Купальські пісні

Настають найкоротші літні ночі — свято Купайла, і звідусіль — лісів, гаїв, берегів річок — линуть купальські співи. Через християнський вплив їх подекуди стали називати «петрівочними піснями». Купальські пісні — це переважно мрії дівчат про заміжжя, прощання з вільним життям, бо восени настає пора весіль. Зміст цих пісень язичницький, купальський.

Ой коли ми Петрівочки (Купайлочки) діждали,
То ми її русу косу заплітали.
Тепер же ми Петрівочку (Купайлочку) проведемо,
Ми ж її, русу косу, розплетемо.

Або:

Ой мала нічка-петрівочка (Купайлочка) —
Не виспалася наша Наталочка.
Не виспалася, не нагулялася
І з козаченьком не настоялася.

Купайло, за язичницькими віруваннями, — Бог шлюбу і земних плодів. У цей день земля має найбільшу силу, яку віддає цілющим травам. До схід сонця треба було збирати трави. Перед початком збирання приносили жертву землі — клали хліб-сіль або монету як плату за щедрість і цілюще зілля.

Купальське дійство складається з багатьох елементів: плетіння вінків, запалювання вогнища і стрибання через нього, прикрашання стрічками й віночками жіночого деревця (Марени, Купали) і водіння хороводів навколо неї, запалювання колеса і спалювання солом’яної чоловічої ляльки Купайла. Всі ці дії супроводжувалися піснями, веселим сміхом молоді, ворожінням на вінках, купанням, шлюбною ніччю. Найпопулярнішими є пісні, що співають і сьогодні, проте в них часто вже переплутана християнська символіка з рідновірською, тому й прижилася така неприродна назва цього свята як «Івана-Купала». Хоча народ переважно не замислюється, як можна поєднати релігії-антагоністи: язичницького Бога Купайла і християнського «святого» Івана.

Але залишилися пісні, що зберегли природну чистоту:

Коло Мареноньки ходили дівоньки,
Стороною дощик іде, стороною.
Що на морі хвиля, а в долині роса.
Стороною дощик іде, стороною,
Над нашею рожею червоною.
Ой на горі жито, а в долині просо,
Стороною дощик іде, ще й дрібненький,
Та на наш барвінок зелененький.

Коли дівчата ворожать на віночках, щоб дізнатися про свого судженого, співають:

Заплету віночок.
Заплету шовковий,
На щастя, на долю,
На чорні брови. (2)
Ой пущу віночок
На биструю воду
На щастя, на долю,
На милого вроду. (2)
Ой поплинь, віночку,
Прудко за водою,
На щастя, на долю,
Милому зо мною. (2)

Хлопці з дівчатами, перестрибуючи через багаття, міцно тримаються за руки. Якщо руки не роз’єднаються, значить буде щасливе подружжя. Через вогонь стрибає не тільки молодь, але й чоловіки, й жінки, також через нього переносять дітей. Вогонь не лише очищає душі від гріхів, а й перевіряє на сумісність подружжя.

Попіл із купальського вогнища беруть для посипання подвір’я та городу, для здоров’я і родючості. Волхвині (відунки) брали його для своїх потреб: лікування хворих, замовляння та чаклування. Християнські священики залякували людей цими чаклунками, тому, на жаль, в писемних джерелах збереглося тільки негативне значення цього давнього звичаю, мовляв, «у цей день можна піймати відьму, яка бере попіл з купальського багаття».

У цю ніч треба купатися в річці — це найкращий час для здоров’я.

Купальські розваги молоді й нині є улюбленими в українців. Громади рідновірів у Києві святкують Купайла на березі Дніпра в день літнього сонцестояння 20 (іноді 21) червня. Свято триває всю ніч і залишає надовго незабутні враження. Ці звичаї можна відродити у всіх містах і селах України, щоб молодь могла прилучитися до живлющого джерела народної пам’яті.