Частина друга. Початок: Род-Світовид – код від предка про цілісну систему уявлень. Частина перша.

Повертаючись до досліджень скульптури Рода-Світовида, та підказок всесвітньовідомого академіка Б. Рибакова, який вважав кумира втіленням цілої космогонічної системи віри предків, маємо придивитись уважніще до символів обємного образа, переданих мудрим предком до нащадка в забутті.

Варто розпочати з того що об’єднує всю скульптуру в одному образі – це кругла шапка, найвища деталь кумира.

Величезне, безкрає небо було одним з перших найвеличніших природних явищ, які постали погляду людини з самого моменту виникнення її як виду. Мерехтіння з глибини Всесвіту світла незліченних зірок, що оточують нашу Землю, відбивалося в душах людей Природи, зачаровувала їх своєю неземною красою, назавжди закарбувавши в психологію людського роду архетип найвищого. Людська природа не приглушена приписами релігійних доктрин, відчувала незримий зв'язок з оточуючим її небосхилом, безкінечність Неба давало відчуття безкінечності в собі і заклало основи найвищої святості. Якщо сучасна людина, виїде з міського смогу, і буде мати задоволення спостерігати нічне небо над головою, де природа не затулена спорудами цивілізації, її зору відкриється ідея Бога. Нічне зоряне небо для нашого обмеженого оптичного зору здається Куполоподібним, здається небесною шапкою, яка покриває Землю! Як людина Природи могла передати свої відчуття і втілити в кам’яній скульптурі образ найвищої святості? Кругла шапка – це зменшена подібність Неба, в контексті Рода-Світовида символізує Вищого Бога Неба. Шапка фігурує як неодмінний атрибут більшості язичницьких божеств. І це не виглядає примітивно навіть в XXI ст. Жодна сучасна церковна споруда не обходиться без верхівки – купола, який прикрашено тими ж зорями, тільки штучними, але до природних образів ще додані надприродні (за церковними приписами) образи Бога, ангелів, Царства Небесного. З цього ракурсу стає зрозумілим, що людина Природи мала яснішу Божественну ідею.

Пригадаймо дитячу загадку «Синя шапка вся в заплатках», чи не зоряне небо прирівнюється до шапки? Даний головний аксесуар в ранньокласовому та класовому суспільстві став атрибутом верховної державної влади. Символіка шапки, нерозривно пов’язана з прадавнім світоглядом суті верховної влади. Цю сакральну сутність почали використовувати княжа влада, щоб в очах людей виглядати уособленням небесних правителів.  Сила цієї традиції була настільки велика, що і в більш пізні часи правителі Русі вінчалися на царство, не короною, як це робив західний світ, а особливою куполоподібною Шапкою Мономаха,  для якої була придумана своя легенда. Шапка дуже рано стала фігурувати як неодмінний атрибут одягу знаті.

Шапка –  символ Роду, грала дуже важливу роль в традиційній обрядовості, зокрема, шлюбній. Традиція вінчальної корони над головою молодят, архаїчна традиція і момент передачі космогонічного знання, хоча і пристосована церквою під свої потреби, з неї нам передалась інформація найвищих символів Роду. З цього залишається лише один крок до ототожнення скульптури Рода-Світовида,  з образом, який складується при шлюбній церемонії – над головами майбутнього Батька й Матері корона, тобто шапка, під якою майбутній Рід. Рід – це поєднання чоловічої і жіночої статі, в осмисленні родовіду українських богів, все каже про те що під шапкою-найвищим Небом, Батько Богів та Матір Богів, що складає цілісний образ Рода-Світовида.   

