Вже 20 літ минуло з тих пір, як Володимир дякував Мирославі за друге народження. Він пив запашний цілющий чай із карпатських трав, ніжно тримаючи глиняне горнятко, подароване йому юною знахаркою…

Володимир з друзями полюбляли походи в Карпати. Тієї зими вони вперше потрапили у страшну заметіль. Він пригадує, як його накрила снігова лавина і він покотився донизу…

Стара Соколиха ще довго стояла на схилі і пильно вдивлялася у загадкове світило, намагалася розпізнати, що ж віщувало вранішнє Сонце. Сиве пасмо вибилося з-під хустки і погойдувалося на вітрі. Вона поволі почала спускатися у долину. Раптом відчула чиюсь присутність неподалік. Прислухалася до ранкової тиші, пригледілася до снігу. Під дубом лежав чоловік. І хоч він був зовсім нерухомий, жінка побачила, що життя ще жевріє у його бездиханному тілі. Вона підняла його сумку, яка була перекинута через плече і потягла тіло до своєї хижі.

– Мирославо! Допоможи! – покликала вона прочинивши двері. Дівчина похапцем накинула свитку і вискочила до бабусі на поміч. Вони витягли чоловіка на теплу глиняну лежанку, поскидали з нього задубілий одяг. Соколиха миттю кинулася заварювати якесь зілля. Наказала онуці по декілька крапель заливати непритомному незнайомцеві до рота. У велику миску налила теплої води, кинула туди якесь листя, тихо шепочучи своє замовляння, і подала Мирославі. Дівчина вперше так близько бачила оголене тіло чоловіка. Вона ніжно обтирала його чудодійною водицею і знову торкалася губ, аби зволожити їх лікувальним настоєм.

– Я піду по хмиз, а ти далі зробиш, як я тебе вчила, – сказала стара і вийшла на мороз.

Мирослава ще влила до рота декілька крапель зілля. Вона роздяглася догола і лягла поруч із нерухомим гостем, щільно вкрившись шерстяною ковдрою. Руками і ногами дівчина обвила чоловіче тіло. Враз вона відчула прилив невідомої раніше енергії, її кинуло в піт. Тіло юнака зігрілося. І вона задрімала. Сон був настільки глибоким, що вона не чула, як бабуся зайшла до хати і поралася вже коло печі. У дівчини зовсім зник сором, і вона тихо лежала, розглядаючи гарні риси чоловіка, витираючи піт на його чолі і погладжуючи довге русяве волосся. Враз незнайомець відкрив очі, тихо зітхнув і знову заснув. Дівчина підвелася, бережно загорнула хлопця ковдрою, накрапала йому настою і сіла поруч. Сорочку одягла, коли бабуся покликала її вечеряти…

На ранок юнак вже привітно і здивовано дивився своїми блакитними очима на свою вродливу рятівницю. А за декілька днів одужав остаточно.

– Як я можу віддячити вам? – запитував він у дівчини, коли вже збирався залишити їхню затишну гостинну оселю.

– Залишись ще на декілька днів. Допоможеш нам по господарству. Та й окріпнеш, – вона так пильно дивилася на нього своїми великими карими очима, що він не зміг відмовити.

Мирослава розповіла, що вирішила жити з бабусею після смерті мами. Бабуся-знахарка передавала їй свої знання, які переходили з покоління в покоління. Дівчина захоплено щиро говорила, і Володимиру здалося, що він потрапив у дивовижний казковий світ.

– Яка ж ти красива! – він взяв її за руку. – Поїдеш зі мною у місто? Я закохався, як тільки тебе побачив.

– Ні. Я маю залишитися в горах. Обіцяла бабусі. Ти залишиш мені згадку про себе: я народжу від тебе доньку, – впевнено відповіла дівчина. Її великі очі стали сумними. – Я – знахарка, відьма. Розумієш? Я не зможу жити між людьми. А ти не зможеш тут.

І справді вони жили в різних світах, в інших вимірах…

Дівчина дбайливо готувала шлюбну постіль з вишитими подушками і запашними травами. Сьогодні вона вперше віддасться чоловікові…

Все відбувалося, як і бабуся колись розповідала. Її мати ніколи не бачила свого батька, хоча народилася вона з великої любові.

– Ти завжди будеш у моєму серці. Життя твоє складеться добре. Матимеш кохану дружину, дітей. А мене будеш згадувати, коли питимеш чай з цього горнятка, – і простягла юнакові подарунок.

Теги:
 

Медіа