Центам вивчення історії та
сучаснім форм тоталітаризму
МАУП запропонована програма вивчення
голодоморів в Україні
для студентів та учнів загальноосвітніх шкіл
(МАУП 2004, 42 с). Усвідомлюючи фундаментальну важливість теми,
вважаю необхідним висловити зауваження по суті.

Зокрема, психологічний аспект організації та реалізації голодоморів в програмі належним чином не розкритий. А саме: голод в Єгипті за першою книгою Мойсеевою "Буття" лише побіжно згаданий. Одначе варто, на наш погляд, було б акцентувати увагу студентів на ролі злочинного психологічного впливу на єгипетського Фараона чужоплемінного візиря Йосипа Огидного, який, скориставшись безглуздим сновидінням правителя та усунувши з його оточення сдиноетнічних радників, напророчив чорне пророцтво про майбутній (аж за сім років) голодомор в Єгипті (Кн. Буття 41:29,30). Згодом, під сміхотворним приводом підготовки держави до голодомору, одержавши від Фараона необхідні важелі влади, Йосип Огидний підібрав відповідних урядників і спланував, організував та реалізував напророчений голодомор, завдяки якому єгиптяни змушені були закабалити самих себе в рабство, хоча хліба в Єгипті було "як морського піску" і не було числа в єгипетській арифметиці для позначення його кількості (Кн. Буття 41:49). Тут аналогія з колективізацією, коли українські селяни під проводом юдо-більшовицьких комуністів повернули голоблі в колгоспи, буквальна.

Щодо Єгипту, то дієздатність Фараона була заблокована Йосипом Огидним не тільки психотехнічними методами, але й корупційно-хабарницьким способом — частина золота та коштовнос тей, загарбаних єгипетськими торгсинами в аборигенів, була демонстративно "внесена до фараонового дому", тобто фараона було куплено з руками і ногами (Кн. Буття 47:14). Чого ще, крім височайшої "криті", потрібно злочинцю?

З цього моменту режисер і диригент єгипетського проекту голодомору своїми планами та діями стає прообразом не тільки партійних функціонерів, номенклатурних посадовців доби правління тезки єгипетського діяча Йосипа Віссаріоновича, але й стає взірцем для олігархів періоду "нєзалєжной" України. У цьому зв’язку є підстави вважати, що й президент Кучма міг би інакше проявити себе на високому посту, якби дочасно не був оточений відповіними діячами типу Бірштейна, Медведчука, Табачника, Суркіса, Звягільського і т.п. і, взагалі, проект навчальної програми, детально розглядаючи матеріали пленумів ЦК ВКП(б), газетні публікації 1930-1940 рр., директиви генсека Сталіна та його соратників, хоча і зачіпає, але недостатньо висвітлює події останніх років XX століття в Україні. Зокрема, хіба не було можливості уникнення руйнації економіки України трастами, довірчими товариствами та приватизаційними диверсіями? Така можливість, звичайно ж, була. Досить звернути увагу на досвід Прибалтики та Білорусії, щоб у цьому перекона тися. Перші траста та довірчі товариства в Україні розпочали бурхливу діяльність саме тоді, коли у Москві вже посадили в "матросскую тишину" організатора МММ Мавроді! Тобто демонізація так званих "світових латентних структур" в проекті програми, на наш погляд, мусить бути врівноважена можливостями тверезої оцінки ролі свідомості як найвищих посадовців, гак і керівної верхівки українського суспільства. "Світова латентна структура" — це щось невидиме і невловиме, в той час як ганебна роль конкретних табачників, медведчуків, суркісів, червоненків, черновецьких, блайхів і т. д. при повному потуранні більшості “свідомих" і "порядних" "професіоналів" та "патріотів" залишається за кадром проекту. В такому контексті надзвичайно показовою є історія останніх років правління сім'ї Романових, яка в своїх надіях настільки гіпертрофовано уповала на біблійного Єгову, що під час японської війни 1905 року до театру воєнних дій надсилала замість гармат, кулеметів та набоїв цілими ешелонами хрестики, образки та ладанки. Чим це скінчилось, всім відомо. Маловідоме полягає в іншому, а саме — поразка Російської імперії від японської військової потуги за мізерністю свого значення ніяким чином не співмірна з грандіозною поразкою дому Романових від злочинної діяльності одного-єдиного київського єврея — Арона Сімановича, який, ставши особистим секретарем пройдисвіта Гришки Распуті- на, дощенту исихічно та морально розклав не тільки вищі ешелони влади, а й саму вінценосну родину, а імператора перетворив на жалюгідного вічно п'яного слабовільного богомольця. Дійшло до того, що в останній дореволюційний рік всі міністри призначалися і звільнялися виключно за вказівками сіоністського шахрая Лрона Сімановича та брудного християнського монаха Григорія Нових, псевдо — Распугін (спогади особистого секретаря Григорія Распу- тіна з книги "Святой черт", стор. 151, видавництво "Книжная палата", Москва, 1990 р.). Отже, на наш погляд, в проекті навчальної програми, не дивлячись на волику кількість документального матеріалу, психологічний бік проблеми не окреслено. Це перше.

