Здається, це була котрась із конференцій «Буття Українців», що знайшла собі пристанище в Актовій залі Інституту ім. М. Бойчука. Діло було в грудні, йшло якраз до зимового сонцестояння, сам Сварог велів розіграти цей обряд не тільки як розвагу, але й з розумінням.

А розуміння яке. Коза – дуже древня наша тотемна прамати, живуча-плодюча, невпинна-невмируща, життєдайна й весела Небесна Коза! І коли вже гурт колядників веде Козу селом, то жодного двору не оминуть, бо то було б тяжким прокляттям для господарів. Де Коза ногою – там жито копою. Де Коза хвостом – там жито кустом. Де Коза рогами – там жито стогами. А де не буває – то там вилягає… Го-го-го, Коза! Го-го-го, сіра! Го-го-го, біла! Та як заскочить у двір, та давай стрибати та вибрикувати, а як запросять господарі весь гурт до хати, то тут уже чекай і гамору, й перевертів, і всякої шкоди, а під кінець та Коза ще й найкращого килимка намочить… А що ви хотіли? Це ж сама Матінка-Природа хату й господарів вітає та освячує, то аякже, без бурі, та дощу, та всяких несподіванок – не буває.

16114492 400453636971085 3435560679137854280 nГурт «Витинанка» вирішив цю містерію внести до Актової зали. Народу в залі було багато, але й проходи, й простір перед сценою дозволяли імпровізацію. І була в гурті Коза. Це була Катерина, співи їй не дуже давалися, а от Козу зобразити вона взялась охоче. І ще десь дівчата добули хлопчика років 10, який на диво майстерно грав на звичайну сопілку. І от увесь гурт завалюється в залу, і Коза починає свій танець під класичні заклики:

Ой Козо, Козо,
Козо-небого,
Поскачи, Козо,
Трохи-немного!

Пісня чергується з вишуканою веселою мелодією сопілки, Коза входить в азарт, це вже не безладне скакання, це натхненний танець, зачаровані глядачі очей не відводять від Катерини!

Скачи, Козуню, по яворові,
Дай, Боже, здоров’я господареві!
Скачи, Козуню, по яворині,
Дай, Боже, здоров’я господарині!
Скачи, Козуню, по яворинятам,
Дай, Боже, здоров’я господаренятам!

Раптом наперед вискакують двоє чи троє зухвалих, трохи ніби пришелепуватих парубків. Вони не співають, а вигукують:

А бойчуківці – 
Всі хлопці-стрільці,
Стрелили Козу
В правеє ушко,
В правеє ушко –
В саме сердушко!

16143285 400453850304397 7987107663131392826 nГа-гаххх!!! Блиснуло, стрельнуло, посипались блискітки з патронів… і враз стало тихо. Треба було бачити, як падала Коза, яка мука, який біль кричав в останніх її рухах… і ось лежить, мертва. В тій тиші хтось кличе лєкаря-аптєкаря – немає ні лєкаря, ні аптєкаря, немає дурнуватого балагану з гігантським пластиковим шприцом… А натомість виходить Хлопчик-пастушок із сопілкою… Пропустіть Пастушка, він Козу йде оживляти! Ні, не лєкарі-аптєкарі, а людська дитина, пісня, краса врятує світ!

Стиха починається мелодія сопілки, далі гучніше, швидше, Ось Коза ворухнулась, ось вона ще не підвелась, а вже починає свої танцювальні рухи, ось вона підхоплюється! Та й понеслась по всій залі – це був якийсь фантастичний танець, якого ніхто не чекав, а менш за все сама Коза. Співала сопілка, співало преображенне тіло Кози, гриміли оплески, крики, співи:

Го-го-го, Коза!
Го-го-го, сіра!
Го-го-го, біла!
Ой розходися,
Розвеселися
По цьому двору
По веселому, …

…Козу я відшукав у коридорі в якомусь темному кутку. Катерина не відповідала на мої запитання й поздоровлення, здається, вона просто плакала від збудження. Я навіть пошкодував, що порушив її священне усамітнення, таке потрібне їй після Великої Містерії смерті й воскресіння Природи.

Теги:

Схожі статті

 

Медіа