Дажбог і Рось

Одного разу Бог грози Перун їхав на своєму коні берегом Дону. І рап­том він побачив, що на іншому березі ріки діви-русалки водять хоровод. Найкрасивішою була русалка Рось.

Це була дочка Дону й Асі Святогорів- ни. Дівчина взяла сплетений нею вінок і пустила його по хвилях. Потім вона звернулася до Перуна:

— Моїм обранцем може стати тільки той, хто зміг би переплисти Дон. Той, хто не злякався б швидкої течії. Тільки він зможе заслужити моє кохання.

Як почув Перун ці слова, перетворився на птаха-гоголя і кинувся в буйні води Дону. Але Дон, батько прекрасної Росі, не захотів віддавати Пе­рунові свою дочку. Тому він своєю найбільшою хвилею відкинув хоробро­го на крутий берег.

— Не заходь, Перуне Громовержцю, у мої володіння! — люто крикнув Дон. — Мої хвилі — вороги тобі! Не плавати тобі у водах блакитних, не пе­реплисти на інший берег!

Рось дуже засмутилася:

— Не бувати, мабуть, нам чоловіком і жінкою! Так і залишуся я на цьо­му березі тонким деревцем, усім вітрам здобиччю і забавою!

Тоді Перун вирішив пустити через ріку блискавку. Блискавка вдари­ла в камінь, за яким сховалася Рось. 1 в камені з'явився вогненний образ.

Рось віднесла цей камінь до небесного коваля Сварога. Той обтесав камінь, став бити по ньому молотом, і тоді з каменю народився Дажбог. Тепер у Росі і Перуна з'явився син.

Коли хлопчик виріс, то став дуже сильним і могутнім. Кожен моло­дець і молодиця знали Дажбога, прославляли його за небувалу силу і моло­децтво.

Чутки про силу Дажбога донеслися до Перуна. І той вирішив перевіри­ти, чи правду говорять про Дажбога. Осідлав він Бурю-коня і помчав по землі Руській.

Як під'їхав Перун до Дажбога, крикнув йому гучним голосом:

— Дажбоже, славний воїне! Давай з тобою силою мірятися! Давай з'ясує­мо, хто із нас сильніший!

Стали Дажбог і Перун силою мі­рятися. Такими були удари, що Мати Земля заблагала:         І

— Не можу витримати я вашої сили молодецької! Потисніть один од­ному руки, припиніть боротьбу!

І тоді вони зістрибнули зі своїх коней і стали боротися врукопашну. Обернувся Перун на орла, а Дажбог левом став. Лев став бити орла своїми величезними лапами. Перун не витримав і упав на землю. Дажбог схилив­ся над переможеним і сказав:

— Хто ти? Кого переміг я в чесному бою?

І взнав Дажбог, що свого батька рідного ледь не вбив. Тут батько і син помирилися, заприсяглися любити і поважати один одного, в усьому один одному допомагати.