Анатоль Людвиков: Крильця маленьких бджілок можуть допомогти нації піднятися, якщо політика гібридного геноциду не донищить обох… Що не кажіть, але білі ворони в суспільстві потрібні, хоча б для порівняння наскільки темними є ворони чорні...

В статті знаного філолога читаю один із висновків, який є очевидним: «…ми знову стаємо тереном, який ріжуть і кроять так, як хочеться комусь, не питаючи нашої згоди і волі. Велика міжнародна геополітика грається Україною, українським питанням, долею великого народу. Це спостерігаємо і сьогодні»… «Точнісінько так було сто років тому. (І несподівано. А.Л.) Тому в мене запитання: чи ми навчилися за сто років мислити інакше?».

А в білої ворони виникає запитання: А судді хто?! Якби ж нас вчили так, як треба… Суддями нині виступають особи, які вчилися/захищалися на цінностях радянської історичної «науки» і їхні вихованці, і погляди у них тяжіють до відповідних цінностей, які не враховують відому істину: ХТО володіє сучасністю, ТОЙ володіє минулим… Шукати відповідь на запитання – чи ми навчилися думати інакше за сто років, наразі нереально, бо 70 років , а перед цим ще три сторіччя, нас вчили за імперськими підручниками, де вся історія українського народу була перекручена/ сфальшована. Там проводилась політика повзучого гібридного геноциду українського народу, генеральним актом якого стали «…три підряд небачені в Європі Голодомори в Україні, які вплинули на психоментальність нації» (Євген Сверстюк. Радіо «Свобода», кінець 90-х років)…

Уже відбулося десять випусків вчителів, народжених в роки «незалежності», старі кадри мали час підвищити національну свідомість, а школа продовжує готувати двомовних покручів. Знайома хороша вчителька початкових класів розповідає, що вони на уроках викладають українською, а в перервах говорять між собою російською або суржиком. Учні наслідують цей дивний приклад. Чому ж дивуватися, що столиця й інші великі й середні міста досі переважно російськомовні і залишаються спокусою для експансії «Русского мира».

Я думаю, що головна причина в тому, що публічна національна еліта поводиться по-страусячому: воліє бачити бажане а не реальність, лічить, як і зараз в діяльності Президента Порошенка, окремі здобутки, вбачаючи в них поступ вперед… А трагічна реальність полягає в тому, що ні нинішня каденція влади, ні всі попередні не зробили головного – не розбудовували в Україні Українську державу! Є національна територія, є корінний народ, якому мала б належати держава, але керує олігархат, що презентує переважно національну меншину, або її креатуру. Чим не аналог ПАР доманделівського періоду???!!!

Українська національна держава – це головна умова сталого незалежного прогресу Країни; все інше похідне… Отоді й буде вповні використана і любов до Батьківщини та СВОЄЇ землі, і трудолюбство (бо на себе та свій народ), і винахідництво, одне з найефективніших серед інноваційних держав світу, і традиції української культури в різних сферах, в тому числі духовній і т. ін.

Зациклившись на сфальшованій історії минулого, ми тотально програємо сучасність, і ризикуємо майбутнім… Нині проводиться політика осучасненого гібридного геноциду, в наслідок чого народ вимирає й розбігається світами, залишаючи рідну Батьківщину на поталу зайдам. Опосередкованим свідченням цього процесу є небажання влади проводити перепис населення, який неминуче зафіксує темпи депопуляції нації…

27 років влада фарисеїв руйнує матеріальну базу існування нації, прикриваючи злочин популістською демагогією… В 90-ті нав’язала народу, який не мав керівної верстви потрібної кількості національної еліти, понищеної імперським геноцидом, масову «прихватизацію», яка знищила промисловість, Збройні сили, пасажирський і торговий океанські флоти, ВМФ, авіацію, ядерний щит…

Зараз здійснюється психічна атака на найцінніший національний ресурс – ЗЕМЛЮ, за володіння якою поклали голови в борні сотні мільйонів звитяжців нації. Всі перелічені втрати можна відновити, можна збудувати кращі; не можна зруйнувати те, чого ще не було. Але не можна нічого збудувати, якщо не буде землі. Проте, і розпродаж землі під виглядом «ринку землі» - це не остаточний сценарій обезземелення української нації.

Ми мало чуємо про те, що чиниться геноцид чорноземів, і зримою жертвою цього злочину стали медоносні бджоли, які масово гинуть від отрути, якою аграрні монополісти безборонно поливають поля, зокрема поля медоносних рослин. Жертвою отрути стають й інші мешканці ланів, степів, грунтів, мікрофлора гумусного шару чорноземів…

Ні про нарощування, ні, навіть, про збереження родючості чорноземів уже не йдеться, якщо знищуються об’єкти фауни, що переробляють біологічні рештки в гумус, також перетворюють гумус у форми, придатні для засвоєння рослинами. Чорноземи переходять в категорію менш потужних, поступово, але неухильно, перетворюючись на пусту породу, а Край – на пустелю. Без чорнозему, без родючої землі українська землеробська нація існувати не може, і зникне потреба в національній УКРАЇНСЬКІЙ державі…

СИГНАЛ катастрофи, яку наближає антиукраїнська політика сучасної держави, зримо подає маленька бджілка. Для її порятунку потрібні чисті лани, які дадуть чисту продукцію, гостро затребувану у всьому світі… Бджоли й деякі інші комахи запилюють десятки видів продовольчих рослин; наслідком знищення комах стане зменшення продовольчого кошика на десятки нині звичних продуктів…

В умовах світової продовольчої кризи, що неухильно насувається порятунок українських чорноземів означає порятунок людства від голоду. Велика відповідальність лягла на український народ, щоб її не помітити, щоб її не виправдати…

Теги:
 

Медіа