Друге. Присутню в проекті програми спробу пов'язати давню ідею юдейських рабинів та левітів про безперервне руйнування чужоетнічних управлінських структур і нав'язування кабалістиних методів тоталітарного правління з комуністичним інакомов- ленням про будівництво нового суспільного ладу (та й про так звану "розбудову" української держави, про "перехідні періоди" і тому подібне), на наш погляд, варто було б ілюструвати прикладом вишколу Йосипом Огидним власних, до того психологічно і морально нормальних братів, сумління яких психотехнічними прийомами він деформував і переінакшив, з метою дресури та муштрування їх як пройдисвітів, шахраїв, живодерів, аферистів та олігархів з тим, щоб продовжити в часі від покоління до покоління руйнівну діяльність єговообраного бандитського племені. Інакше епізод єгипетського голодомору так і залишився б просто єгипетським епізодом, історичним казусом без наступних повторень упродовж історії. Отже, вишкіл Йосипом власних братів — прообраз майбутніх хедерів, єшівів, семінарій та синагог, які по сьогодні діють під гаслом — кожне покоління євреїв мусить мати власного Йосипа, Мойсея, Ісуса, Навіна, Ездру, Герцля, Моше Даяна, Естер, Юдит і так далі. Таким чином, епізод руйнування єгипетської державної піраміди за допомогою психоекономічної диверсії (ми вас врятуємо від голоду, або ми вам збудуємо світле майбутнє і т.п.) та технології — це прецедент, від якого діячі людожерного сіонізму, завдяки талму­дичному вишколу впродовж багатьох поколінь, не можуть або не здатні відмовитись. їхня психіка руйнується, напевне що, вже на генетичному рівні. Принагідно слід зазначити, що догмат про святенність Ветхого Заповіту настільки деформує розумову діяльність юдохрисгиян, особливо священників та пресвітерів, які з такої деформації, до речі, мають і досить суттєву матеріальну складову, іцо вони виявляються нездатними протистояти не тільки економічним, але й психічним атакам та диверсіям, коли блокується керівна воля правителя та державної управлінської верхівки і від їхнього імені під виглядом реформ здійснюється руйнація всієї господарсько-політичної системи, держави, нації... Питання про аналогічну відсіч, дзеркально-симетричну протидію стосовно нинішніх нахабних, явних, аж ніяк не латентних угрупувань в програмі ніяк не ставиться, хоча без єдиного пострілу ліквідуються завоювання багатьох поколінь і над долею українського народу нависають апо- каліптичні хмари "кінця світу" — тобто рабовласницького ладу. Єгипетський епізод руйнації державної структури Йосипом Огидним у вигляді обрізаної піраміди з відірваною від народу керівною вершиною красується на однодоларовій купюрі, яка стала візитною карткою підступності сіоністської ідеї. В програмі голодомо- рознавства ця обставина обов'язково мусить бути відображена. А все починалося, на перший погляд, з невинного напівдебільного фараонового сновидіння про сім корів та сім колосків.

