Отож, молімося Богам, щоб мали ми чисті душі і тіла наші. І щоб мали ми життя з праотцями нашими, в Богах зливаючись в єдину Правду. Так оце есть ми – ДажБожі онуки !

 

Поучившись старому, зануримо душі наші в нього, бо є те наше. Се душі пращурів наших од Іру зрять на нас і там з жалю плачуть і виказують нам, що не берегли ми Праву, Наву і Яву, не берегли того, а ще й глузували.

Правда така, що ми Дажбожі внуки ко уму, а ум великий Божий є єдиний з нами, і тому творимо і говоримо з Богами воєдино. А СТАРІ ЧАСИ – ТО НАШЕ БЛАГО. ДІСТАНЕМО ВІД НИХ ТВЕРДОСТІ І КРІПОСТІ, аби ворогам відповідали, як належить...

Сучасні великорозумні українці часто зневажають прояви древнього світопочуття і світоуявлення, донесені до наших часів культурою, традиціями, звичаєвістю із буденними пересторогами/забобонами чи навіть способом соціальної саморегуляції – владної «технології» - у «Раді старійшин» чи Віче. А культурологія - у зв’язках матеріального і духовного: соціогуманітарні предмети, зокрема, етнографія, фольклористика, “символогія”, мелос та навіть хореографія ? – всього того, що по за природничими науками і Шевченко означив як «У своїй хаті й своя правда, і сила, і воля!»...

Ці категорії декому вважаються архаїчним відлунням сивої давнини, що не дає ніякої користі, лише ускладнює життя, отже й не до потреби.

В декотрих, освіченість стосовно матеріальної основи в усіх царинах людського досвіду, вважається підґрунтям для висновку зайвого існування ентнічно-національної автентичної культури в той час, як «космічєскіє кораблі бороздят простори космоса» і людство вступило в епоху глобалізму зі скасуванням кордонів та переходу до «загальнолюдських цінностей» з «мультикультурністю», що, фактично скасовує будь яку «культурність», бо так навчили останнім часом у вишах, де переважає філософія космополіта та й ЗМІ про це неустанно торочать... А сайєнтологи в той час не дрімають і дуже «науково» зводять невибагливо допитливих своїх інтересантів до простої думки про відсутність якоїсь рації в минулому – лише квантова фізика та мікробіологія є сучасною цариною пізнання і метою для паломництва «просунутих»…

Йдеться про певних осіб, що популяризують агресивну критику сучасного відроджуваного рідновір’я з позиції власних вузько професійних фрагментарних досліджень і висновків без комплексного розгляду у міждисциплінарних зв’язках та зрівняльної (компаративної) технології аналітики. Навіть, сказати б, не критику, а просто навішування ярликів, та виставлення імперативно наказових власних постулатів, як безсумнівно правильних і не підлягаючих до вагань висновків. Часто хизуючись у своєму возвишенні над традиціоналістами знаннями своєї спеціалізації. Вузької...

Вони товчуться по рідновірськх групах у ФБ і своїми репліками вносять деструктив у диспути чи перемовини, випинаючи власні лапідарно-уривчасті примітки часто з епітетами замість конкретики фактів та притомних аргументів. Починати з ними виясняти предмет їх заяв, не кажучи про якісь дискусії, – наражатися на відповідне вербальне крутійство.

Зі всього вище наведеного маю свої міркування і висновки. Звісно, допускаючи якісь посутні зауваги чи корегування…

Тож.

Кожна стадія розвитку виводить особистість, народ, людство на новий рівень розуміння станів і процесів у Всесвіті, життя на Землі, людського буття. Це аксіома.

Наші «славні прадіди великі» прихилялися перед потужними непоясненими творчими та руйнівними силами, перетворюючими цей видимий світ у своїх видозмінах. За їхніми уявленнями, – спричинені Деміургами/Богами/Правителями/Вершителями…

Котрих шанували, славили, вважаючи себе їхніми дітьми/онуками. Про монотеїзм – це окрема мова.

