Єдиний син і нащадок Галицького князя Володимирка Володаревича та Софії Угорської, дочки короля Коломана народився близько 1130-го р. Батьки виховали Ярослава мудрим, добрим, освіченим, чесним.

За велінням татка він мусив одружитися з Ольгою – дочкою володимиро-суздальського князя Юрія Долгорукого. І Ольга, і Ярослав були далекими нащадками Ярослава Мудрого. Вінчання відбулося 1150-го р. у Пересипниці, у тому монастирі, де пізніше живою українською мовою уклали Пересопницьке євангеліє, на якому присягаються наші Президенти. Господь не дав їм кохання. Кажуть, вона була набагато старшою і мала зимну кров. Що ж, буде Ярослав тішитися вихованням сина, якого князь назвав на честь свого батька Володимиром. Син був обличчям і характером так схожий на Ольгу, що Ярослав охолов до нього.

У 1152 р. помер батько Осьмомисла і князь віддався державним справам. 35 років Осьмомисл ширив свої володіння, укріпив князівство, створив могутнє військо, уклав договори з Угорщиною та Польщею, підтримував дружні стосунки з Візантією та імператором Священної Римської імперії Фрідріхом І Барбароссою. За його правління у Галицькому князівстві збудовано і укріплено багато міст; у 1153—1157 рр. у Галичі споруджено Успенський собор. Але не знаходив спільної мови з старими багатими боярами, зі своєю дружиною Ольгою та верхівкою церкви, яку щедро оплачувала княгиня.

Зрідка Ярослав відвідував дружину. Ольга народила дочок: Вишеславу, яку згодом видали заміж за Одона Мешковича (старшого сина Мешка ІІІ Старого), князя познанського і калішського; та Єфросинію – майбутню дружину князя Ігоря Сіверського. Ледве минув Єфросинії Ярославні 13-ий рік, як почали до Галича вчащати свати: і угорський король, і молоденький князь Сіверський – Ігор Святославович. Побачив Ярослав, як сяють очі Ігоря, як він голубить поглядом Фросинку і вирішив: «Нехай переможу кохання!» Весілля відгуляли в Галичі і оселилися молоді в Путивлі.

Частенько Ярослав ходив на полювання. От і тієї весни він розмірковував про осінь свого життя. І на квітучій галявині вполював не куницю, а прекрасну дівицю. Дочка боярина Анастасія Чагрова причарувала Осмомисла. Зайнялися вони обоє полум’ям кохання і народився їм син Олег. Княгиня Ольга добре і давно знала про існування Настки; у 1170 р. вона вчинила демарш і від’їхала з сином Володимиром (на якого князь, мабуть, мимоволі переніс нелюбов до його матері) до Польщі.

Князь Ярослав хлюпостався у щасті: кохана Настка, син Олег… Та багато хто йому заздрив: бояри боялися, що родичам Настки дістануться кращі посади, привілеї, адже князь обожнював бояриню. З великими грошима та облудою словесною звернулася княгиня Ольга до священиків. І коли всі інтереси збіглися, восени 1173 року стався вибух: бояри захопили князівський двір Осьмомисла, усю родину Чагрових знищили; зв’язали й ув’язнили самого Ярослава. Церковники оголосили Настку ворожкою, яка причарувала князя, розбила родину. Її спалили на вогнищі, а зв’язаного князя Ярослава поставили так, щоб він бачив загибель коханої. Вперше і востаннє в історії України на вогнищі спалили кохання.

Далі бояри примусили свого князя відновити подружнє життя з Ольгою: «А князя водили до хреста, книжник,— щоб йому мати княгиню по-справжньому, і так все владналося».

Зрозуміла Ольга, що чоловік не подарує їй вчинку: схопила дорогоцінності, сина й подалася на еміграцію.

Минали роки, Ярослав старів і втрачав сили. На початку осені 1187 р., передчуваючи подих смерті, він склав заповіт, яким передав Галич улюбленому позашлюбному (від Анастасії) синові Олегу, а Володимирові дав загублений у Карпатах Перемишль. Він скликав «мужів своїх», а також простих людей і мовив: «Батьки й брати! Простіть і віддайте!» Потому звелів відчинити князівські скарбниці й роздати людям добро. Поки народ отримував коштовності, ніхто й не помітив, як перестало битися зранене серце Осьмомисла.

1 жовтня 1187 р. згас князь Галицького князівства Ярослав Осмомисл, який міг думати за вісім осіб і знав вісім мов (вісім – осьм), тому й звали Осьмомислом. Був похований у кафедральному соборі Галича.

А князь новгород-сіверський Ігор Святославович, правнук половецького хана Оссолука, по матері – онук хана Аепи, пішов у похід на свого майбутнього свата хана Кончака. У невдалий похід на половців разом із батьком пішов і Володимир – старший із п’яти синів Ігоря та Єфросинії.

І завів князь Ігор цвіт руської військової еліти у «половецьку далеч», не вів розвідку, не вживав елементарних охоронних заходів; а сам втік з поля бою, бачачи, як гинуть його полки, і потрапив до полону.

І голосила тоді 30-літня Єфросинія – Ярославна у Путивлі-граді на валу.

Допоки Ярославна тужила у Путивлі, Ігор у хана Кончака бенкетував, їздив на полювання, розважався з наложницями, а далі «втік з полону». «Втеча» завершилася шлюбом Ігоревого сина Володимира з дочкою Кончака Свободою, небогою грузинської цариці, дружини Давида Будівничого, названою в «Слові» красною дівою. Він перебував у полоні, поки не народився син, а якби дочка з’явилася, його б не відпустили. Молодята з первістком повернулися в Русь зі Степу у 1188 році.

У 1206 році, невдовзі після смерті Романа Мстиславича, галицькі бояри запросили Володимира Ігоровича з братами княжити в галицько-волинських землях. Спроби зміцнити свою владу шляхом репресій скінчилися для синів Ігоря Святославовича трагічно. У вересні 1211 року брати Ігоревичі, внуки Ярослава Осьмомисла, Роман, Святослав й Ростислав були схоплені й прилюдно повішені в Галичі тими ж боярами. «Факт в історії давньої Руси нечуваний!.. бояри перед тим ще й «били» сих князів» – писав Михайло Грушевський. Не ясно, чи й Володимир Ігорович зазнав такої долі – йдеться лише про його втечу з Галича у вересні 1211 року.

Єфросинії Ярославівні було тоді 55 років і чекала її дорога в монастир.

Убиваючи нашу історичну пам’ять, «старший брат» нишив усі могили видатних осіб, а рештки князя Осьмомисла – єдині князівські кості, що збереглися на території України. Скелет князя Осьмомисла знайшов у Галичі науковець Пастернак. Зібрав у мішок, бо в повітрі було чути гарячий подих Другої світової, привіз до Львова і заховав у крипті Святого Юра. В мішок поклав записку, у якій присягався, що це автентичні рештки князя Ярослава Осьмомисла. Мішок пролежав за якимись дошками/фанерою довгі роки. Пастернак помер у Канаді на еміграції, а останки князя знайшли 1991 року, коли собор повернули УГКЦ.

Теги:
Джерело: http://uahistory.com/topics/famous_people/2801
 

Медіа