Пояснюючи чотирьохликість кам’яного образу, дослідники неодмінно беруться відносити кожне лице скульптури до якогось певного Божества, відомого з язичницького пантеону. Різність думок вмістило в чотири обліка добру дюжину різних Богів. Неможливо погодитися з тим, що на кумирі зображено чотири різних божества, лише тому, що у кумира чотири обличчя.   Існують також чотирьохликі Брама та Варуна, та інші образи, що йдуть з далекого індоєвропейського минулого. Практично у всіх давніх вірах наявність чотиристоронньої симетрії релігійної та магічної символіки прямо вказує на зв’язок протилежностей та на чотирьохмірний космічний простір. Якщо уявити скульптуру зверху то вона нагадає хрест, і може розглядатись як вертикаль – чоловіче, горизонталь – жіноче, як символ поєднання, злиття двох статей. У ведичній вірі знак життя саме так і позначається. Поєднання утворює хрест життя, на перетині яких зароджується Рід. Згадаймо Я. Головацького: «За космогонічними поглядами стародавніх українців первісна матерія чоловічої статі, що, поєднавшись з первісною матерією жіночої стат, утворила всі явища на землі». Взаємодія цих Верховних Богів може бути визначена як схрещення -  процес взаємодії двох елементів. Чоловіча сила увійшла в жіночу силу, злившись воєдино, подібно людській природі в момент зародження нового життя. В цьому випадку статуя відповідає лінійній проекції статей, два лиця чоловічі (Батька) – вертикаль, два лиця жіночі (Матері) – горизонталь, тобто хрест на хрест (саме це спостерігаємо в скульптурі – два лиця лінійно більші, інші два, лінійно менші). Але чому саме по два лиця у кожного з Богів створив предок, чому не по одному можна було б зобразити в скульптурі, зазначить читач! Людина Природи рано виявила чотири фіксовані точки простору, в сукупності з астрономічно-календарними спостереженнями чотирьох пір року, які гармонійно розділялись в наших широтах на зимове сонцестояння, весіннє рівнодення, літнє сонцестояння, осіннє рівнодення, складало уявлення про форму і простір, впорядкованість, пропорційність геометрії форм, щолежать в основі життя. Чотири пори року породжуються у взаємодії Сонця і Землі (Батька й Матері) в певний період Простору (Неба). Чотирьохграна фігура Рода-Світовида, з чотирма ликами, божественна пропорційність, в геометричній інтерпретації Космосу-Природи. Об’ємна уява моделі Природи, що увібрала скульптура, поділена на чотири сезони і на чотири грані не може закінчуватись двома обличчями, адже це порушує геометричні пропорції всеобємлюючого образу. Природну Трійцю Богів, мудрим предком було втілено в впорядкованості схрестившихся Батька з Матір’ю, над якими Найвище Небо (шапка). В такому розумінні і вигляді скульптура являється зримим втіленням зменшеної Моделі Світу, а в світі науково-технічного прогресу дає збагнути велич інтуїції  пращура.

В 1950 році біля села Іванківці (Хмельницька обл.) на території черняхівського поселення були відкриті дві чотирьохгранні статуї з ликами. Над чотирьохгранною основою були зображення три лики, над якими не було подібно Збручському кумиру шапки.Професор В.Й. Довженок зробив заключення, що чотирьохгранні, трохликі образи являються прямою аналогією «Збручського ідола», і, можливо відображає те ж божество. Все каже про те, що Трійця була верховним поняттям, в Збручському кумирі вона відобразилася в перехрещених образах і третім елементом була шапка-Небо, тобі як в Іванківецькіх образах Трійця виражалась трьома лицями без головного убору. Пригадаймо «Дощечки Ізенбека» – «Се бо молячись, найперше Триглаву поклонятись маємо, i йому велику славу спiваємо», «Радогощ, Календо, Кришень […] Вінич, Зернич, Овсянич […] А також Родиць, Маслиць, Живиць […] І ті суть Триглавові вівці, і все наше од нього іде».

Кожна окрема слов’янська скульптура була формою впорядкованості Всесвіту і одне загальне тіло Першобога, Вишнього, Всевишнього тощо. Цьому великому Богу непощастило, його приймали то за дрібного домовика, то прирівнювали до пугала, а в науковій літературі було моветон його згадувати, як і «Велесову Книгу» в якій ми знаходимо його опис:

«І Богові Світовиду славу проголошуємо,
Се бог Прави і Яви, і йому співаємо пісні, яко свят є.
І через нього знаємо світ бачити і в Яві бути.
І той нас од Нави вбереже, і тому хвалу співаємо.
Співаємо і танцюємо йому, і звертаємось до Бога нашого,
Який ті Землю і Сонце суне наше, і Зірки тримає».

Необхідно з цього фрагменту особливу увагу приділити останньому рядку: «Який ті Землю і Сонце суне наше, і Зірки тримає». Чи не про Трійцю Світовида йде мова – Земля Мати, Сонце Батько, Зірки Небо. Застосоване дієслово «суне» відоме й в давньо-руському лексиконі, що позначає рух, просування в якому-небудь напрямку. Всесвіт не уявлявся статичною субстанцією, все має рух і циклічність в «Релігії Природи»: Земля і Сонце рухається в Небі, яке усіяне зорями. З «ВК» Світовид Зірки тримає, що цілком співпадає з вищезазначеними аргументами, що верхня частина образу «шапка» – це символ Неба.

