Кожна велика віра виростає далеко поза межі тієї нації чи навіть племени, яке дало її початок. Кожна велика віра має тенден­цію стати універсальною. Численні бої, завоювання, поширення панування народу над народом, світове поширення поодиноких вір має в своїй основі оцей простіш факт, щоб саме їх віра ставала якоюсь мі­рою ширшою, і щоб саме в процесі ширен­ня цієї віри, відбувався процес росту даної нації.

Найпростішими прикладами в цьому разі є поширення християнізму і ісляму. Обі ві­ри стали всесвітніми і обі заполонили час­тішу світу. При чому, християнізм і іслям мають ще виразне прагнення стати універ­сальною вірою цілого людства. В моїй праці про Свантевита, я яскраво показую один розділ із ширення християнізму серед північно-західних слов'ян. Загальні позиції про це написані в "Проблема Української Віри".

Це прагнення універсалізму разом із тилі має певну історичну концепцію. Саме кон­цепцію національного чи групово-національного НІГІЛІЗМУ, себто заперечення іс­нування націй, як окремих творчих підметів історії. Отже, всі нації — якщо це було б можливим — мали б стати одним стадом овець під одним пастирем в Римі. Народи порівняні тут до овець. Для деяких із тих овець було потіхою чи надією бути в одній стайні. Навіть ця одна стайня була для них розрадою чи надією. Це діялося зокрема се­ред загарбницьких народів, де християнізм ширився силою меча, заганяючи інші наро­ди, як овець, у спільну стайню.

Отже і українська нація мала б розплистися в цій чужій стайні. Ця чужа стайня — це сьогоднішні колгоспи, де українці постійно виховувані наглядачами — на цей раз не християнськими, — але з НІГІЛІСТИЧНОЮ програмою марксизму, мали б перес­тати існувати як нація, яка прагне поглощувати інші нації саме за допомогою їх "уні­версальної програші".

Універсальна вона тільки для інших, а не для пануючого народу. Універсальна для поневолених. Вигідне знаряддя для нищення української і інших національностей. Україн­ці відчувають цесвоїм інстинктом і бороняться слушно, і зовсім слушно, перед таким НІГІЛІС­ТИЧНИМ УНІВЕРСАЛИЗМОМ.

Саме тому, що я бачив таку загрозу в іс­торії — саме тому, що я бачив ролю хрис­тиянізму в українській історії чи то за доби Візантії, чи то за доби могутності! Риму, чи то за доби могутности Третього Риму — се­бто Москви. Підкреслюю сто разів — саме тому — я вирішив відновити і пробудити до нового життя нашу старинну дохристиянсь­ку віру. Ця віра постала і вже — надиво — за мого життя вона є доконаним фактом. В основі мого рішення було таке розуміння історії людства.

Що станеться, коли відновиться україн­ська національна віра?

Що станеться? Це видно вже сьогодні. Всі інші найближчі до нас народи підуть за нашим прикладом. Вони скинуть духове яр­мо Риму, чи Москви у виді комунізму. Во­ни підуть за нами. Як? А отак, як за Шев­ченком пішов Янка Купала. Отак, як за відродженням української державности іде відродження інших слов'янських прямувань до державности. Ми навіть тут не все були першими, хоч самі ми нашими подвигами вчинили і показали дійсність оцього шляху

Вже за мого життя я бачив, як під впливом моїх праць про Ригведу постали — сла­бі щоправда — проліски подібних рухів се­ред інших народів. Вам відомо із моєї кореспонденті, що вже сьогодні існує сформований рух, рівнобіжний до нашого, на терені латвійської нації".

Чи це нас обходить? Це питання, чи ми зрікнемся ролі Святого Київа, як осередку не тільки для відродження української нації і її віри, але як духового осередку для ін­ших рухів, які за нашим взором і за наши­ми кличами повстануть.

Це питання чи вже на самому початку ми зрікаємося первородності нашої ІДЕЇ. По-перше — це неможливе. Бо це вже істо­ричний факт, що ця ідея постала в моїй програмі в 1934 році. Цього факту вже ніхто з історії не змаже і не вичеркне. Це факт.

Як же мали б існувати нації в майбутньому­?

По-перше, вони мус їли б існувати як вільні й державні нації. По-друге, мусів би існувати і лад, і сила, і воля, а тому їх влас­на сила мусіла б цю волю і державність для них забезпечувати.