Третє. Підручники, посібники, хрестоматії для середніх шкіл та для вищих навчальних закладів, розглядаючи біблійні легенди та міфи, і досі вводять в оману вчителів, студентів та школярів, бо тлумачать з точністю до навпаки голодоморну діяльність Йосипа Огидного в Єгипті, виставляють його як рятувальника стосовно єгиптян-аборигенів. Одначе, як ми вже знаємо, біблійна книга Бутгя, тобто єврейська Тора ніяких підстав для такого трактування, м'яко кажучи, не дає. Тож чи не настала нарешті пора кардинального перегляду постаті Йосипа Огидного? Чи не слід цього злочинця поставити в один ряд з його тезкою Йосипом Джугашвілі, як прямого організатора та винуватця акції голодоморного геноциду — злочину світового масштабу, покарання за який не має терміну давності. Недарма С. О. Гримблат в статті "Уроки голодомору" в Збірнику матеріалів Другої Міжнародної наукової конференції "Голодомор 1932—1933 років" (Київ, 2004, МАУП, Міжнародна кадрова академія), наводить свідчення про те, що якийсь сучасний єгипетський юрист подав позов до уряду Ізраїлю з вимогою повернути єгиптянам золото та коштовності, загарбані шахрайським способом, при виході євреїв під проводом Мойсея. Щоправда, у відповідь інший, єврейський, юрист висунув позов до уряду Єгипту компенсувати так звану "рабську працю" євреїв за 250 років, хоча насправді саме єгиптяни стали рабами євреїв при Йосипі Огидному. Тим не менше, в даному разі Ізраїль знайшов хоча б якусь, хоч і відверто безглузду, відповідь щодо доби Мойсея. Але яким буде контрзвинувачення Ізраїлю, коли єгиптяни додумаються висунути позов євреям за організацію їхнім предком голодомору. Адже саме Йосип Огидний є архетипом і предтечею всіх мойсеїв, ісусів, навінів, інквізиторів, гестапівців, кагєбістів, комуністів, фашистів, сіоністів та інших терористів, включно з Аль-КаїДою Бен Ладена. Таким чином, лише тоді, українці зможуть бути гарантовані від повторення подій 1932—1933 років, трастів, фінансових пірамід, приватизаційних терактівта інших форм винищення і обкрадання, коли буде переглянуто наше ставлення до цього негідника, шахрая, ката й пройдисвіта Йосипа Огидного, якого сіоністські служителі культу називають Прекрасним.

Четверте. Звичайно ж, вивчаючи в юдейських навчальних закладах, читаючи т. зв. "святі" сувої, не всі євреї здатні без внутрішнього збурення, протесту і душевного трепету сприймати і, тим більше, виконувати закони, заповіді та настанови кровожерливих предків про обов'язкове виморювання, винищення та вирізання християн, мусульман і язичників, бо злочин діє розкладово передусім на самого злочинця. Передчуття деяких юдеїв про неминучу розплату і виливається в чорні пророцтва щодо самих себе. Тому читаємо, як в Єзекіїля, так і в інших пророків "серед тебе батьки будуть їсти своїх синів," а сини будуть їсти батьків своїх" і тому подібне. Ці пророцтва не раз справджувались. Єговообра- ний народ неодноразово потрапляв у катастрофічні ситуації типу Холокосту, але левітська каста постійно виходила сухою з води. Для неї, напевне, існують інші заповіді, ніж для нещасних рядо вих євреїв, над якими привид погибелі Єгипту та інших племен постійно нависа, як Дамоклів меч, неминуче та обов'язково.

