Кожна людина має право на переосмислення життя, історичних фантів, усталених стереотипів і загальновизнаних норм моралі та поведінки - це є одвічне прагнення людства до пошуків істини, духовних та моральних ідеалів. Не був винятком і наш геніальний Пророк Тарас Шевченко.

Чи не тому дехто прагне показати Кобзаря як ревного християнина, побожного "православного" (ортодок­са), або й - войовничого атеїста, як це робили більшовики. Кожен з прихильників тієї чи іншої доктри­ни може знайти в його доробку аргументи на підтвердження своїх переконань. Сучасні християнські фанатики використовують у своїх доказах Шевченковий цикл "Давидові псалми", біблейні епіграфи до багатьох творів та ін., Навіть у поемі "Марія" знаходять побожне схиляння перед Богородицею (Д. Степовик), заплющуючи очі на таке відверто народне трактування Марії як покритки, що явно спрос­товує Біблію з її "непорочним зачаттям".

Є.Сверстюк звинувачує всіх українців, мовляв, "ви не зна­єте Шевченка", напевно, сам претендуючи на досконале знання "Кобзаря". Однак і він замкнувся в рамках сліпого християнського фанатизму, приліпивши Шевченкові ярлик християнського поета.

Про духовне переосмислення Кобзаря красномовно свідчить його останній вірш, написаний 14-15 лютого 1861 року як прощан­ня з цим світом і передчуття далекої дороги "на той світ, друже мій, до Бога". Тут світла радість поета сягає своїх вершин саме у язич­ницькому розумінні буття. Тут немає християнської скорботи чи страху, жодного християнського символа чи слова. Натомість, язич­ницькі образи грецької та римської міфології (Парка-пряха, річка Лета, перевізник Харон та ін.) тісно переплелися з образами укра­їнської Богині Долі, що пряде нитку життя, широкого Дніпра - свя­щенної ріки українців, та священного гаю, у якому поет мріє спочи­ти; ось Шевченковий Рай - Рай Предківської Віри.

То в якого Бога Вірив Тарас? Чи можемо ми з повною впев­неністю назвати його язичником? Звичайно, ця тема потребує ще глибокого дослідження й осмислення, адже ідеологічні редакції його творів - загальновідомий факт. Подаємо роздуми на цю тему хар­ків'янина Богдана Фіка під заголовком "Шевченко і релігія", розумі­ючи, що пошуки істини тривають і далі.

Теги:
Джерело: журнал "Сварог", №6, 1997

Схожі статті

  • 15.12.2015
    1646

    Ярило - бог Весняного Сонця, розквіту природи, родючості, пристрасті. Корінь слова Яр- означає

    ...
  • 15.12.2015
    4332

    Чорнобог — бог темряви, ночі, зими, холоду, але водночас таємничості, ворожіння, марення, сну.

    ...

Медіа