Ми не втечемо від цього політичного питання. Поодинокі люди можуть запорпати голову в пісок і сказати — це нас не об­ходить, Це політична справа. Але ж котра віра не мала політичної програші? "Піддай­теся взорові" — це теж політична програма на час поки один пастир сяде на троні царства. Має бути ЦАРСТВО — увага, саме ЦАРСТВО — хоч Боже на землі, отже один цар, — один ЦАР — в Римі чи в Москві, — хто переможе: і одне царство.

Ми вже бачили царство, яке називалося Святе Римське Царство Німецького Наро­ду. Отже, не втечемо від політичного пита­ння і не втечемо від боротьби за визволен­ня. Хіба що зрадимо свою націю і скажемо: — Це нас не обходить — це політика. А по­ки що будьмо рабами чи користаймо із хви­левої волі, яку нам дають сильніші держави із програмою волі. На ці питання відповіла вже ясно Леся Українка.

Отже мають бути вільні народи і вільні держави!

Народи мають волю творити свою власну віру!

То ж ми творимо Українську Рідну Віру, разом із тим, як я вже показав, — ми не можемо ані спинити її поширення, ані за­боронити іншим народам шукати своєї віри саме там, де ми, -— у її спільному прадав­ньому і правдивому коріневі. Себто, в добі протослов'янської і протоіндоєвропейської культури і цивілізації.

ВІДРОДЖЕННЯ НАШОЇ ВІРИ.

Я вже вказував, що відродження віри як системи і як теології неможливе із сімох назв, які стрічаємо в хроніці. Неможливе, бо затрималися голі назви і жодного змісту, або ж завбогий для системи.

Відродження, яке сталося було рівночасно ВІЩИМ ВІДТВОРЕННЯМ із студій, а також із творчого НАТХНЕННЯ ПРОРОКА чи ВІЩУНА.

Можна його відкинути або прийняти, але не можна прийняти ось таку капочку, каплиночку, як тільки сама назва.

Дажбог — означає БОГ ВОГНЮ. ДАЖ від старого кореня ДАІГ — горіте, горіти вогнем. Слово БОГ — означає ТОЙ, ЩО РОЗДІЛЮЄ ЩАСТЯ, ДОБРО, ДОЛЮ, БАГАТСТВО; ДОБРИЙ БАТЬКО.

Це БОГ, найближчий до родини, до домашнього вогнища, і тому найпопулярніший у цій своїй назві й у цьому своєму ви­ді. Але ж це ані не єдина назва, ані не єди­ний вид Богопочитання у нашій старині.

Отже, читаємо і про ХОРСА, — читаємо про ПЕРУНА, читаємо про СВАРОГА і СВАРОЖИЧІВ, читаємо про ЛАДУ. Що ж? Зміст їх природи пропав чи забувся, залишилися ДОМОВИКИ і МАВКИ. Залишив­ся — найнижчий рівень істот, що в нас до­ма, що коло нас у лісі, в полі чи в річці. За­лишилася народна форма фольклору. Пра­вда, це скарб, завдяки якому ми збереглися, але це не є найвища форма Богопочитання чи розуміння Божества нашими прапредками.

Саме висоту їх віри я відтворив із студій і натхнення.

А ось один блазень, для своєї лише популярності, сягне до цього найпростішого виду і скаже: "Це є народна віра. Доволі, одне слово, одна назва ДАЖБОГ і вже є наша віра. Все інше залишаємо, як самі знаєте. Нічого про це не говоримо, щоб бу­ти популярними. І от вже є віра." Ясно Вам, що тут будемо вічно пасти задніх, бо думка інших народів буде сягати глибше і буде теж живитися досягненнями спорідне­них думок в історії.

Бо боротьба із християнством триває вже цілими віками.

А що ж із назвою БОГ?

Наше БОГ — це несумнівне Датель-Розпреділювач; я писав, що Бог має тисячу назв. Всі ці назви виявляють, як Його розу­міли народи.

А який він сам?

Саме тут приходить моє слово, яке роз­криває його сутність із тих тисячних відзеркалень його у свідомості поодиноких націй

в історії.

Якої ж назви уживаємо в нашій релігії?

Уживаємо одну і тисячу. Ви вже стріну­лися із деякими в моїй творчості. А найважніше, ви вже стрінулися із фактом многоназивності БОГА — тут я уживаю нашої на­зви, яка стала запільною на грунті сло­в'янських і споріднених з ними народів, хоч на іншому грунті вона не набрала зага­льного значення, але залишилася в старому визначенні індивідуального характеру Бо­жества.

