Руїна

Від Маріуполя до дальніх сіл Волині –
Одно і теж – хоч цілий день гони:

Лежать мої поля у бур’янах, полині, -
Та в тім нема їх гіркої вини,
Що села ці пусті, немов зітлілі, 
Що в них ні пісня, ні музика не гримить, - 
Немов Душа – знеможена вже спить,
В безсиллі впавши в пута огрубілі …
І можна тут пройти з кінця в кінець
По вулицях, колись було давно, веселих,
Пройти городами, скосивши навпростець
По щиріях пребуйних і дебелих
І не зустріть, не здибать ні душі –
Лиш горобці здичавілі у спориші
Зчиняють бійки гамірно-веселі …
Це твій, це твій дитинно-давній Рай
Чомусь похмурий, наче остовпілий, -
Мов в ступорі упавший в неміч Край,
Як стовп соляний, в диві омертвілий…
Стоять покинуті зістарілі сади ,
Тут куди хоч й до кого хоч іди : –
Не стрінеш вже нікого… пустка, піч
Із комином зчорнілим вже не гріє, 
Й глядить у мертві вікна глуха Ніч,
І сам Господь уже напевне не зуміє
Вдихнути Дух живий і оновити Слід
Отих, що вже пішли у вічне Небуття, -
Невже отак має скінчитися Життя?!.
Хай повернеться Обновлення в світ, -
Невже, невже Всесильний не звеліє
Новим Засівом зцілити мої поля ?!.
Он гомоном живим вже поле мріє –
І кличем віковим озветься ця земля,
Покинута, забута : «Я – Руїна –
Але ж це Я, без талану твоя Вкраїна,
І вже не раз у своїй давній долі
Буття моє впадало на Ваги, -
Та нові паростки в цім дикім полі
Давали всім життя Снаги !..
Родить , цвісти не перестануть
Земля Полтавська і Волинь –
І ти всі сумніви відкинь, 
Та слухай вікову мою пораду:
- Не обіймайсь же смутком моїм,
Учадівши між старих стін –
Лише тоді почнуться добрі зміни, 
Коли підеш дорогою тих Змін, 
Що виведуть з оманливого чаду
В Нові часи Оновлення, й Громаду
Не заведуть в «новий» тупик Епох…

…А взагалі то… треба трохи Ладу, -
Щоб не вершив те все «царьок Горох,» 
А ти, Народ, десь плентався позаду,
Та думав, що Творець –то лише Бог ?.. 
Ні – ти не ніщо! – Ти майбуття Пролог!