Гумор може бути геніальний і бездарний. Сміх може вбивати і може рятувати.

Комічне і трагічне – поруч, адже це саме людське життя. А ще гумор дуже швидко «псується» – анекдот, так само як і риба, має бути свіжим… І хоча нині, з огляду на обставини, породжені пандемією коронавірусу, начебто й не до сміху, але сміх, гумор усіх спектрів – від брутального анекдоту до тонкої усмішки був і залишається одним із тих дієвих психологічних запобіжників, що дозволяє нам залишатися людьми. Упродовж століть – пісня і сміх були для українців тією силою і стихією, що наснажувала, підтримувала й об’єднувала. Як там у Шевченка: «Грає кобзар, виспівує – аж лихо сміється». Чи не в кожній архівній слідчо-оперативній справі репресованих українців, починаючи ще з початку 30-х років і майже до останнього, можна прочитати доноси сексотів: «Збиралися разом, співали українські пісні…» Згадується і про «небезпечні» жарти.

Тож ця дата – 1 квітня 2020 року – гарна нагода здійснити невеличкий історичний екскурс, пригадати, над чим колись сміялися українці.

Давні часи: а ви думаєте, чого саме у нас з’явився Гоголь?

За легендою, підвішений за ребро на гаку Байда теж жартував. Хто не пам’ятає – то це ХVІ століття, час, коли чи не вперше постало питання про національну українську мову (поява Пересопницького Євангелія). Жартували українці і за московитів, і за поляків, і за татар. У добу українського бароко носіями українського гумору були мандрівні дяки – спудеї, канцеляристи, бурсацька богема, вихідці з козацького середовища. Вони могли розповісти історію в дусі найчорнішого горору, а могли розвеселити так, що живіт надірвеш. Про це чудово знав Микола Васильович Гоголь і віртуозно використовував у своїй творчості. Та й не лише він один – «Енеїда» Котляревського – теж звідти, до того ж, написана саме тоді, коли живою була пам’ять українців про криваве знищення Катериною ІІ Запорозької Січі. Переходячи з міста в село, з села в місто, мандрівні дяки збирали силу-силенну різноманітних кумедних історій, чуток, небувалець і анекдотів.

1585722304 930

Зображення: Козак Мамай

Цікавий нюанс: гумор в українців був більш демократичним і «легшим» ніж, до прикладу, у росіян. У нас не було культурного дуалізму, ситуації класичного російського «двоєвір’я» – протиставлення «залізного» офіціозу, влади в особі царя-батюшки і церкви – народові. «Бог создал попа, а бес скомороха», – казали росіяни. Перший послуговувався сакральною церковнослов’янською мовою, а другий – «матерною лаею». Приблизно з другої половини ХVІІІ століття, коли починається «закручування українських гайок» з боку імперської Росії, коли переважна більшість української козацької старшини подалася на службу до російського царя, спокусившись дворянським званнями, титулами і правами, українська мова почала витіснятися на маргінес. Власне там і «осів» український гумор – у середовищі дрібної шляхти, дрібних чиновників, міщан, а також селян – нащадків запорожців.

Анекдоти ХІХ ст.: по нинішніх часах смішно не завжди, а буває – саме воно!

Слово анекдот має грецьке походження – anekdotos означає «невидане, те, що не належить широкому розголосу». Перші анекдоти з’явилися ще в середині VІ століття у Візантії, завдяки праці Прокопія Кесарійського «Таємна історія», присвяченій розвінчанню панегіричних образів імператора Юстиніана і його дружини Феодори. Згодом анекдотами почали називати короткі оповідки про видатних (або й не дуже) історичних особистостей, різноманітні курйозні ситуації. Але, що було смішним тисячу, а то й сто років тому, сьогодні вже таким не видається, а часом потребує досить розлогого наукового коментаря.