Чи будемо сперечатися за назву? Котра найрідніша? Спитайте Лицарів Святослава, за якого Бога вони вмирали?., Вони ска­жуть ПЕРУН... Спитайте селянина в дома­шньому його вогнищі... Він скаже ДАЖБОГ... Спитайте Жреця у храмі найвищо­му... Він скаже СВАРОЖИЧ СВАНТЕВИТ... Спитайте жінки, що творить рід, во­на скаже — БОГИНЯ ЛАДА... Спитайте хлопців у день радості і сили Сонця... Вони скажуть КУПАЙЛО... Спитайте тих, що пасуть череди, вони скажуть — ВЕЛЕС... Спитайте тих, що глядять на могутній ріст всіх паш і пшениці... Вони скажуть ЯРИЛО. Яр-Ярило і Юр-Юрій це від одного протослов'янського кореня. Ви його розумієте і не треба мені писати цілої праці.

Чи ще будемо сперечатися, як називати нашого Бога? Я вже казав вам, моліться як знаєте і називайте як знаєте, та не творіть такого, щоб ділитися за людськими словами. А за цими спорами криється злочинна ана­рхія, або божевільні амбіції, або просто причаїлася зрада.

Отже, не будете сваритися із-за назви Всевишнього Сварога. Він їх має стільки — скільки його проявів існує і Вселенній. Йо­го називають теж у інших світах. Напевно називають!

Що це значить визволитися? Це значить скинути ярмо! Вже сьогодні знаємо, що мусимо це самі зробити. Чужинці цього не зроблять. Щобільше. Вони вже сьогодні ду­мають, як нам нове ярмо накинути, на ви­падок, якби ми самі не визволилися. Воро­ги не бажають, щоб ми самі визволилися. Отже, що станеться, як ми визволимося? Тоді білоруси, словаки, хорвати, чехи до­сягнуть за нами легко і без груду своєї волі. Тим більше тоді дехто з поляків подумає, чи не відновити нашу неволю, а їх імперію.

Відповідь буде в нашій свідомості і силі. Отже, наша воля буде немов автоматично їх волею. Наша боротьба є їх боротьбою, хоч не всі це розуміють.

Не треба буде боротися окремо за нашу волю і державність, а окремо за білоруську і словацьку. Вони вже сьогодні кажуть, що не можуть мріяти про свою свободу без нашої і надіються на нас — не дуже то пома­гаючи нам.

Тепер ясно. Наша свобода, самим фак­том розбиття московської імперії, визво­лить інші народи. А, однак, із нашої бо­ротьби, із нашого пролиття кропі, скористають всі інші народи. Це та сама справа. Не будемо два рази проливати кров. ї не мо­жемо теж сказати: Проливаємо кров тільки за себе. А ви журіться про себе. Бо хоч би ми так сказали і так хотіли —: то не можемо нашої боротьби обмежити до нас самих. Бо ж за нами підуть хоробрі вірменці і грузини, як я писав нещодавно в моєму заклику: "Європо Збудися!" Отже, це пробудження може нам тільки допомогти. Ми більше крові не проллємо віт того, що пробуджуємо Європу.

ВІРА.

Тепер зрозумієте, що те саме є із справою віри. Раз вона відродиться і зачне жити, як староукраїнська, вона рівночасно зачне жити, як старослов'янська. Щобільше! Вона рівночасно зачне жити, як протоіндоєвропейська, І це станеться само собою, як тільки розвалиться християнізм. А він вже видимо розвалюється і кінчиться.

Отже, це та сама праця. Та сама боротьба. Відроджені старинні віри постануть тільки після відродження нашої Рідної Віри... і після християнізму, як потуги. Після виз­волення із духової неволі!

Як бачите, oо "інтернаціоналізмом спекулюють наші вороги, спекулюють на темноті, і їм вже вдалося до деякої міри збаламутити, чи викликати хитання. Коли наша віра і наші храми постануть у Свято­му Київі, то яка ж більша слава, коті ції Святиня буде також Святинею для інших націй, що з нами боролися, чи будуть боро­тися за самоствердження націй і їх волю та державність рівночасно. Чи будемо "старшим братом"? Звичайно не в московському розумінні, але в українському розумінні, так! Не силою зброї — хоч вона потрібна державі, — але силою дружності і любові, як теж авторитету. ЯК ТЕЖ СИЛОЮ ЗБРОЇ, ЯКА ГОТОВА ЇХ І НАС СПІЛЬНО БОРОНИТИ ПЕРЕД СПІЛЬНИМИ ВОРО­ГАМИ.

ВІРА — її спільнота має міцну основу для сили держави, як твердині ЛАДУ і ВОЛІ.

Теги:
Джерело: журнал "Сварог", №4, 1996 рік

Схожі статті