Походження уявлень про вогняне пекло в авраамічних релігіях має свої Природні закономірності. Ці уявлення розвинулись з вірувань далекого минулого семітського етносу та закріпилися в текстах Біблійного іудаїзму.

Важливо вивчення історії виникнення й еволюціонування символу вогняного покарання, щоб вийти на першогрунт гнівних євангельських проповідей, які обіцяють відступникам від їх віри вічні вогняні муки. Обізнаність з християнською покаральною доктриною та особливостями її тлумачення необхідне для сприяння реалізації свободи волі, для психологічного захисту руйнівної дії каральної концепції. Тим самим, це є вирішенням проблеми подолання одвічного страху смерті, наближення до людського прагнення пізнання безкінечності в об’єктивних Природних законах, встановлення духовного зв’язку душі з тілом, якій був втрачений.

Тексти, які вперше фіксують згадки про вогняні тортури – Третя книга Ездри [7:36], Сирійський Апокаліпсис Варуха [44:15], Книга Юдити. З трансформацією іудейського есхатологічного світогляду, й з настанням часу для впровадження спекулятивних уявлень про загробний світ, формується християнське бачення потойбічного суду де нечестивці отримують вічний вогонь, а праведники нагороду. Надія на нагородження постає необхідною складовою служінню церковній організації. Жахливі умови перебування грішників в пеклі описані в Новому Завіті як фактичне місце, куди після вироку потрапляють нечестивці. За цим вічним місцем закріплені такі суто земні поняття як «озеро вогняне» [Одкр. 19:20; Одкр. 20:10; Одкр. 14:10], «піч вогнянна» [Мф. 13:42, Одкр. 9:2], «геєна вогняна» – цей вираз є найпопулярніший в Біблії, згадується 12 разів в Євангеліях. Походження останнього поняття є суто географічним показником стародавнього Єрусалима. З єврейського «ґегінном» чи «бен-гінном» означає «Долина Гінном» [Metzger & Coogan, 1993 year, Oxford Companion to the Bible’’, P. 243]. Завдяки грекам долина стала відома як – Геєнна.

Глибока долина Гінном, на південно-західному боці Єрусалима, за Біблійними Старозавітними переказами [Іс. 30:33; Іс. 57:5; 2 Хр. 33:6; Єр. 7:31-32; Єр. 19:6-14] була справжнісіньким «Вогняним пеклом» за життя. Тут вшановувався культ рідному семітському богові Молоху. Це місце кровавих дитячих тортур, де богові сімейного вогнища приносились в жертву немовлята.

Дитячі жертви в контексті біблійного Молоха вивчені й доведені, як з позиції авторитетних стародавніх авторів, так й з позиції сучасної археології.   

На початку ХХ століття наукова думка на цю тему починає поінформуватися результатами археологічних розкопок на Близькому Сході, зокрема проведеними на високому рівні розкопками Роберта Макалістера в Газері (1902–1909 рр.), тритомний звіт про які, стали вельми вагомим внеском в розробку основних питань історії Стародавньої Палестини. Макалістер повідомив про докази дитячої жертви в Кананському пізньому бронзовому столітті. Доповідь змістилася на припущення про поширену дитячу жертву в Ханаані.

Французькі розкопки в Карфагені, які розпочались в 1921 році повідомляють про знахідки великої кількості урн, що містять суміш тварин і дитячих кісток. Французький археолог Рене Дюсо виявив у Карфагені стелу 4 століття до н.е., що відображає дитячу жертву [Dussaud, Bulletin Archéologique (1922), Р. 245]. Були виявлені чисельні написи «MLK», як технічний термін пов'язаний з жертвою. Біблійний  Malkam – «великий цар», виникає на основі кореня «mlk» – "цар".

Розкопаний Дж. Б. Хеннессі в 1966 р. храм в Аммані (1400-1250 рр. до н.е.) розкриває практику звірячих людських жертв вогнем [J.B. Hennessey, Palestine Exploration Quarterly (1966)]. Схоже з наукової позиції, Біблійно-іудейська релігія все ж практикувала дитячі вогняні жертви.   

В равіністичній традиції бога-екзекутора зображено як металеву рогату статую з протягнутими до жертви руками, попередньо нагріту вогнем. Рабин  Шломо Іцхакі, коментуючи Єремію 7:31, якісно описав Молоха:  «Тофет – Молох, зроблений з міді; вони нагрівали його в нижній частині; і руки його нагрівалися, вони клали дитину між його рук, і вона згоряла; коли він [бог] сердито кричав, священики  били в барабан, щоб батько не почув голосу сина його, і його серце не могло рухатися».   

Коментар приписаний рабину Сімеону [наприклад: Attributed, for example, by Moses Margoliouth, A pilgrimage to the land of my fathers 1850:125] говорить, що ідол був порожнистим і розділений на сім відділень для жертв: 1 – борошно; 2 – голуб; 3 – худоба; 4 – баран; 5 – теля; 6 – віл; 7 – дитина; всі вони спалювались, нагріваючи статую зсередини.   