Отже, якщо Род-Світовид уявлявся системою взаємодії Верховних Природних сил (Земля, Сонця, Неба) в його чотирьохгранну основу мало було б закладено Сонячну містерію протягом року, умовно розбиваючи рік на чотири сезони (осіннє і весняне рівнодення та літнє і зимове сонцестояння), чотири грані кумира. Саме з такої точки зору може розкривається код від предка про цілісну систему уявлень «Релігії Природи».    

У індоєвропейців 4 точки календаря неодмінно набули міфологічного змісту та характеру містерій. Таким чином, відповідно до річної містерії Сонця, воно народжувалося в грудні, мужніло в березні, досягало свого розквіту в липні, старіло вереснем, вмираючи в грудні. Земля відповідно до Сонця була безплідною, кам’яніла від морозів взимку, наливалась пахощами та квітнула весною, в липні перебувала на найвищому ступені родючості, закінчувала родити восени, впадаючи в зимову безплідність.          

Головною гранню статуї в циклі річного кола мало було б бути сторона, яка відносилась до літнього сонцестояння, коли в природі процес росту вивершується на найвищій ступені своєї всеживотворчої діяльності. Людина отримує з природи максимально енергії, з цим духовно-моральний стан теж перебуває на піку.

Відштовхуючись від фронтальної грані літнього сонцестояння, містерія сонячного циклу відносно Землі мала переходити на сусідню грань по колу за ходом Сонця, чи посолонь, тобто справа на ліво за годинниковою стрілкою. За літнім сонцестоянням, посолонь, на кумирі мало б бути прилегла грань, яка пов’язана з  осіннім рівноденням потім зимове сонцестояння і на кінець весіннє рівнодення.  Таким чином, кожна грань кумира відповідно порі року має давати нам натяки на це в своїй символіці й сюжеті.  

Скульптура розділена на три горизонтальні яруса: верхній ярус – Боги, середній ярус – земне життя, нижній ярус – світ предків (за «ВК» – Прав, Яв, Нав). Так як люди відчували себе дітьми Природи (Богів – еманацій Природи), маючи себе за цілковиту їх подобу, те що відбувалося в світі Богів мало відповідність в земному житті, й відповідно, це б мало віднайтись в нашій унікальній кам’яній скульптурі.      

Загально визнано, що фронтальною гранню Рода-Світовида є образ Бога з Рогом в руці, в середньому ярусі (земне життя) грані зображений імовірно жіночий образ, біля неї графіка маленького силуету людини, що натякає на образ дитини.  Умовно, для розуміння цю грань кумира ми позначаємо – (2).

В грані (2) дослідники неодмінно вбачають жіночу богиню з символом рогу достатку, що символізує земний простір у подобі господарки символічного рогу, що визначає людську долю. Ця позиція підкріплена академіком Б. Рибаковим, за авторитетом якого пішли інші дослідники, але навіть світоч науки Рибаков зазначав, що тема язичництва розкрита на 60%, і її треба розширювати.

Новітні дослідження відкривають нам величезні досягнення українського Роду в розвитку людської цивілізації. Так, на острові Рюген в Балтійському морі, де функціонував до 1168 релігійний центр Аркона, з храмом Святовита (був спалений за наказом датського короля Вальдемара I), на місці колишньої святині звівся костел, в стінах якого збереглася гранітна плита розміром 1,19 х 1,68 метра із зображенням Бога Світовида. Він зображений у вигляді вусатого чоловіка в довгій сорочці з рогом в руках.В Чехії була знайдена золота пластинка з зображенням Бога в одній руці якого зображується ріг, в іншій молот. Цей образ було віднесено до Сварога.  В різних народах чоловічих Богів та Бога Сонця зображали з рогом в руці як подателя родючості, небесним дощем якого запліднювалась Матінка Земля і живиться верховним світлом.  Тому, до нього в моліннях звертались про багатство земних плодів, а ритуал возливання з рогу у вогнище священного напою символізував запліднення Землі з Неба.