1585722488 865

Зображення: Історичні збірки анекдотів

Щоб мати уявлення про те, з чого сміялися українці наприкінці ХІХ століття, варто почитати «Галицько-руські анекдоти», зібрані Володимиром Гнатюком, українським етнографом, фольклористом і мовознавцем. Збірка побачила світ у 1899 році. Ось декілька прикладів: «Вкрав злодій в дворі бугая. Та заніс його до хати, викопав під столом яму, положив там мнясо, та все потроха їв з жінкою та дітьми. От раз вийшов він в поле, лиш синок малий грівсь перед хатою, витуливши живіт. А в хаті собака, Круць, сїв під столом над ямою та нюхає. От приходять на обійстє люде, шукати злодія. От оден приходить до дитини, та штрукає го пальцем в живіт: – Пук! Пук! Наїв ся круп! – Блезес – каже дитина – неплавда, панського бугая. – А де він синку? – В хаті під столом, Клуцеви під хвостом. – От яке мале, кроть єго мать, що наговорило! Каже другий. Вони засоромились і пішли дальше» (1886, записано у Львові)

А от ще – і навпаки – нібито для наших часів! «Ішли раз глухий, сліпий, кривий і голий через ліс. Аж каже глухий: «Слухайте, щось трісло!» А сліпий каже: А дивіть, то розбійники!» На те кривий: «Тікаймо!» А голий: «Бо нас обдеруть!»

А цей анекдот у 1880 році записав Іван Франко: «Ішла баба пєна, впала і заблювала сї; а пси прийшли, лижут, а вона кріз сон лепотит: Ей, Іване, не цілуй так, не цілуй бігме, що чоловікові скажу!»

Ну, українці ХІХ століття сміялися з панів, попів, представників інших народів, але і з себе – також.

Найкоротший анекдот: комунізм, або Від двох років – до розстрілу

Як більшовики ставилися до анекдотів? На початку своєї влади – досить толерантно. В СРСР навіть вийшло декілька збірок анекдотів, остання – в 1928 році. У першому виданні Великої Радянської Енциклопедії (1926-1947) навіть був підрозділ «Политические анекдоты», який у наступних виданнях зник. Більшовики розглядали політичний анекдот як своєрідну зброю з неабияким агітаційним потенціалом, яку варто використовувати в моменти політичних криз і політичної боротьби. Існували анекдоти про Леніна, Троцького, Калініна, Сталіна; анекдоти про голод, колективізацію, розруху і політичні чистки.

1585723039 231

Зображення: Герої політичних анекдотів у СРСР

Чимало анекдотів 20-х років можна прочитати в щоденниках визначних політичних і культурних діячів тієї епохи, зокрема і в «Щоденнику» Сергія Єфремова – визначного українського громадсько-політичного діяча, академіка, віце-президента ВУАН, репресованого радянською владою у 1930 році. Звісно, що подібні нотатки велися таємно, ховалися від чужих очей, адже могли слугувати прямим доказом «контрреволюційної діяльності». Ось лише декілька прикладів:

  • «Чув сьогодні дотепне порівняння: чим комуністи схожі на редиску? – А тим, мовляв, що зверху червоні, а в середині білі…» (7 травня 1924);
  • «З Москви чутки стверджують, що тріснула каналізаційна труба в мавзолеї Леніна і залила мавзолей. Ходять з цього приводу вірші: «Угас российский наш Мессия / И благодарная Россия / Под звуки пушек и мортир / Спустила труп его в сортир». (28 березня 1924);
  • «З новітнього фольклору. Справляють «звіздини» над дівкою – яке ж їй ім’я дати? Пропонують: «Ленініана» – затаскано дуже; «Звєздіна» – якось не подобається; «Октябрина» – також багато вже їх розвелося; «Жовтина» – фе. «Ну, то хай буде «Трибуна». «Так тоді ж на неї всяка сволоч буде лазити!» – обурилася мати» (12 листопада 1924).