Зараз, на сучасному рівні пізнання світу можна ці потуги вже визначати синонімічно як ЕНЕРГІЇ. Що у парності із МАТЕРІЄЮ утворюють і видозмінюють світ (навдивовижу, наш жовто-блакитний прапор якраз і символізує цю парність). Ті Енергії, що у просторі (видимому і не видимому) поширені діапазоном від т.зв. «Великого вибуху» (точки сингулярності – єдино/початкового) до психічної змоги людини в екзистенції (метафізично/позарозумової) і останні, навіть, здатні впливати на матеріальну субстанцію, тобто, на цей видимий світ. Що досі достеменно непояснимо нашим світоуявленням, але вже є фактом і предметом дослідження природничими науками космогонії та життя (як феномену) в ньому.

Якщо за Вергігієм та Сковородою «невидиме править видимим», то чом людина не може ставитися до цього феномену із різними почуттями та міркуваннями і при тім не впадати у суперечливість в головних, базових, концептуальних ідеях стосовно «невидимого» і «видимого» ?!

В одних, від свого пріоритету матеріалістичного світогляду, він може викликати повне несприйняття. В інших – побожність. В третіх – стимул до розгадки взаємин категорій «невидимого» і «видимого», Енергії та Матерії.

Але, окрім тих двох останніх вражень-почуттів, – іще є шана до предків, які й мали наївне розуміння стосовно свого стану речей, природних процесів. І на це рідновіри наголошують, знаючи, що як духовні сутності, відгомін предківської старожитності містяться в кожному з нас через зв’язки поколінь архетипами завдяки успадкованої культури та звичаєвості,… і є часткою нас самих, – і генетично/фізично, і ментально/чуттєво. Це, властиво, й називається етнічно-родова успадкованість і культура, матеріальне і духовне, традиціоналізм і звичаєвість.

Якщо ж, вважати себе по за їх царини буття/існування і впливу на нас, сучасних, розумних, освічених, просунутих – це шлях до ментально/моральної і до демографічної, як наслідок, деградації, шлях до власного возвеличення та пихи, випинаючого гонору власного Его із наслідком конфліктності і в суспільному житті і має відбиток у власному знедоленні також. Пам’ятаєте – «…І ми не ми, і я не я, / І все те бачив, і все знаю,…».

Тож, якби машиною часу повернутися і погостювати у їхнім часі, ми б багато чого доброго навчилися, звісно, у тих нормах соціального життя колективізму, в розумінні, співжиття з Природою та її шануванні, що так не вистачає нам, сучасним у своєму індустріально просунутому соціумі. Розуміючи також, що багато чого б їм підказали, тим підтверджуючи метафору про напів/повну і напів/порожню склянку – хто б що з того виокреслив – це вже кожного власного справа єства…

Тут, навіть, можна пофантазувати про можливе питання, яким кожний з нас міг би, припустимо, звернутися до них... Було цікаво провести подібне дослідження навіть в соц/мережі...

Ось чому, можна не погоджуватися із наївними предківськими уявленнями про людиноподібних (антропоморфних) Богів, кожний котрий займався чи то сонячним теплом/спекою, водяним живленням, інший – вітром, третій – дощем,.. землетрусом, блискавками, долею людини, добро- чи зло-діянням, знаннями, духами та демонами.. пошануванням тих природних сил/енергій чи зневагою, що останнє обов’язково приводило до життєвого краху... Але, при тім, на сучасному розумінні світоустрою, «фізики та хімії» їх простодушно-безхитрісні уяви можна вважати алегорично-метафоричним відображенням, розумінням наших сучасних знань. Я б сказав, мітологічними рефлексіями до колись повніших знань, про які ми й досі собі навіть не уявляємо... Про ті Енергії, що й керують «видимим». Про детерміністичні (причинно-наслідкові) процеси природних явищ та перетворень, досі не пояснимі феномени, космогонічні та біогенетичні загадки психіки із питаннями фізіології, уявлення про мотивації, існування виміру мозкової здатності – АЙ/КЬЮ, «мозкового штурму», «натхнення» та інтуїції та багато чого іншого їм невідомого, а від того й пояснюваного їх власною теологією супроводжуваними фольклорними пісенними думами, суворими пересторогами та екзальтацією у самопрояві, що видаються нам наївними казковими фантазіями дитячого рівня самовираження.