Наступною деталлю, яка збиває дослідників з пантелику – де чоловічі образи, а де жіночі в верхній частині скульптури. Є літературні ствердження, що Боги грані (2) і (1) мають жіночі груди. Такий еротизм розставляє начебто крапки над «І»!? Але після розміщення в мережі інтернет світлин оригіналу скульптури з Краківського Археологічного музею, проблематично побачити в гранях (2) і (1) жіночі груди. Вцілому еротизм в сакральному мистецтві не притаманний в ранньослов'янському та слов’янському періоді.  В середньому ярусі на гранях (2) і (1) можливо визначити жінок, так як вторинні статеві ознаки переданівиразними напівсферичними виступами, їхні образи без поясів і шапок, а на голові горизонтальною лінією позначений тонкий головний убір заміжньої жінки, повністю підібравшої волосся [Збручский идол: памятник эпохи романтизма?Статья авторства сотрудников Института археологии НАН Украины].  

Згідно наших досліджень в фронтальній грані (2) Рода-Світовида з символічним рогом зображений Батько Сонце – податель родючості. Цю грань віднесено до літнього сонцестояння коли вивершується процеси найбільшого природного росту. Священний напій яким наповнювали ріг готувався збуйних літніх трав що можливо тільки в літній період. Під ним в грані з зображенням жіночого образу графіка маленької людини – як натяк на природний ріст. Якщо врахувати наступну, прилеглу грань кумира (1), яка має відповідати осінньому рівноденню і порі укладання шлюбів, то через три сезони (тобто три грані що відповідає 9-ти місяцям) народжувались діти, що цілком відповідає в такому світлі розгадки зображення дитини.

Перейшовши посолонь до наступної грані (1), зверху скульптури Божество яке тримає в руці кільце (обручку) – символ подружжя. Кільце, вінок, каравай, калач – головні символи  шлюбу і атрибути весільного обряду слов’ян. Це зображення ми відносимо до Богині Матері Землі,  яка уклала священний шлюб з Батьком Сонцем. Грань (1) пов’язана з осіннімрівноденням, в хліборобських культах осінь період шлюбів, після закінчення польових робіт. Осінні весільні обряди мали глибокий практичний смисл для слов’ян. Діти, які були зачаті в час осіннього сезону з’являлись у світ літом, отримували достатньо сонячної енергії для зміцнення і великий шанс пережити зиму, на відміну від дітей, які були народжені в осінньо-зимовий період.

Наступна грань скульптури, яку ми умовно позначим (4), мала б відповідати зимовому сонцестоянню.Сонце поволі все нижче підіймається над землею, умовно умирає, і завершує свій цикл 21-22 грудня, народившись знову в новому сонячному циклі 25 грудня. Цей день народження Сонця вибирали днем народження спасителів і пророків у багатьох релігіях світу. Чи є натяки в сюжеті грані на зимову пору року? У верхній частині кумира Божетво з пустими руками. Це єдина грань яка має найменшу кількість деталей в своєму сюжеті, середні і нижній ярус пусті, тільки придивившись до нижнього ярусу знаходимо цікаву деталь – невелике солярне коло, солярний знак Сонця. Протилежно цій грані, грань (2) максимального розквіту, тобто максимальної Сонячної активності, як протилежність у природі виступає пуста грань, і відповідає зимовій смерті Сонця, а солярний знак в нижній частині підказка на найнижче положення Сонця в році.   У природі боротьба виражається протилежністю життя і смерті істот і протилежністю річних пір: літа і зими. Природа зростає, цвіте і оплодотворяється – це грань (2) кумира; природа мерзне, явища гинуть – це владарювання супротивного начала порожньої грані (4).

Грань (3) йде наступною, посолонь після грані, що віднесено до зимового сонцестояння. Четверта точка річної Сонячної містерії  - це весіннє рівнодення і неодмінно мала б бути зображена в скульптурі. Верхнє  Божество зображене з пустими руками, під ним композиція – кінь з шаблею. Кінь і меч – ці військові атрибути одразу більшістю дослідників віднесено до елементів позначаючих Бога Перуна, як покровителя воїнів, але у цих атрибутів є ще одне значення –похоронний інвентар.  Тут також варто врахувати що статуї слов’янських типів за образотворчим характером зображали Жерців, Богів і символіку, яка пов’язана з сакральним, на відміну від статуй тюрського походження де зображувався воїн і атрибутика пов’язана з ним (меч, кінь, стріли, лук).

