Перші упирі та їх генеза

Китай, Персія

Вважають, що перші легенди про живих мерців, що смокчуть кров у людей, виникли в Китаї в VI ст. до н.е. Першим матеріальним свідоцтвом вважається давньо-персійська ваза із зображенням боротьби людини з чудовиськом, яке намагається висмоктати у нього кров.

Шумер, Іудеї

Вампіроподібні духи, яких називають Лілу, згадуються в ранній вавилонській демонології. Акшари — в ще більш ранній шумерській міфології. Акшари були виключно жіночої статі і полювали тільки на немовлят і вагітних жінок. Акшара — (санскр.) вище божество; букв., "незнищенний", завжди досконалий. Одне з них, пізніше зустрічається в іудейській демонології, але вже з ім'ям Ліліт. Ліліт — злий дух, королева суккубів, зазвичай жіночої статі. Відома, як спокусниця чоловіків з метою народити від них дітей, шкодить породіллям. Вона не тільки наводить порчу на немовлят і нищить їх, але і викрадає (п'є кров новонароджених, висмоктує мозок з кісток) і підміняє їх.

Греція

Ламія. Перші згадки про Ламію з'явилися в грецькій міфології. Колись Ламія була королевою Лівії, прекрасною жінкою, у якої були діти від Зевса. Але коли Гера, дружина Зевса, дізналася про це, то змусила королеву поглинути їх. І Ламії довелося підкоритися, тому що нелегко протистояти натиску богині. Однак з тих пір Ламія почала ночами відбирати у матерів їх немовлят. Перед тим, як висмоктати кров, вона розривала їх схожими на пазурі нігтямі. Згодом цим ім'ям стали називати чаклунок, які крали дітей, а також жінок-демониць, які обертались красунями, спокушали своєю палкістю випадкових чоловіків. І тільки після того, як ті виливали пристрасть, Ламія висмоктувала з них кров, а потім і життя.

Русь

У давньоруській літературній пам'ятці XI ст. "Слово, як погани кланялися ідолам" є згадка, що до часів ушановування Перуна язичники клали треби упирям і берегиням. Зафіксовано побутування неканонічного імені Упир в древньому Новгороді, так відомо про новгородського священика XI століття з ім'ям — Упырь Лихой (др.-рус. Оупирь Лихыи).

Україна

Упирі (нечисті покійники, мертвяки; нав'ї). В українських переказах говориться, що упирі — це душі нечестивих, які померли наглою смертю, а потім вселились у чисту праведну душу, іноді побутує думка, що той, хто став упирем спочатку продав свою душу чорту. Робленим упирем ставала людина, на яку було навіяно дух нечистої сили. Упирями ставали частіше нечисті покійники, самовбивці, померлі неприродною смертю, чаклуни.

Деякі дослідники вважають, що первісно слово "упир" ("опир") означало "неспалений" і вказувало на мерця, над яким не було здійснено поховального обряду. Тому він не має спокою і за це докоряє живим.

В Україні упирями вважали деяких історичних осіб. Наприклад, генерального обозного Василя Дуніна-Борковського вважали упирем, тому його пробили осиковим кілком. Надалі ця подія була зображена на стіні Троїцького собору в Чернігові.

4 березня 1702 р. у Бобровицькому замку, поблизу Чернігова у віці приблизно 63-х років помирає В. Дунін-Борковський. При цьому, що дивно, священика не звали, графа не сповідали та не причащали. Похоронили його в Чернігові, в притворі Успенського собору, та поставили бронзову плиту з епітафією. Втім через деякий час в місті почали зникати люди, а багатьох знаходили мертвими з явними ознаками малокрів'я, анемії. Здавалось, ніби хтось ходить по ночах та п’є кров випадкових мешканців. Влада нічого зробити з цим не могла, а на справи вбивств «закривала» очі. Але й пояснити ці жахіття вона також не могла. До речі, архівні матеріали Чернігова повідомляють про наявність у 1702 р. кількох десятків нерозкритих убивств з ознаками анемії, які слідчі не могли пояснити.

Але ще більше налякало людей, чутки про те, мертвий граф Дунін-Борковський щоночі піднімається із домовини. Він сідав в чорну карету, запряжену шестіркою чорних коней, та у супроводі мертвих прислужників та гайдуків гасав до Бобровецького замку, де влаштував до ранку гучні застілля. Люди розказували, що бачили, як граф давав розпорядження своїм мертвив слугам, обходив весь маєток та зникав біля старого колодязя у саду. Цікаво, коли з часом, колодязь розкопали, то знайшли підземний хід, що вів у маленьку кімнату. У ній стояла пуста труна, а на столі лежали залишки книги, яка була обтягнута чорною шкірою.

Жителі Чернігова були налякані вбивствами та мертвим графом, з яким вони все це пов’язували. Вони звернулися до архієп. Іоана Максимовича, щоб він допоміг їм . Звернулася до священнослужителя і вдова покійного, яка хотіла, щоб він нарешті утихомирився. Всі вони запросили архієпископа на дорогу, якою катався граф-упир. Іоан Максимович у супроводі великої процесії з релігійною атрибутикою побачив карету графа з мертвяками, що мчалася на шаленій швидкості, та перекрив їй шлях хрестом на Червоному мосту. Карета зі свитою та графом перетворилась у сіру хмару, та поплила за річкою. Як тільки півні проспівали, натовп людей ломанувся до Успенського собору, щоб подивитися на домовину графа. Вони відкрили її та побачили лежачого графа, наче живого, в якого в зубах ще димілася трубка. Тоді всі вже точно зрозуміли, що чернігівський полковник та генеральний обозний Дунін-Борковський був справжнім упирем. Хтось приніс осиковий кіл та пробив ним груди покійника. А потім відвезли домовину графа в Бірківку та закопали на березі Десни. Що цікаво, після цього моторошні вбивства припинилися.

Упорядник:А.Яснооk

Андерс Шеберг, Эпир — рунорезец Уппланда и придворный проповедник Новгорода. Перевод Г. Коваленко
Столярова, 2000, с. 41.
Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — 706 с. — С. 612.