Як відмічають автори підручників і навчальних посібників з педагогіки та історії педагогіки на кожному етапі розвитку українського суспільства вихованню молоді були притаманні свої мета, зміст, форми, методи і прийоми, детерміновані рівнем розвитку продуктивних сил, структурою шлюбних і сімейних відносин.

З другого боку, становлення виховання, освіти і школи в Україні вкладалося у світові тенденції розвитку освіти та шкільної галузі [8].

У 5-6 ст. нашої ери завершилось розселення слов'ян у європейській частині материка і поділ їх на три групи: східну, західну, південну. Східну групу складали слов'янські народи, що поселилися на теренах нинішньої України, Білорусії, Росії.

Основною метою виховання у східно-слов'янських народів була підготовка сильного та умілого робітника, доброго орача, спритного мисливця, могутнього воїна-захисника своєї землі та жінки – вмілої господарки, яка здатна була б не лише прясти пряжу і ткати, але й в разі потреби дати відсіч ворогу. Головним керівним началом для батька і матері дитини, в руслі якого здійснювалося виховання, була народна педагогіка, а основним засобом – фізична праця. Народні прислів'я, поговірки, традиції, колискові пісні стали тією “педагогічною теорією”, яку створив український народ, які були для кожного батька і матері практичним дороговказом у справі виховання свого чада (Додаток, стор. 613). Зрозуміло, що духовною основою виховання була язичницька релігія, яка виникла на розвалинах грецької Еллади. Християнська релігія називала язичницьку гріховною релігією (слово “гріх” близьке до слова “грек”), отже першими представниками язичницької релігії були греки.

У кінці ІХ-го століття виникає давньоруська держава – Київська Русь (882 р.). Відразу ж виникає потреба у грамотному державному апараті, який би забезпечив чітке функціонування усієї державницької структури. Все це посилило потребу в нових засобах спілкування, сприяло виникненню писемності, зростанню духовної культури наших предків. Позитивну роль у вихованні тогочасної української молоді відіграло запровадження у 988 році в Київській Русі християнства, яке стало офіційною релігією держави. З того часу виховання набрало не лише релігійного, але й державного, патріотичного характеру.

Поява писемності на теренах Київської Русі стала знаковим явищем, своєрідним феноменом у розвитку культури, освіти, виховання, шкільництва. До 855 року східно-слов'янські народи для письма використовували азбуку, що позначалася грецькими буквами (так звана глаголиця – 38 літер). Поширення більш пристосованої до слов'янської мови і більш простішої азбуки, яка складалася з 24 літер (так звана кирилиця) стало ще одним чинником різкого піднесення загальної культури східно-слов'янських народів. При монастирях і церквах за наказом царя створювалися монастирські і церковні школи, при них переписувалися книги, переписування книг у той час було єдиним способом їх розповсюдження.

На відміну від Європи освіта в Київській Русі була доступна і для дівчат. Жіночі школи були відкриті в ряді міст (Київ, Суздаль, Полоцьк). У цілому поширення християнства дещо поліпшило морально-правове становище жінки, підняло авторитет її у суспільстві. В ХІ-ХІII століттях з'явилось ряд друкованих книг, в яких були настанови щодо виховання дітей.

У першу чергу це “Ізборник Святослава” та “Повчання князя Володимира Мономаха дітям”. У цій книзі князь Володимир дає пораду своїм дітям як їм жити, закликає їх захищати батьківщину, бути діяльними, трудолюбивими, хоробрими.

Розвиток освіти на Русі був перерваний татаро-монгольським ігом, ордою, яка панувала понад 250 років. Крім того, розвиток країни ускладнювався ще й феодальною роздрібленістю на окремі ворогуючі між собою князівства. Однак ніби окремим острівком у цьому зруйнованому навалою краї ще довго трималося Волинсько-Галицьке князівство, розвиваючи свою культуру, освіту, виховуючи молодь на базі своїх виховних національних принципів.

Теги:
Джерело: https://pidru4niki.com/73643/pedagogika/pershi_kroki_stanovlennya_osviti_shkoli_ukrayini
 

Медіа