Щоб зрозуміти чому кінь з шаблею віднесено до цієї грані необхідно заглибитись в народну традицію, яка зберігалась тисячоліттями і відносилась до культу предків. Період весіннього рівнодення – це період в річному колі поминально-родинних свят. В народі звалося «червона гірка», «радницею», «могилками». Після веселих весняних обрядів ходили на «могилки». По тому справлялася тризна або страва. Все на честь померлих. Так чому ж шабля з конем відноситься до культу предків? Складовою частиною обряду поховання небіжчика були кінь і шабля в індоєвропейські часи. Найдавніші ритуальні поховання з кіньми, які знайдені на середньому Дніпрі на поселенні Деріївка,що відноситься до пізньої стадії культури Середній Стіг: кінець IV — початок III тисячоліття до н. е. [В.І. Бібікова. До вивчення найдавніших домашніх коней Східної Європи, — «Бюлетень МОИП, Відділення біології», М., 1967, т. LХХII. вип. 3, 1970, т. LXXV, вип. 5.]. Досі зберігся козацький погребальний звичай  — до небіжчика в домовину кладуть шаблю, а за труною до самого кладовища ведуть коня. Відомі традиції поминальних скачок,що найбільше збереглись у народів Кавказу. З поширенням монотеїстичних релігій культ коня повністю втратив своє колишнє релігійне значення.  

Саме такий зміст дає розуміння факту чому святиня Рода-Світовида була такою шанованою в слов’янських племенах. Чотирьох симетрична фігура, об’єднувала верховні Природно-Божественні символи: Сонце, Землю, Небо, ці сили породжували чотири річні цикли та всі явища, з якими стикається людина. В цьому циклі божественної активності породжується і сама людина, душа якої зливається воєдино з душею Всесвіту. Жодне явище Природи не уявлялось відокремленим від Всесвіту, а Рід людський складав одну Бого-людську сім’ю, де найстарший родич – Всевишній. Це розуміння давало нашим предкам  надзвичайну духовну силу, бо маючи «Релігію Природи» всі вороги, які йшли проти слов’ян, йшли проти законів Всесвіту! Приводячи слова візантійця Прокопія Кесарійського, про те що слов’яни «одухотворяли сили природи», казати так це не відчувати себе у Всесвіті, бо одухотворення може відбуватися нав’язуючи мертвому об'єкту живої сили, і стверджувати що за об'єктом є жива чи божественна сила – а це вже грубий фетишизм. Чи міг би Прокопій поза дрібничковими силами природи нести своє існування, проголошуючи вищими цінностями надприродного Бога -Людину, одухотворюючи церковні приписи?  

То ж, згідно вищезазначених досліджень, в скульптурі Род-Світовид, втілено вищу Трійцю Природних сил у взаємодії. Але чи можна сказати, що в скульптурі зображено тільки їх? Віра індоєвропейців будувалась на гентоїстичному стані свідомості, коли божества вступають в силу один за одним і переходять один в одного, подібно побудові Всесвіту.  Звертаючись до Трійці, одночасно вона поєднує в собі всіх інших божеств і являє собою єдине божество. Так скульптура Рода-Світовида,  зображаючи Батька з Матір’ю – навхрест, над якими шапка-Небо, одночасно в кожному окремому кам’яному лиці грані, могло зображувати окреме божество нижче за ієрархією. Так при взаємодії Сонця з Землею в точці простору (Неба), як приклад підчас зимового сонцестояння, породжувався Бог Коляда, і його могли вбачати в грані скульптури (4), коли Сонце з Землею перебувало в весінньому рівноденні, розпочиналось прикликання Богині Лади, відповідно грань скульптури (4), переходячи до грані (2) – літнього сонцестояння, в цей період вшановувався бог Купало і можна було звернутися до нього, як складової частини одного образу Рода-Світовида. В грані (1), яка відповідає осінньому рівноденню і періоду шлюбних церемоній, імовірно була зображена Богиня Макош, яка опікувалась шлюбами, дітонародженням та жіночими ремеслами. За Рибаковим: «Богиня [Макош] пов’язана з словами «Кьшь», «Кощь», у значенні «жереба», «долі», а також з кореневою основою слів, що означають посудину для зерна: «кош» - кошик, возик для снопів; «кошиця», «кошуля» - плетений з лози кошик» [Рыбаков Б., Язычество древней Руси. – Москва, Наука, 1987. – С. 437]. З цього видно що етимологія «Макош», пов’язана з закінченням польових робіт в аграрних культах, обжинки, що припадало на початок осені. З приходом християнства, Макош була підмінена Параскевою П'ятницею, це свято також відноситься до осінньої пори року.

