Заміняти проблеми національні
проблемами соціальними або
навпаки — це значить
тільки затемняти справу.
М.Міхновський

Якщо неупереджено поглянути на українську справу сьо­годні, то вимальовується образ екзистенції думки, яка роз­клала намет над сумлінням багатьох нинішніх сподвижників національної ідеї. Чому саме намет? І чому над сумлінням?

Почну з другого. Сумління сьогоднішніх націонал-патріотів, що усвідомлюють себе історичними спадкоємцями і про­довжувачами боротьби за українську державу, пульсує чітко саме в цій історичній парадигмі. Це означає, що з минулого часу в сьогодення переносяться відпрацьовані стереотипи, форми, методи, способи і прийоми мислення та відповідної йому діяльності Результат виразно прочитується: ідея наці­онального відродження, що охопила суспільство з 1989 року і зробила перший державотворчий крок, зустрілася з фактом «енергетичної кризи» в свідомості більшості українців. Націо­нальний дух виявився оголеним через економічну, світог­лядну і психічну неспроможність громадян України разом, конструктивно будувати державу, з одного боку, і цілеспря­мованим стримуванням цього розвитку—з другого. Цей про­цес продовжується далі, й уже помітні ознаки переваги цього стримування.

Тепер звернемося до образу намета. Під ним я бачу сумарний результат ситуації невизначеності, яку ми всі разом в українському суспільстві збудували. А якщо точніше — народили «за образом і подібністю» до минулих «народин». Зви­чайно, задамо собі звичне питання: «Чому»? Назву лише де­які внутрішні причини:

  1. Відсутність сформованої філософії української ідеї XXI століття
  2. Наявність у суспільстві генетично різного духовного і державотворчого «матеріалу».
  3. Панування космополітичної (читай: безнаціональної) і через це потенційно деструктивної для України ідеології.
  4. Перервність і виснаженість історичної пам'яті українців,
  5. Перервність досвіду формування і трансформації дер­жавних суспільних систем в Україні.
  6. Психічна незаанґажованість частини населення Укра­їни у державотворчість.

Цей перелік можна значно розширити як з боку внутріш­ніх причин, так і з боку зовнішніх І зробити це може кожен з нас. Тут ми свідомі свого Та справа полягає в тому, щоб вийти на такий рівень проектування майбутнього, який ви­веде народ із заціпеніння, а націю з самопожирання Сьогодні ми вже знаходимося на початку цього шляху, і першим нашим завданням є потреба масового усвідомлення вищеперерахованих причин. А далі — каторжна колективна праця над формуванням усіх державотворчих засад.

Ми змушені визнати сьогоднішній стан речей таким, яким він є, і приготуватися до нового народження. А воно обіцяє нову екзекуцію, правда, не так тіла, як душі і Духа. Що ж ми отримаємо навзамін? Власне те, чого всі хочемо — вихід на побудову гармонійної сім'ї, економіки, школи, освіти, релігії, науки і, врешті, держави.

При чому ж тут проектування? Концепція загальної теорії проектування стосовно наших потреб така: на основі вив­чення і відродження прадавніх гармонійних систем життя ук­раїнського народу вийти на проектування сьогоднішнього штучного середовища, гармонійного з природним, і адаптацію українця в ньому Такий підхід є органічним, як теоретично, так і практично.

Нема майбутнього без минулого — це знають усі Тому Росія приписує собі всю нашу прадавню історію, а Німеччина шукає свої корені в нашій Трипільській культурі. Входити в майбутнє можна за наявності двох умов: усвідомлення вхо­ду і знання того, що ми хочемо зробити, увійшовши. Щоб зро­зуміти, як зробити задумане, існують, умовно кажучи, «філо­софські» правила гри, які, однак, можуть і не забезпечити входження, якщо не фати згідно з ними. Ці правила такі:

  1. Ідеї у свідомості людей існують як трансформована і пристосована до вжитку трансцендентна сутність Абсолю­ту у формі пануючого міфу про Всеcвіт.
  2. Кожна ідея для функціонування потребує як змістовного наповнення, так і «упаковки».
  3. Проектування (як засади духотворчості) є теорією і практикою побудови гармонійних систем життя, а через це
    може бути теоретичною базою створення «упаковки» для різних ідей, в тому числі націо-та державотворчих.

Для наповнення націо- і державотворчої ідеї України ук­раїнським змістом потрібно небагато. Найперше — відмови­тись від стереотипів мислення, нав'язаних нам чужою історі­ографією, й повернутися до свого, архетипного, призабутого, але ще не зовсім втраченого. Маю на увазі міфологію, викла­дену в книзі Буття українського народу — Велесовій Книзі. У ній — наша історія, філософія, міфологія, релігія і дорога жит­тя, які разом треба мудро використати як керівництво до дії, а не як догму.

Праукраїнська філософія (за Велесовою Книгою), яка іс­нувала у формі вед-відання, знала триєдину сутність світу; світ Божественного Закону або світ Богів (Права), світ Пред­ків (Нава) і світ видимий —світ людей (Ява). Яскравим візу­альним свідченням цих парадигм світогляду є розписи три­пільської кераміки. Кожен етнос споконвіку мав свої власні уявлення про ці світи. Про ці ж світи свідчить символіка «Блу­каючих паличок» часів Лао Цзи в Китаї. Права є «канвою Божою, на якій ви-Яв-ляється Ява, і це — життєвий процес, за межами якого Ява залишає Праву і стає «поза-Правною», чимось туманним, примарним, позбавленим сталості, яку дає Права, і процесу, яким володіє Ява (Ю.Миролюбов).

