийшла біля ринку. За мною вибіг водій.
- Пані! Почекайте! Хочу вас попросити... Я не хочу без роботи лишитись, в мене діти, жінка не працює.
- І це підстава хамити і принижувати бійця з УБД?
- Та розумієте...Кожна копійка на рахунку.
- І що ви хочете від мене?
- Не показуйте того в новинах, прошу вас! Я вам дам 200 грн, добре? Тільки ви мовчіть...
- Іди, - раджу, - йолопе, вибачся перед хлопцем. Бо він був там, де, не дай Бог опинитись тобі, то в тебе б лайно не тільки з писка б летіло, а й з дупи.

Не мовчиться мені. Хоч і сказати особливо нічого. Думаю, просто.

Що з нами не так? Бо з нашим трактуванням християнства точно не все в порядку. Наша церква допроповідувалась до того, що відокремила Бога від людей і створила з нього якогось хронічно невдоволеного і за все підряд караючого монстра.

А людину - вінець Божого творіння примостила в якомусь нелогічному харчовому ланцюгу сильних світу цього, звела все до чинопочитання, доктрин, канонів, заборон та забобонів.

Проповідування підставляння щік, хронічного терпіння в ім`я Господа, внутрішня церковна корупція та висвячення в духовні провідники абсолютно бездуховних людей привели до повного знищення національного імунітету.

З яких пір самоповага стала вважатись гординею, а меншовартість - чеснотою? Відколи: не реагувати на зло - стало еталоном добра?

Коли ми навчимося повноцінно жити за Божим Законом, а не як-небудь та що про нас подумають і скажуть?

Коли ми змінимо наші страсто-терпінні святкування смерті на святкування і звеличення того, що нам, власне, і дав Бог - життя?

Коли ми навчимось захищати наших дітей не тоді, коли їх б`ють, а так, щоб їх ніхто не наважився образити?

До-речі, знаєте: хто такі Берегині? Не знаєте! Бо це не жінки коло домашнього вогню, які вміють варити борщ, сапати город, доїти корову і народжувати.

Берегинями називали амазонок. Наших амазонок, скіфських. Бо вони з мечами вміли захистити своє домашнє вогнище. В них не було культу страждань і смерті. В них був культ життя.

Але, цю історію в нас теж вкрали. Бо ми добрі, ми все віддамо, лиш би нас не били.

Як на мене, то в християнському календарі, окрім Страстей є ще і Преображення, і Воскресіння, і Вознесіння.

Ми колись навчимося преображатись, воскресати і возноситись над марнотою, хаосом, ницістю, хамством?

Чи так і житимемо народом, на чиїй землі окупанти Русі святкують хрещення Русі, як своє власне свято? А ми мовчимо. Берегині в нас перевелися...