В період військових конфліктів, до Рода-Світовида могли звертатися як до покровителя війська, війни тобто Перуна – Бога грози, грому і блискавки. Род-Світовид це єдине ціле, але з нього відділяються окремі Боги, сенс яких тільки в існуванні спільності. Виражаючи силу почуттів до могутності Природної сили, а в даному випадку небесної сили грому і блискавки, людина природи не відділяла явище природи від Всесвіту звертаючись до Рода-Світовида, як і не могла зобразити в кумирі фрагментальні міфологічні персонажі. Таким чином звертаючись до Перуна, людина одночасно звертається і до Всевишнього (за «ВК» – Вишень), як наслідок з якого вийшов Перун.   

Поняття слов’янського Всевишнього можна співставити з індуїстським «Брахман» (також Вішну) – в індуїзмі абсолютний дух, всесвітня душа, першооснова всіх речей і явищ, є божественною підставою всього у Всесвіті.  Являється також сумою всього, що було, є і буде. Згідно «Пуранам» з чола Брахми постав «Рудра», і за наказом Брахми, Рудра розділився надві половини - чоловічу і жіночу.  В одному із гімнів Рігведи, «Двума Рудрами» називають Мітру і Варуна.  Кожна з половин Рудри, в свою чергу, розділилась на 12особистостей, що є натяком на річний цикл. За Наливайком С.І.: «Язичницький Род тотожний ведійському божеству Рудри» [Наливайко С.І.,Таємниці розкриває санскрит. – К.: Просвіта, 2000. – С.90.].

На кінець, як показали дослідження, Збруцький кумир був пофарбований на червоне (родрий, рядний, рудий), тобто позначав певну космічну силу – Вогонь. З глибокої давнини джерело зародження життя асоціювалося з червоним кольором. Найшановніший символ прадавніх українців – червоне яйце, це і є символ Всесвіту, подібно Роду-Світовиду, теж розкладається на Три складові символи, жовток – Сонце, білок – Простір, шкарлупа – Земля. Червоне Яйце як модель Всесвіту, Всебога, вимагає додаткового вивчення та осмислення, і співставлення з Трійцею «Релігії Природи».

Отже підсумовуючи, Род-Світовид, за широким колом досліджень і залучених матеріалів – це образ не якихось окремих Божеств, а цілої космологічної системи, з цілісною системою релігійних уявлень, яка була заснована на відчутті себе в Космосі-Природі. Цю релігійну свідомість можна охарактеризувати сучасним терміном «Релігія Природи». Єдине ціле тіло Рода-Світовида – це Всесвіт, Всебог, подібно індуському Вішну, з єдиного постала Трійця Богів, які породили все і людину, яка є невідємною складовою Всевишнього.  

У всіх релігіях, хоч як би вони не були спотворені людським мудруванням та фантазією, заховується істина, яка вийшла з «Релігії Природи», що в глибокій давнині, в період дитинства людства була відкрита згори.  Знання древніх людей про Космос і Всесвітвражає своєю глибиною. Не маючи ні супутників, ні спостережних приладів наші пращури створили складну картину світу з духовним місцем себе в ній. Це те що сучасні вчені вивчають й досі.

Мудрий пращур, ховаючи від релігійного екстремізму на березі річки Збруч код предка, який він зашифрував передавши через тисячоліття до гідного нащадка в кам’яному образі, ключом до якого може бути тільки повага до власного коріння і знання. Послання предка не могло бути створене з метоюрозрізнення чи дробіння вірування, а передано як скарб цілісної системи знань, відродивши яку люди свого етносу отримують доступ до Бога.

Вважаємо що саме сьогодні світ потребує такої ясної ідеології індоєвропейського спадку. Єдиний шлях до досягнення єдностілежить в поверненні до витоків природної релігії. Код від предка – це той фундамент, який виб’є з під ніг ворогів закиди на примітивність нашого етносу, і неможливості на самостійне духовне існування, яке має залежати як не від Москви так від Константинополя, чи від святих земель Єрусалимових. Поки це є, правда наразі така, духовну силу українців  розпорошено по канонічних і неканонічних церквах та течіях.

Теги:

Схожі статті

  • 30.03.2016
    1302

    …Та знаю я, хлопче, хто тебе на мене навів… Мій племінничок, котрий ото плота зробив з порожніх

    ...
  • 03.03.2016
    1581

    Головне, щоб коло фараона
    Стати "незамінним" візирем.
    Фараону хай блищить корона,...

 

Медіа