Проводи русалок

Коли Русалку як Богиню Води і Берегиню Врожаю вшанували, і час її вегетативної дії закінчується, тоді її виводять за межі поселення, відтоді місце її перебування — в житньому полі, де Богиня весни Русалка поступається місцем Богу літа Купайлу.

Християнська церковна ритуалістика відсунула цей давній язичницький обряд на час після своєї Трійці, створивши плутанину та різнобій серед слов’янських народів. Подекуди цей обряд проводиться у вівторок після Трійці, або напередодні Клечальної суботи, або в десяту неділю після пасхи, або навіть на Купайло чи на Петрівку. Проте, найбільш поширеним і традиційним для всіх слов’ян все ж залишається остання неділя Русального тижня або наступний понеділок. Цей обряд проводився з обрядовою лялькою («Русалка»), або перевдягнутою в Русалку дівчиною (чи молодицею), або просто символічно без ритуального персонажа, однак з розумінням, що «вона» присутня. Її треба вивести за межу поселення, житла, громади — її обрядово спалюють, або закидають на дерево, «заганяють на грушу», топлять в річці, закопують у землю тощо, – всі ці дії рівнозначні переходу в інший світ.

На Поліссі Русалку обирають так само, як і «куста». Іноді обирають пару учасників: Русалку і Русаліна (парубка). Або ще: по обидва боки від Русалки ставлять двох «охоронців-русалинів» з великими пугами, щоб відлякували тих, хто спробує зірвати зеленину з Русалки. Така композиція обрядових персонажів відома на вишитих рушниках з Богинею в центрі (іноді по боках Богині зображені вершники, коні, птахи, свастики). Відоме й використання коня в русальських обрядах («водіння кобилки») та ін.

Русальні обряди, як правило, мають бути рухливими, як вируюча вода, бурхливий потік, веселий струмок. Русальна хода набуває вигляду людського потоку. Така урочиста хода супроводжується всіма мешканцями поселення (вулиці, кутка), кожна родина намагається взяти участь у проводах Русалки, долучаючись до процесії. Русалка шмагає людей пекучою кропивою по литках, «щоб не хворіли», «щоб діти народжувались» (биття кропивою має на меті продукуючу магію: «як Русалка стьобає довгою кропивою, щоб так хлопці дівчат діставали довгими…»).

Найбільш рухливим типом цього обряду є хода «струмочок» або «колосок». Процесія створюється з кількох пар, що зчіплюють руки в «квадрат» і рухаються вулицею. По руках учасників йде Русалка — дівчинка до 12 років, як тільки дитина пройшла одні руки, ця пара перебігає наперед і так живий людський «струмок» рухається до поля, де випускає Русалку в жито. Співають:

Пішов Колос на ниву,
На білую пшеницю!
Уродиться на літо
З вівсом жито,
З житом — пшениця,
Всяка пашниця!

Існують приказки: «Вивели Русалку з весі — жито почне колоситься», «Як не заведеш Русалку в жито — то не можна його й жати». Отже, вважалося, що не замкнувши коловорот космосу, не ушанувавши Русалку, не можна отримати врожаю. Русалка повинна освятити поле своєю родючою силою. Всі учасники ходи, які супроводжують Богиню-Русалку, отримують її благословення на здоров’я, силу, родючість, довголіття, щастя. Співають:

Проведу Русалок
Із двору до бору.

Рано, рано! (приспів після кожної строфи)

Із двору до бору
У зелену діброву.

Проведу Русалок
В зеленеє жито…

Вам, Русалки, в житі
Зеленім сидіти!

А мій колосочок,
Як яворочок,

А моє полечко,
Як на небі сонечко,

У печі — пиріжком,
На столі — колачом!

Іншими місцями проводів Русалки бували кладовище або річка (ручай, міст). Увечері останнього дня Русального тижня поліські дівчата завивали вінки і йшли на кладовище, розвішували вінки на могилках. Виводили туди одягнену Русалкою дівчину, яка ховалася між могилами доти, доки парубки її не впіймають. Тоді дівчата водять навколо неї хороводи з русальними піснями. Хоровод та «кривий танок» також водять навколо могилок, потім виводять Русалку в жито. Там вона ховається до вечора, а коли люди розходяться, тихенько добирається додому. На річку супроводжують Русалку так само, як і «колосок», випускають її біля води, біля мосту. Її віночок закидають «на грушку», на будь-яке дерево. Це завершальний етап деміфологізації образу (переуособлення): позбавлення Русалки її рослинного вбрання відміняє її духовно-святковий образ, повертає дівчині її справжню сутність. Якщо ж Русалку робили у вигляді ляльки, то її топили або залишали на полі. Час шанування Богині вичерпаний, з нею треба розпрощатися. Після русальних обрядів усі учасники дійства мали ритуально очиститися омовінням, як такі, що мали контакт з «іншосвітом».

Цікавим аналогом нашим Русалкам є грецькі Ори (Гори, Хори в перекладі з грецької — «часи», «пори року»). Вони відають порядком у природі, є сторожами Олімпу: то відчиняють, то зачиняють його хмарні ворота, запрягають коней Бога Сонця. У різний час їх нараховували від чотирьох до дев’яти або дванадцяти й більше. Ори мають власні імена, найвідоміші з них: Авга (Світанок), Анатолія (Схід Сонця), Месембріада (Полудень), Дюсіс (Вечірня зоря), Діке (Справедливість), Карпо (Плодоносна), Німфе (Омовіння), Спонде (Возливання), Талло (Квітуча), Ейрена (Мирна), Евномія (Законність) та ін.

Ймовірно первісне значення Русалок саме як Богинь-упорядниць весняного часу, Берегинь, покровительок родючості було витоковим і для всіх слов’ян. Наших Русалок було 27 (тридев’ять), про це маємо писемне свідчення ХIV ст. — «Слово христолюбця», яке, зрозуміло, засуджує язичницький звичай вшанування Вил (Русалок): «Вірують в Перуна, і в Хорса… і в Вил, їх же число тридев’ять сестриниць, – називають окаянні невігласи і вважають їх Богинями, і так кладуть їм треби і короваї їм молять, курей ріжуть…». Отже, теологічне значення Русалок і Берегинь доведено свідченням сучасника, який, імовірно, не раз спостерігав рідновірські обряди ще в ті часи, коли предківський культ ще був живим серед вірних своїм Богам і Богиням слов’ян-русичів.

Очевидно, що наші Русалки були тим духовним почтом Великої Богині-Матері, що супроводжує всі природні явища нашого Життя. Русальні свята присвячені вшануванню триєдності Дерева Життя, з його корінням, стовбуром і гіллям, що в людських вимірах позначає землю, повітря й небо, а в часових — минуле, теперішнє і майбутнє. Саме тому світова релігія адаптувала це свято до своєї «трійці», яку вона й запозичила в рідновірів.