Римський історик Йосип Флавій у книзі "Иудейская война" (Мінськ, "Бслорусь", 1991) описує голод в оточеному імператорськими когортами Риму Єрусалимі (стор. 368): "Хлопчаки та юнаки, хворобливо розпухлі, блукали, наче привиди, на майданах міста і падали на землю там, де їх настигала голодна смерть". Далі, на стор. 392, літописець трьох імператорів розповідає про жінку на ймення Марія, яка зарізала власне немовля, засмажила його і, з'ївши одну половину, другу демонстративно запропонувала волоцюгам, які негайно прибули на запах смаженого. "Я приберегла для вас ще пристойну порцію", — сказала жінка і відкрила залишок жахливої трапези. Тремтіння і жах пройшли тілами волоцюг. Вони оніміло стояли перед пекельним видовищем, як укопані. "Чого ви чекаєте? — сказала їм нещасна, — їжте, бо і я їла. Вам страшна ця жертва? Добре, я сама доїм залишок, як з'їла і першу половину". Страх і трепет примусив розбійників відступити. Звістка про цю дикунську подію дійшла і до римлян. Багато хто відмовлявся в таке вірити, але більшість загорілася ще полум'янішою ненавистю до жидівського народу. Імператор Тит сказав: "Мир, релігійну свободу і прощення за злодіяння я пропонував юдеям, але вони вибрали замість єдності — розбрат, замість миру — розбій, замість спокою і добробуту — голод. Тож хай не світить сонце над ганебним містом, де матері вживають в їжу власних дітей... Ось якби вони (євреї) не пережили такого, тоді б можна було б надіятись на переміну їх способу мислення!" так говорив про юдеїв римський імператор Тит, якого саме цей випадок і примусив зруйнувати Єрусалим.

Таким чином, українські голодомори, поза всяким сумнівом, мають кабалістичне походження. 1 діячі типу Троцького-Брон- штейна, Каменева, Зінов'єва, Кагановича, Хатаєвича, Френкеля і т.д. безперечно керувались взірцями саме власної історії, коли організовували геноцид українцям. Навчальна програма тільки виграє, коли наведе свідчення такого авторитетного єврея, як Йосип Флавій та інших очевидців розплати євреїв за злодіяння предків.

П'яте. Літературний стиль навчальної програми на наш погляд, занадто протокольний, сухий, позбавлений свідчень безпосередніх жертв голодоморів та їхніх родичів. У ньому хоч і наводяться деякі праці членів Ради Асоціації дослідників голодоморів 1921 — 1923, 1932— 1933, 1946— 1947 рр., зокрема, Веселової О. М., Марочко В.І., Мовчан О.М. та ін., але не висвітлена діяльність самої Асоціації, в роботі якої студентство могло б взяти найбезпо- середнішу участь.

Не зачеплено також питання вибіркового злочинного впливу так званих "прихованих" світових структур на різні держави та етноси. Чому, наприклад, народи східно-азійського регіону — Китай, Японія, Індія, Таїланд і т.д. свого часу і тепер зуміли уникнути смертоносних катастроф, аналогічних українським голодоморам, європейським інквізиціям, столітнім війнам, американським конкістам чи африканським работоргівлям. Чи не тому, що мали міцну, глибокоешелоновану, виключно національну ієрархію, засновану на стародавніх етнічних віровченнях, наприклад конфуціанстві, та традиційних звичаєвих засадах?

Сьогодні саме народи східноазійського регіону завоювали науково-технологічний плацдарм для прориву у незбагненне майбутнє. А яка доля чекає українців, коли на сьогоднішній день 80% української власності приватизовано саме креатурами латентних сіонізованих, або відверто сіоністських структур?

Таким чином, напрошується висновок, що глибоко необхідна учнівству та студентству навчальна програма "Голодомори в Україні у XX столітті" в багатьох аспектах адекватна сучасним суспільним вимогам, але потребує і суттєвих доповнень та коректив, які допоможуть майбутнім державним діячам, що сьогодні перебувають ще в студентському та учнівському статусі, не тільки вивчати та досліджувати економічні катастрофи і голодомори, але й попереджувати, уникати та не допускати їх повторення у майбутті Української держави. Ніколи і нізащо.

Теги:

Схожі статті

  • 04.04.2016
    4785

    Звідки прийшов звичай постувати? Коли вперше в Україні люди почали дотримуватися постів? Що

    ...
  • 03.03.2016
    1781

    Єгово, бійся свідків давнини!
    Тебе Чорнобиль меле вже на порох,
    Але полають жертви з

    ...
 

Медіа