Село Загнітків розташоване на північному заході Одеської області, за якихось 600 метрів до кордону Молдови. Там невизнане Придністров'я, і дороги туди немає. Дістатись до Загніткова, якщо у вас не ГАЗ66, можна лише із райцентру – із Кодими, причому дорога дуже весела – спочатку покоцаний асфальт, потім поганенька бетонка, потім щебнева висипка, трохи грунтовки, й усе це постійно змінюється.

Та і до самої Кодими дістатись непросто, хоча, правду кажучи, від сусіднього райцентру, Балти, дві третини дороги (2017 р.) – ідеальний асфальтобетон, причому техніка продовжує працювати, й можливо скоро цю легендарно-страхітливу дорогу, перетворять із гусені у метелика.

Балтський і Кодимський райони – це справжнісіньке Поділля. Їхати сюди варто із траси Е-95 (Київ - Одеса). Тут, як і всюди на Поділлі, повно різноманітних природних та архітектурних цікавинок, адже тут залишили слід і турки, і поляки, і євреї, і молдавани, і, звичайно, українці. Особливо це стосується Загніткова, який міг би бути туристичною перлиною.

zag1

zag2

zag3

Загнітків лежить на пагорбах над глибокими ярами. Здавна у цих ярах добували білий камінь – вапняк. У схилах залишилося багато печер і катакомб (в селі їх називають шахтами). Одну із найстаріших рукотворних печер називають печерою Кармелюка – існує легенда, що народний герой Устим Кармелюк, ховався від панів у цій печері, і навіть сам її і викопав. Але найглибші катакомби відносяться до радянського періоду – місцеві мешканці із задоволенням показують дорогу до них.

Нині Загнітків – велике село, в якому мешкає 2800 осіб, а у 18 столітті це було містечко, яке складалося із кількох районів (Волощина, Слобода, Кошарка) і населялося різноманітним людом. Тут було багато єврейських купців, які влаштовували великі ярмарки. Продавалося м’ясо, зерно, риба, сукно, шкіра, молдавські вина, тютюн… Розвивалося ремісництво, а козаки, які масово приїжджали сюди після руйнування Січі, займались видобутком каміння.

zag4

zag5

zag6

У 18 столітті Загнітків, як і усе Правобережжя, належав до польської корони. Містечком володіли відомі польські магнати Любомирські, за клопотанням яких, на початку 18 століття, із благословення митрополита Афанасія Шептицького, тут була зведена уніатська (греко-католицька) церква. Зараз важко сказати, як прийняли унію місцеві мешканці – на думку більшості дослідників, вони ходили в греко-католицьку церкву, але молились за православним обрядом, який майже не відрізнявся.

Теперішня мурована Михайлівська церква була зведена вже у російський період, у 1822 році. Це був класицизм, хоча нині важко сказати точно, як церква виглядала у ті давні часи – в радянський період вона була закрита й зазнала певних спотворень. Дзвіницю храму збудували у 1853 році.

Головною пам’яткою села є старовинне кладовище, де збереглися тесані з каменю хрести початку 19 століття. Такі кладовища називають козацькими – так і місцеві мешканці його називають. Найбільш вірогідно, що на кладовищі спочатку ховали козаків-каменотесів, а потім і їхніх нащадків – багатих мешканців Загніткова. Очевидно, що у 19 столітті тут було немало майстрів, які вирізали хрести з кам'яних блоків, та й каменю вистачало.

zag7

zag8

Деякі хрести ще й досі виглядають дуже колоритно – їх можна вважати справжніми історико-культурними пам'ятками. Подібних кладовищ в Україні збереглись одиниці, але мешканці Загніткова якось байдуже відносяться до своєї історії. Більшість хрестів повалені – кажуть, що то валили комуністи, але вони не розбиті і їх можна встановити на місце… Неймовірне місце. Заради одного цього кладовища варто приїхати у Загнітків. Ви тут відчуєте пульсуючий хід історії краще, ніж будь-де.

zag1

zag1

Джерело: https://uamodna.com/articles/zagnitkiv-neymovirne-podiljsjke-selo-na-odeschyni/
 

Медіа