Як в тій молитві, поданій нам із «ВелесКниги» – «щоб мали ми життя з праотцями нашими, в Богах зливаючись в єдину Правду». Де наголошувалося про «життя з праотцями нашими…» у тих невидимих зв’язках, не всім, на жаль, даними.

Оце й і є найголовніший зв’язуючий фактор потреби існування традиціоналізму, сучасного рідновір’я – бути у ланці з предківською Звичаєвістю, відчувати, що ти був у предках і будеш у нащадках в інформативній спадковості і твій рід буде нескінченним, а тим сам переродишся (реінкарнуєш) і повернешся до свого роду народу більш підсвідомо зрідненим та упевненим в збереженні набутку і передачі її нащадкам. Розуміючи зі сучасними теоріями та знаннями, що нас, по закінченню життєвого стану в цьому світі, чекає перехід в інші Просторово-Часові Континіуми чи то «паралельні» Виміри, на енергетично-польовий рівень з іншими Законами нам невідомими, але часто проявними і доступними відунам/відьмакам/мольфарам, віщунам/пророкам/ провісникам/ у їх здатності виходу, як вище згадував, до метафізичної екзистенції, до проведіння/пророцтв, «розширення свідомості» екстрасенсорики та виходу в інформаційне поле Всесвіту, простору Знань, (що донесено до нас у ведичній науці чи то Бхагаватгітою, Магабхаратою, Упанішадами) у Дживу або, як уявляли наші предки, – «в єдину Правду»… Попереду людство, якщо не згине від свого глупства у самознищенні, то постане перед привідчиненими дверима у той світ своїми науковими знаннями, що лиш підтвердить предківські міти полишені нам в алегоричних образах, казкових сюжетах, власному віруванні у світ Богів та їх обійстя у вирію, про їх енергетичну чи не безкінечну варіативну спроможність…

Тому й не варто вважати предківське Богорозуміння та світоуявлення відсталим архаїчним анахронізмом, відірваним та несумісним із сучасним розумінням світоустрою чи космогонічною встановленою науковими дослідженнями реальністю, скочуючись у своїх критичних претензіях за будь яким зручним приводом до вульгаризації/спрощенні сучасного рідновір’я, яке намагається берегти скарби давнини (у можливий спосіб), лише підтверджуючу мудрість її у сучасній парадигмі/досвіді…

У своїх базових ідеях вони були непомильні.

Тож, не розуміти суті співвідношення минулого/сучасного/майбутнього навіть з великими знаннями в якихось царинах людського пізнання – це лишатися «освіченим невігласом», «мудроглупаком». І це, переважно, притаманно раціонально мислячим прагматам. Властиво, про них писав Братко-Кутинський:

«…абстрактні знаки доступні не всім, а лише тим, хто орієнтований на абстрактне мислення. Переважній більшості людей притаманне конкретне, натуралістичне бачення світу. Люди цього типу схильні спотворювати значення абстрактних символів, трактуючи їх як зображення знайомих їм конкретних речей і явищ. (О.Братко-Кутинський «Феномен України».К.1996.ст.50).

Йдеться про символи, які тій більшості нічого не говорять, бо відірвані у згаданих ментально/чуттєвих зв’язках з предками із відсутніми архетипами, (що можливо відчувати лише у підсвідомості) і зі своїм прагматично раціональним мисленням лишаються на примітивному рівні робототехніки, такими собі антропо/андроїдами, в які можливо лише вкласти програму, приміром, ту ж бібліянську етнографію левітського походження, чим цивілізація хворіє вже як 2000р. поспіль...

Це, також, не розуміння ними простої істини, що майбутнє, від початку, творилося базовими цінностями сивої минувщини і їх скасовувати – це граблі повторюваних помилок і трагедії майбутнього.

Слава рідним Богам !

Які є наші Великі родичі і ми з Ними…

Теги:

Схожі статті

  • 03.03.2016
    5486

    Кожна людина народжена для щастя, та не кожна знає, як його досягнути. Одним із шляхів

    ...
  • 03.03.2016
    1096

    Порозліталися галактики
    Ніхто не з на куди і далі...
    Планета крається на клаптики,

    ...