Жахи долини Гінном скасовуються іудейським царем Іосієм. За його правління відбувається монотеїстична реформа: жертовники руйнуються, священників вбивають, семітські Боги об’єднують риси заради одного Бога.  «Після релігійних чисток, невелике коло священиків та книжників зібралося навколо королівського двору Іосії, де вони вперше розробили концепцію YHWH [Яхве] як єдиного бога світу» [Gnuse, Robert Karl. No Other Gods: Emergent Monotheism in Israel. – Sheffield Academic Press. 1997 –  Р. 225]. Царська монотеїстична реформа 7-го ст. до н.е., за висновками філософів Георга Даумера, та Фрідріха Гіллані, сформувала оригінальну ідентичність Яхве частково з культу Молоха, і що культ Яхве виник шляхом скасування вогняної жертви.  Автори наводять численні приклади релігійних посилань на кроваву жертву, зокрема, закон, згідно з яким всі первістки повинні бути "посвяченими" або "данні" Яхве – Біблія Вихід 13:2, 22:28. Це зазначено у впливових працях вищезазначених дослідників – G.F. Daumer, Der Feuer- und Molech-dienst der alten Hebräer als urväterlicher, legaler, orthodoxer Kultus der Nation, Brunswick (1842), F. W. Ghillany, Die Menschenopfer der alten Hebräer, Nuremberg (1842). Жертва первістків від спалювання в залізному жбані переродилася в кроваву жертву обрізання крайньої плоті. Символічне запозичення від Молоха до Яхве також може простежуватися від семи камер, де в сьомій вбивалась дитина, до обрізання після сьомого дня народження дитини.

Зв'язок Молоха з християнською традицією зберігається через обрізання Ісуса Христа, що святкується в православній церкві 14 січня.

Релігійно-міфологічний персонаж Диявола, має безумовну схожість візуально-образного ряду з іудейським Молохом. 

Ідол Молоха з сімома камерами

Християнське віровчення не може виключити або трансформувати образ Диявола, оскільки це почне руйнувати релігійну основу іудо-християнського «пекла», що тримається на «Старозавітних» уявленнях іудейського народу.    

 Місце вшанування семітського бога в долині Гіномм (у Новому Завіті: Геєнна, Долина Еннома), після релігійної реформи перетворюється в пекельне звалище. Відтак, там організувалось звалище міського непотребу, мертвих тварин, туди ж скидали тіла страчених злочинців, різних покидьків. Там необхідно було підтримувати постійний вогонь, щоб не трапилось епідемії. Це було забезпечено постійним додаванням сірки. Буквально «Геєна» і зміст який в це вкладався, лягло в основу біблійного виразу «озера вогню і сірки».

Тіло людини кинуте в це «земне пекло» вважалося найгіршим покаранням.  Якщо труп не потрапляв одразу до полум'я, то в плоті заводилися хробаки, які з’їдали тіло до кісток, у вогні тіло згоряло повністю – такий стан справ позначав «геєну вогняну», як символ вічного знищення, небуття. Долина Гінном стала метафорою вічних мук. Подальші прокляття і засудження цього місця [Єремія 7:32; Єремія 19:6; Ісаї 31:9; Ісаї 66:24], де і в день і в ночі знищувалися трупи, стало символом Талмудичного й Новозавітного, а згодом й Коранічного «пекла». Простіше кажучи жахливе «єврейське пекло», про яке казав Ісус, – це смітник під стінами Єрусалиму, де спалювали нечистоти. Людина того часу розуміла буквально: будеш себе погано вести відправишся на згарище. Святий Іван Золотоустий говорив: «Христос відкрив нам, що геєнна вогняна не має кінця».

Так сталося, що внутрішні уявлення іудейського народу, на тисячоліття химерою оселилися в нашій культурі.  Ні могутній інтелект, ні залізна воля, ні чиста совість людей не змогла здолати ці спекулятивні примари. Сфера свідомості людей відкрита для обману й для неповноти розуміння предмету, щоб в неї вкладати антисистеми. Система для одного етносу, часто стає антисистемою для іншого. Помийна яма біля воріт Єрусалиму стала основою духовного буття українця, та й не українця. Де ж загубилась та найдавніша Природна віра у циклічну нескінченність людського буття, у сакральний зв'язок між пращурами й живими, й ненародженими? Спекулятивні антиприродні системи можливо очистити Природними закономірностями.

У суспільстві на превеликий жах широко поширена думка, що страх перед Богом і його покаранням - єдиний шлях до моральності. І християнські священнослужителі лякають тим, що добра воля на взаєм страху, зіпсують світ. Велика помилка вважати, що моральність більшості людей викликана релігійним страхом.

Система побудована на страху перед Богом або надією отримати Божу винагороду на небесах, призводить до втрати  безкорисливого життя на Землі, необхідного для справжньої моральності. Потрібно прищеплювати людям не страхи, а відповідальність за свої вчинки! Звісно це набагато складніше, простіше навчити попа в семінарії ректи: «Всі грішники згорять у пеклі».

Історичний досвід свідчить, що держави, які наділили свої церкви абсолютною владою мали більші проблеми ніж держави, які наділили свої нації цілеспрямованому розвитку розумово-пізнавальної діяльності. Стрімкий підйом релігійності в 90-х рр в Україні не призвів до зменшення волоцюг і крадіїв. Навпаки, чим активніше церква прислужувала корисливим побажанням правлячої верхівки, тим помітніше слабшала її  моральність. Мораль мала б бути заснована на безрелігійності, не підпорядковуватись установам чи закладам, мати загальнолюдські духовні основи, де вже будуть відсутні священні параграфи як жити. Бо ж скільки релігій стільки й параграфів.

Теги:

Схожі статті

Медіа