Дійшли до нас анекдоти і часів колективізації:

  • «Зайшов селянин у партком спитати, що це таке, коли в місті хліб є, а на селі немає? Секретар подумав і каже: «Це лівий ухил». Селянин знову питає: «А коли навпаки, – на селі хліб є, а в місті немає?» – «Це небезпечний правий ухил» – «А якщо в селі і в місті немає хліба, ось так, як зараз. Це що означає?» – «Це генеральна лінія ЦК ВКП (б)».
  • А це досить жорсткий, у дусі часу, анекдот доби Великого терору: «Скажи, яка різниця між чисткою апарату ЦК і абортом?» – «А ти що – знаєш?» – «Звичайно, знаю. При чистці апарату – вичищають колишніх, а при аборті – майбутніх».
  • «1937. Ніч. Дзвінок у двері. Чоловік іде відчиняти. Повертається і каже дружині: – Не бійся, люба, це лише бандити».
  • Анекдот про Сталіна: «Захотів Сталін бенкет на цілий світ влаштувати, а грошей на нього пошкодував. Покликав наших спеціалістів і наказав усе організувати. Але ті, як не старалися, але на маленькі кошти нічого не вийшло. Запросив Сталін іноземних спеців. Ті думали-думали, але нічого не придумали. Тоді Сталін покликав одного єврея і запитав його, чи може він влаштувати такий бенкет? Єврей відповідає: «Купіть, Йосифе Віссаріоновичу на 5 копійок кулю та й застрельтеся! Ось тоді і буде бенкет на цілий світ, і вам те нічого не вартуватиме».

За подібний анекдот на початку тридцятих років могли вже арештувати за сумнозвісною 58 статтею – «контрреволюційна діяльність». У 1932 році за анекдот могли дати два роки, в 1935 – три (за анекдоти, що «дискредитували СРСР і ВКП(б)»). За дискредитацію «вождя і партії» – чотири. У 1937 – вісім років виправно-трудових таборів. У 1937 декого засуджували до розстрілу. Але найбільш небезпечно було жартувати в 40-х роках, особливо під час радянсько-німецької війни – тоді розстрілювали з формулюванням: «антирадянська агітація, контрреволюційний анекдот». Хоча, саме на час війни влада й «реабілітувала» політичний анекдот, який знову став зброєю – тепер вже у боротьбі з нацистами. У кожному третьому інформаційному зведенні ОДПУ-НКВС щодо настроїв населення йдеться й про «анекдотистів» – людей, які розповідали анекдоти. А це анекдоти з конкретної справи 1947 року:

  • «Одна бабця побачила вперше в житті верблюда й гірко заплакала. Коли її запитали, чого вона плаче, вона відповіла – лишень подивіться, до чого радянська влада коня довела»;
  • «Сталін і Молотов, пролітаючи в літаку над Москвою, побачили біля магазинів чергу за мукою і цукром. Товариш Молотов сказав товаришу Сталіну, що якщо б він скинув з літака мішок муки і цукру людям, то вони б його розцілували з радощів. Тоді пілот сказав, що якби я вас викинув вниз із літака, то народ мене б цілував в усі місця».

1585728784 667

Зображення: Протокол суду над “анекдотчиками”

Військовий трибунал Кишинівської залізниці судив Поповича Сергія Івановича, який розповів залізничникам сім анекдотів – вони всі є в справі – за статтею 54-10 ч.І Кримінального кодексу УРСР. Вирок – 10 років виправно-трудових таборів. Після смерті Сталіна підтверджених випадків судового переслідування за анекдот немає.

  • «Тебя за что посадили? – За болтовню. А тебя? – За лень. Услышал анекдот и подумал: завтра сообщу куда следует. А товарищ времени не терял».

Думаєте, дешева нафта «завалила» СРСР? Та ні – сміх!

Золотою добою анекдоту в СРСР можна вважати 70-80 роки ХХ століття. Цьому теж сприяв розвиток ЗМІ – поява в кожній оселі телебачення, політизація життя й уніфікація масової свідомості. При зустрічі, замість вітання казали: «Ти новий анекдот чув? Ось послухай…» Анекдот ставав надійним, а головно зрозумілим каналом комунікації для більшості населення СРСР. Поволі сміх переважував страх. Після смерті Сталіна суспільство зітхнуло з полегшенням, але, тим не менш, ще довго жив анекдот сталінської доби:

  • «Як поживаєте? – Як картопля: якщо взимку не з’їдять – весною посадять».