Щоб український світ став Явою, треба відродити зміст світів Прави і Нави, Це означає відродити Коло Свароже, яке ми трактуємо не просто як річний календар, а, власне, як циклічні етапи життя давніх українців у гармонійній системі відносин з природою, предметним світом і самими собою, що і б проектуванням у нашій інтерпретації цього слова.

Це означає також повернутися до витоків Сварожих ідей і сповідувати не чуже християнство, а свою, народжену на­шими Предками-оріянами і відроджену нами ідею. Тобто віру в Бога, що викристалізувався в поняттях, іменах, а насправ­ді, за сутністю, — нероздільний. Треба повернути знання Пред­ків. які знали від Дажбога: «Якщо трапиться якийсь блудень, який рахуватиме Богів і відділятиме їх від Сварги, то вигна­ний буде з роду! Бо не мали Богів різних: Вишень і Сварог і іні суть множеством, бо Бог єдин і множествен І хай не розді­ляє ніхто того множества і не говорить, що мали Богів мно- гих. Се бо світло Іру йде до нас, і будьмо достойні Його» (ВК, ЗО). Тож і Перун, і Дажбог і Лад-Лада, і Мокоша, і Велес, і інші— це лише часткові сутності Одного, Вишнього (Всевишнього Бога-Отця).

Ми зобов'язані повернути до життя міфологію нашого на­роду, яка виводить українські корені від Прародителів Богумира і Славуни, від отця Ора та його синів Кия, Щека і Хорива, які вели свій родовід від Богів — Сварога, Перуна, Дажбога, Велеса. А це виводить нас, як онуків Дажбожих, на інший спосіб мислення та віри і повертає на нові життєві кола, коли не аскеза і монашество буде виходом із страждання, а радість життя з усіма його перевагами, побудованими на знанні зако­нів Прави (звідси, до речі, і походить "Православ'я" — слав­лення Божого Закону), що є в основі всього.

Добре було б відродити і самоназву землі нашої.

Основним поняттям загальної теорії проектування є по­няття духотворчості. Дух є тією причиною, яка примушує ВСІ процеси відбуватися за відлагодженими схемами (світ Пра­ви), А єдиним твором, достойним людини-творця на Землі, її Духа, є вона сама. І шлях до цього один — визволення Духа, перехід побутової свідомості на рівень Божественної.

Коло Свароже—це своєрідний український символ і на­уки, і мистецтва, і світоглядної творчості, [філософії, і духов­ної практики праукраїнців, і календар гармонійного співісну­вання людини в Світі протягом року і протягом усього життя Згідно з ним завдання сьогоднішньої дизайн-творчості (спеці­ального проектування) можуть або конкретизуватися відпо­відно до елементів гармонійних систем, або розширюватися до повноцінного формоутворення цілих систем.

Предметом досліджень теорії загального проектування, як моделі Кола Сварожого, є умови, способи та закономір­ності гармонійного співіснування українців у гармонійному та штучному середовищі; дизайн як галузь теорії проектування є практикою художньо-конструкторської діяльності. Теорія спеціального проектування є системою, що описує гармоні­зацію стосунків українців з Богами, людьми і з самими собою. З точки зору філософії все це є системою Все-Світобачення, Все-Світосприйняття, Все-Світовідносинта досвідом духов­но-практичного освоєння Все-Світу оріями-русами і їхніми нащадками українцями.

Такий підхід вимагає відповідної методології та методики як дослідження, так і реалізації. Стара методологія є однобо­кою і не може претендувати на роль фундаменту. Коло Сва­роже, як українська філософія проектування, спроможне ста­ти базисом державотворчої ідеї у нашій державі, формуючи новий-старий міф про Все-Світ на основі вивчення, форму­вання та впровадження українських гармонійних систем жит­тя, що яскраво прочитуються в нашій культурній традиції та, як не парадоксально, в психічній незаанґажованості частини народу в державотворення.

Озброївшись новою моделлю життєвого календаря укра­їнця (нового Кола Сварожого), як програмою життя, можна приступати до відпрацювання методики залучення різного дер­жавотворчого «матеріалу» до справи побудови гармонійного суспільства. У цьому ми маємо вже деякий позитивний дос­від.

Це зроблять ті, хто сьогодні вивчає справжню, правдиву історію України і не знає ідеологічного гніту тоталітарної кому­ністичної системи Вони разом з новим українським націо­нальним капіталом заповнять провалля нашої історичної пам'яті, взявши владу в свої руки. Вони ж, перебуваючи в умовах трансформації старої суспільної системи в нову, зму­шені будуть освоїти правила нової гри як її законодавці.

Та найважче здолати психічну (душевну) незаанґажованість частини українців у державотворчість. Це явище не було повноцінно досліджене. Але його наявність спонукає шукати рішень як у психології, так і в методиці надання такої свободи громадянам з боку держави, яка б дозволила роз­крити причини цього явища. Нашим гаслом має стати: "Я — в Україні, Україна — в мені!".

Джерело: журнал "Сварог", №11-12, 2001

Теги:
 

Медіа