Іван Якович Франко (про томосоістерію, коли мільйони українців автоматично записуються в прибічники якогось із патріярхатів і християни):

"В що вірить наш на­род?

Скажете: він вірить в Бога.

Певна річ, але не менше певна також, що вірить і в чорта, і в потоплеників, і в чари та відьми, і в хмарників та ворожок, і що та низька, по­ганська віра є у нього властивою, практичною вірою, тобто тою, котра знаходить застосування в ти­сячних випадках практичного життя.

Тим часом віра в од­ного Бога є у нього чимсь таким, як свята ікона в хаті: перед нею він поклониться, свічку засвітить, але зрештою практичного впливу на його життя вона не має.

Обряди і вірування нашого народу, навіть ті, які прийняла і освя­тила церков, далеко більше надихані поганською вірою в оживлені сили природи, ніж в єдиного, всемогущого і всевідущого Бога.

І не говоріть, що церков силувалася завсігди викорінити в народі ту поганську віру.

Булоб дуже сумно, якби церков справді тисячу літ працювала в тім напрямі, а наш народ таки нічого б не навчився.

Велика більшість духовенства піддержувала і ширила ту віру, вона сама говорила і говорить народові десять раз більше про чорта і про всяких злих духів, як про Бога.

Яке християнство насадили, таке й мають.

Коли перша основа релігійності, віра, поставлена в народній душі на хибній основі, коли се не є віра в одного найвищого Бога, а в двох, з котрих один, добрий, нібито й називається всемогучим, а проте від віків не може собі дати ради з другим, злим, хитрим, зрадливим та спокусливим і мусить віки вічисті боротися з ним,— то як може виглядати релігійність в душі такого чоловіка?

Бог, зайнятий війною з чортом, не може у нього бути ідеалом добра і справедливості і він не може в тім Бозі любити того, що йому в житті найсвятіше і найвище. Супроти ненастанної війни двох надземних і могутніх противників простий ум дійде хіба до думки: «Бога шануй і чорта не дразни», до думки про дипломатичну нейтральність чоловіка в тій війні.

Не диво, що така віра лишає його зовсім холодним,не порушує його чуття. Чи то буде правдива релігійність?

Не знаходячи в своїй вірі огнища, котре б піднімало все його чуття, порушувало все його єство, народ не може в ній знаходити також достаточного проводу для своїх діл.

Правда, віра в чорта і пекельні страхіття, віра в безконечні кари Божі дає тут певну границю, відстрашує народ до певної міри від злих діл.

Але таке відстрашення то ще не є правдиве релігійне виховання, правдиве заохочення чоловіка до доброго. Правдива релігійність вимагає чогось зовсім іншого, і тої правдивої релігійности ви, тисячолітні вчителі нашого народу, не дали, не впоїли тому народові."

Теги:

Схожі статті

  • 04.04.2016
    4744

    Звідки прийшов звичай постувати? Коли вперше в Україні люди почали дотримуватися постів? Що

    ...
  • 03.03.2016
    1751

    Єгово, бійся свідків давнини!
    Тебе Чорнобиль меле вже на порох,
    Але полають жертви з

    ...

Медіа