“Горе вам, як усі люди про вас говоритимуть добре!” (Луки, 6: 26)

Для початку необхідно відкинути всі розповіді “християнських” книжників про позаізраїльське життя Ісуса і про те, що він ніби-то ходив за знаннями і вмінням в Індію до індусів і буддистів, а на зворотньому шляху забрів до японських самураїв та нінзя і випадково познайомився з релігійною магією народу майя.

Не помічають прихильники “ісусівського юдаїзму”, як цими балачками жорстоко і однозначно принижують розумові і практичні здібності свого “єдиного божества” Ісуса-Яхве... З цих побрехеньок виходить, що Ісусу не вистачало власного таланту бути неперевершеним, всезнаючим і всевміючим “богом”. Якщо це й справді народився “бог” чи навіть “син божий”, то всемогутності йому б не довелося позичати у звичайних смертних, тим більше у сповідників інших, нехристиянських, релігій. А щодо його дитинства, то “бог” навіть з пелюшок повинен бути “богом” і без спеціальної підготовки з перших подихів повинен був проповідувати свої “премудрі” притчі, почавши “виховання жидів” зі своїх домашніх, не говорячи вже про вміння творити чудеса і сеанси масового зцілення. Це — між іншим...

Про дитинство Ісуса з євангелій відомо лише те, що він був неслухняним синочком і байдуже ставився до своїх земних матері Марії та вітчима Йосипа. Він неодноразово непокоїв свою матір постійним непомітним своїм зникненням і вештанням серед незнайомих людей...Про Ісусових друзів і подруг дитинства єванге-лії нічого не повідомляють... Очевидно, що серед однолітків друзів він не мав. Отже, діти позбавленні нагоди пожити “дитинством Ісуса” чи рівнятися на Ісусика, якщо не брати до уваги відлучення з дому без батьківського дозволу...

Щодо життя дорослого Ісуса, мусимо зауважити, що воно було постійним запереченням його ж “заповідей”. Згадаймо його заповідь “Не протився злому!” і його бешкетування в синагозі (Марка, 11: 15). А його дружня прогулянка і розмова з Дияволом в пустелі протягом 40 днів подане в євангелії як безсиле і принизливе ухиляння звичайної людини від домагань сильнішого і всевладно-го господаря всесвіту: “І Диявол вивів Ісуса на гору високу, і показав Йому всі царства на світі, і сказав Йому: “Я дам тобі всю оцю владу та їхню славу, бо мені це передане, і я даю її кому хочу. То ж коли Ти поклонишся переді мною, то все буде твоє”. І повів (Диявол) Його в Єрусалим і на наріжнику синагоги поставив...” (Луки, 4: 5—9). Чи дозволив би Бог зі собою забавлятися, як з лялькою, та ще й своєму супернику?...

Неохайні та нечистоплотні люди можуть серед висловлювань Ісуса-лікаря знайти слова і вчинки, які виправдають їхню неохайність: “...перед обідом Ісус перш не обмився” (Луки, 11: 37—38)“...деякі з учнів Ісуса їли хліб руками “нечистими”, тобто невмитими. Бо усі юдеї не їдять, якщо старанно не вмиють руки. І запитали вони Ісуса: “Чому учні твої хліб споживають руками нечистими?” (Марка, 7: 1—5). Ісус їм відказав: “Їсти руками невмитими, — не опоганює це людини!..” (Матвія, 15: 20).

Чи є прикладом нормальних стосунків дітей з батьками пащекування Ісуса до матері на одному з весіль: “Чого тобі, жоно, до Мене?..” Чи “богу” все дозволено?

Ісус неодноразово повторював учням заповідь: “Шануй своїх батька та матір”, та коли його мати Марія і його брати прийшли до нього під час його проповіді, не звернув на них ніякої уваги та ще й образив. Ось як про це описано у “високоморальній” християнській Біблії:

“І прийшли мати Його та брати Його і викликали Його. А народ кругом Нього сидів. І сказали йому: “Мати Твоя, брати і сестри Твої Тебе питають”. А Ісус їм відповів: “Хто Моя мати й брати?” І поглянувши на тих, що круг нього сиділи, сказав: “Ось мати Моя та брати Мої!..” (Марка, 3: 31—34; Луки, 8: 19—21).

А як же тоді заповіді: “Шануй своїх батька та матір” і ” Люби брата свого”? Якщо знайдуться такі батьки, які в цій розмові не помітять образи, завданої Ісусом своїй матері та рідним братам, то побажаємо таким батькам, щоб їхні діти говорили подібно і про них на людях (за Ісусом)...

Мовчать християнські попи про причину приходу його рідних, бо євангеліє говорить: “Коли Його ближчі (домашні) почули, (що він з’явився — П. С.), то вийшли, щоб узяти його, бо говорено, ніби він НЕСАМОВИТИЙ” (Марка, 3: 21). Диму без вогню не буває. Та й хто краще матері може знати свою дитину? Мовчать і про те, що не вірували в Ісуса навіть брати Його” (Івана, 7: 5).

В усіх євангеліях Ісуса називають “учителем” (“рабином”), але з виховної практики відомо, що достойний учитель ніколи не буде вчити своїх учнів одних правил поведінки, в той час як сам поводитиметься по-іншому. Щодо педагогічного хисту Ісуса, то його “євангельське життя” часто є запереченням його ж “науки”.

Відомо, що так звані головні заповіді християнства: “люби Бога свого” і ” люби ближнього свого” однозначно перекриваються однією лише заповіддю, яку проголосив Ісус, — “ЛЮБИ ВОРОГА СВОГО”. Чи не означає це, що віднині вірні “християни” повинні любити не лише усіх земних своїх ворогів, але й Диявола, який вважається запеклим ворогом Ісуса? І якщо ця заповідь не є жорстоким жартом і збиткуванням над християнами, то нехай би сам “бог” Ісус Христос на власному прикладі показав, як треба правильно “любити свого Ворога”; нехай обніметься із Дияволом і поцілується і нехай переконає усіх християн зробити те ж саме...

Який би тоді мир та злагода на Землі настали!.. Але ж ні! НЕ ХОЧЕ ІСУС ПОЛЮБИТИ СВОГО ВОРОГА, ДИЯВОЛА!, не хоче молитися за Сатану і добро чинити Антихристу. Це б було по-християнськи! Тоді чому християни залякують мирний люд, що повинен прийти Ісус і знищити усіх своїх ворогів і нехристиян? Чому базікають про постійну і непримиренну боротьбу Ісуса з Дияво-лом, Добра і Зла, не вміючи належно оцінити, що є “Зло” і що є “Добро”... З цього й постають жорстокі християнські війни і суперечки, які ніколи не припиняються...

Отже, жити життям Ісуса — це блукати по світу непрацюючим жебраком і бездомним “бомжом”; жити неодруженим, без рідні і без дітей, без власності і без душі...

Теги:
Джерело: журнал "Сварог", №6, 1997

Схожі статті

 

Медіа