За Брежнєва-Андропова «буйним квітом» розквітли анекдоти про Чапаєва і Анку, про Брежнєва, про чукчу, Вовочку, комунізм, виїзд в Ізраїль, та взагалі – єврейські та про вірменське радіо. А ще – про антиалкогольну кампанію, Штірліца, Чорнобиль – буквально все ставало темою для анекдоту, який розуміли і робітники, і селяни, і політичні бонзи, і представники будь-якого з народів, що входили до складу СРСР.

1585723621 175

Зображення: Штірліц був на межі провалу

Чи не останньою порцією «загальнорадянських» анекдотів були анекдоти про Чорнобиль, до того ж, вони були переважно українського «виробництва».

  • «Лежать на кладовищі у сусідніх могилах два покійники. Знудьгувались. Злізлися докупи і один запитує другого: – Ти звідки? – Я з Чорнобиля. А ти? – А я з Києва. Ти від чого помер? – Від радіації. – А я від інформації»
  • «Основні симптоми променевої хвороби: а. Тяжко вставати ранками. б. Не хочеться працювати. в. Весь час тягне випити.»
  • «Зажурились українці: ні в кишені, ні в ширінці. Каберне п’ють, криють матом. Ось що значить «мирний атом». А як ще раз наверне – не поможе й каберне».
  • «Заходить до лікарняної палати незнайомий чоловік і питає: – Хто вчора здавав аналіз крові? – Я. – А який у вас зріст? – До чого тут зріст, лікарю? – Я не лікар. Я столяр»
  • «Запитання: Як визначити рівень радіації? Відповідь: Треба рівень радіації, вказаний у газеті, помножити на тираж цієї газети»
  •  «Вірменське радіо запитують: – Чи загрожує киянам голод? – Ні, не загрожує, бо їм щодня на вуха вішають лапшу».
  • «Новий прапор України: червона, біла і чорні смуги. Червона – колір вина, біла – колір крові, чорна – колір гумору».

Ці анекдоти розповідали люди, які пережили одну з найстрашніших техногенних катастроф світового масштабу – люди, які хворіли, і які помирали від «мирного атома». Але вони ще й знаходили в собі сили сміятися. І ті, хто вижили – не в останню чергу вижили саме тому.

Нинішній час: анекдот з швидкістю Інтернету

Нині для гумору – ідеальні часи. Щоправда, на Росії, за поширення анекдоту можуть і посадити – і таки саджають. Але ж Україна – не Росія? Отож! Литовський філософ і публіцист Леонідас Донскіс у книзі максим «Мала карта досвіду», що побачила світ у 2010 році, досить завбачливо написав: «…Політичний гумор нашого часу, який обережно кокетує з владою і силою, одразу ж стає політикою. Це вже не протидія і не карнавал мови… І разом з тим попередження: панове, ви тут не самі. Ми теж жадаємо влади. Діліться нею, або вам кінець».

Після розвалу СРСР анекдоти почали активно використовуватися в PR-технологіях, особливо під час виборчих кампаній. Відбулася комерціалізація і подальша політизація гумору. Але існує й «низовий», народний гумор, якому не потрібні вогні рампи і оплески глядачів. Його лаври – це репости і лайки. Нині нові анекдоти і меми з’являються в соцмережах через лічені хвилини після тієї чи іншої важливої події. Є вже безліч анекдотів і про коронавірус, і про карантин. Ну, ми їх тут наводити не будемо – ви ж самі бачили. Як би там не було, віримо, що зрештою здолаємо і цю напасть.

Згадаймо рєпінських «Запорожців», як вони сміються – хто гомерично регоче, трясучись зі сміху, а хто – тонко по-інтелігентськи всміхається в вус, як-от писар (Яворницький), але шабля в них напохваті. Тож бажаємо всім сміху не того, що розлюднює, а сміху живильного, цілющого, того сміху, «що рани гоїть, що стурбованим душам розвагу приносить, що в наболілі серця нову охоту і нове завзяття вливає», як писав Богдан Лепкий у передмові до «Енеїди» Івана Котляревського.

Теги:
Джерело: https://uaua.top/25241/
 

Медіа