Далекого 1906 року була вже така ж прохолодна, але жовтогаряча осінь. 2 жовтня в Охтирці, що на Сумщині, народився Іван Павлович Лозов‘ягін.

Так-так, майбутній публіцист, політичний діяч та поет, відомий нам під псевдонімом Іван Багряний. Чому саме Багряний? Псевдонім обрано, як припускають, під впливом захоплення творами Миколи Хвильового – в текстах його улюблений епітет «багряний» виражав революційно-романтичне поривання.

Про своє дитинство Багряний згадує у листі до Дмитра Нитченка— українського літературознавця, письменника, мемуариста та редактора:

«Літературою почав займатись дуже рано, якщо мати за літературну працю дитяче писання віршів. Вірші я почав писати (і то по-українському) ще в російській школі. Почав їх писати з протесту проти вчителя і вчительки, які мене злісно називали «мазепинцем», бо я лічив (рахував) в арифметиці не так, як вони веліли, а так, як навчила мати: один, два, три, чотири… шість… вісім… тощо. Це було завзяте змагання. І от під впливом байок Глібова та «Катерини» Шевченка, які я дістав нелегально (це було за царя), я почав писати войовничі вірші в другому класі восьмирічним хлоп’ям, в 1915».

На нього чекало нелегке життя за часів більшовиків: 11 місяців в одиночній камері внутрішньої тюрми ГПУ, засуджений на три роки заслання на далекий Схід, звідки намагався втекти, але його спіймали.

Після повернення заарештували вдруге – цього разу за «участь у націоналістичній контрреволюційній організації». Обвинувальний вирок не підписав і після двох років в’язниці, 83 дні з яких провів у камері смертників, а восени 1940-го через брак доказів його було звільнено.

Під час німецько-радянської війни переїхав до Галичини, приєднався до українського підпілля. Працював у референтурі пропаганди, брав участь у створенні Української Головної Визвольної Ради, розробляв програмові документи. Написав романи «Тигролови» («Звіролови»), «Люба», поему «Гуляй-Поле».

У 1945-му емігрував до Німеччини. Його памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?» (1946) набув великого розголосу і став одним із тих документів, що змінили на Заході ставлення до проблеми «переміщених осіб». Потім редагував газету «Українські вісті», заснував Українську революційно-демократичну партію (1948), був головою виконавчого органу Української Національної Ради і заступником президента УНР. Виступав за консолідацію українського патріотичного руху.

Хотів повернутися на Батьківщину, але не судилося, помер 25 серпня 1963-го в Новому Ульмі (Німеччина).

«Я повернуся до своєї Вітчизни з міліонами своїх братів і сестер, що перебувають тут в Європі і там по Сибірських концентратах, коли нам – Українському Народові – буде повернено право на свободу і незалежність в ім’я християнства і справедливості», – писав незламний Іван Багряний у своєму памфлеті «Чому я не хочу вертатися до СРСР?».

Теги:
Джерело: http://slovopys.kubg.edu.ua/borets-za-derzhavnu-nezalezhnist-ivan-bahrianyi/
 

Медіа